Життя самотніх в'язнів-інвалідів під Харковом: дешевий самогон та напади на персонал (ФОТО)

Життя самотніх в'язнів-інвалідів під Харковом: дешевий самогон та напади на персонал (ФОТО)

фото Артема Богдана

Журналіст «СК» завітав до одного з найпохмуріших місць області, щоб подивитись, чим і як живуть люди, яким уже зовсім нічного втрачати.

КУ «Вовчанський спеціальний будинок-інтернат», що на відшибі райцентру, збудовано ще в 1965–1968 роках з розрахунку на 161 особу. Зараз у ньому проживає 121 постоялець. 87 з них у минулому судимі, переважно за вбивства, розбої та крадіжки. 92 інваліди першої та другої груп, 66 лежачих. При цьому лише троє з цих людей не є хронічними алкоголіками. Підтримують же роботу цього закладу всього 63 особи. 

Читайте також: В'язні з вісьмома ходками живуть в інтернаті під Харковом (ФОТО)

Ми проходимо приміщенням їдальні, в якій постояльці дивляться телевізор, підвішений на стіні. Усі – чоловіки віком 55–70 років. Усі з порізаними глибокими зморшками обличчями, усі з однаковою рисою, яка завжди виділяє їх у натовпі – важким, похмурим поглядом з-підлоба.


– Цього, – Людмила Іванівна мигцем вказує на чоловіка без ніг, в інвалідному візку та синіми від наколок руками, – ми привези зі Львівської області. Він кидався на мене із ножем.


Загалом, за словами директора, їх підопічні у більшості випадків, принаймні коли вони тверезі, не намагаються нападати на працівників та не виявляють до них агресії. Але трапляється всіляке.

– Регулярно наші жінки пишуть заяви про те, що їх ображали, хапали за груди, лаяли тощо. А нещодавно був випадок, після якого один з постояльців сидить у СІЗО. Спочатку нападав на санітарку та намагався задушити. Ми його і ізолювали, і переселили в іншу кімнату, та одного разу він перерізав горло сусіду, – каже Людмила Григоренко. – Примітно, що обидва – інваліди за зором. Вони майже повністю сліпі.


– Одразу виникає запитання: хіба постояльцям дозволено мати ножі або пити?
– Звичайно ж ні, – відповідає директор інтернату. – Кожного місяця ми викликаємо наряд і перевіряємо кімнати та речі. Щоразу знаходимо безліч зброї. Леза, ножі, заточені викрутки, шила. Ці люди можуть зробити зброю з будь-якого шматка заліза, чи то купленого, чи то знайденого на вулиці. Зброю вони ховають у найрізноманітніших місцях: подушках, матрацах, взутті. Один навіть зробив собі клюку, всередині якої був саморобний ніж. Ручка клюки – вона ж ручка ножа. Зроблено зброю таким чином, що вона виймається миттєво.

Що стосується випивки, то за законом 75 % пенсії цих постояльців іде на утримування в інтернаті, але 25 % їм видається на руки. Загалом це 250–280 гривень. На ці гроші вони купують, насамперед, чай, цигарки та найдешевший самогон. Заборонити їм пити за стінами інтернату неможливо. А пити вони не припинять, бо, як самі кажуть, – це єдине, що їм залишилось.

Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" №149 від 14.12.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ