Про свічку, монашку і Бонда в спідниці. Як починався рух за права людини у Європі

Про свічку, монашку і Бонда в спідниці. Як починався рух за права людини у Європі

Фото Тамари Кіч

Коли у Польщі починався правозахисний рух, його активісти діяли підпільно. А передача звіту про порушення прав людини за кордон — це була ціла таємна спецоперація.

Троянський кінь
Усе почалося з 1975 року у Гельсінках (Фінляндія). Був підписаний договір між демократичними країнами Європи, США, Канадою і країнами соціалістичного блоку. Відтоді почала роботу Конференція безпеки і співробітництва в Європі. Як розповідає президент Ради Польської Гельсінської фундації Данута Прзівара, західні країни підсунули соціалістичним країнам «троянського коня» у вигляді захисту міжнародних прав і свобод людини.

- Кремль погодився на це, бо вже звик, що папір усе стерпить, туди все можна включити, а виконувати — то зовсім інша справа. Але вийшло зовсім по-іншому, - говорить пані Данута. -  У 1976 році радянські дисиденти Андрій Сахаров, Юрій Орлов, Олена Боннер, Лариса Богораз, Людмила Алексєєва, Анатолій Щаранський, люди з України та Грузії вирішили побудувати організацію, яка буде уважно дивитись владі на руки і голосно кричати, якщо вона не виконуватиме те, що в цих договорах обумовлено.  Вони так і зробили — у травні 1976 році побудували неформальну Московську Гельсінську групу. Це був перший Гельсінський комітет у світі. Можна було собі уявити, що на той час значила неформальна незареєстрована група та чим це все закінчиться: більша частина людей потрапила у СІЗО, потім у табори, декому вдалося поїхати за кордон. Але в інших країнах теж почали будувати такі організації.



Включилися профспілки
У Польщі чимось на кшталт  “Х’юман Райтс Вотч” (“Захист прав людей”) став Комітет захисту робочих (польск. Komitet Obrony Robotników, KOR). Ця група почала роботу у липні 1976 році після сильних страйків, які відбулися на промислових підприємствах. У Чехословаччині побудували аналогічну організацію - “Карта-77”. Та й у більшості інших соціалістичних країн почались  рухи по правах і свободах людини. Вони по-різному працювали, але всі працювали відкрито: члени називали свої імена, розповідали, чого вони хочуть досягти і що будуть робити.

- У Польщі 1980-1981 роки  - це великі страйки профспілок і руху Солідарності. Це був великий рух проти системи, яка тоді існувала. У грудні влада ввела воєнний стан. Усі незалежні асоціації, Фонди, їх діяльність припинилась або стала нелегальною. Тоді багато людей потрапили у табори для інтернованих. Це були затримання без рішення судів і без строку. У такі тюрми потрапило близько 12 тисяч людей, - розповідає правозахисниця.

У 1982 році перші члени польського KOR вийшли з-за ґрат і вирішили підготувати звіт про порушення прав і свобод людини у Польщі під час воєнного стану. Для цього зібрали свідчення людей, які  були пов’язані з KORі і профспілками Солідарності. Але підготувати це було півсправи, головне — як донести це міжнародній спільноті?

- Ми тоді зробили це як Джеймс Бонд, - посміхається Данута Прзівара. - Це був час, коли не було Ынтернету, комп'ютерів. Нам треба було прописати звіт на друкарській машинці (близько 1000 сторінок), зробити фото, потім з них зробити мікрофільм. Плівку вклали у свічку. А потім якась монахиня перевезла цю свічку у Мадрид на Міжнародну конференцію безпеки і співробітництва в Європі. Ім’я монахині я до цього часу не знаю.

Від романтики до політики
Правозахисники тоді вирішили не розголошувати своїх імен, а звіт підписали “Гельсінський комітет у Польщі”. В результаті звіт дуже сильно вплинув на ставлення західних урядів до того, що відбувалося у Польщі. І підпільники вирішили продовжувати: готували звіти наступні шість років та передавали їх  міжнародним організаціям: в ООН, Міжнародний Конгрес США і Міжнародну амністію.

- У 1988 році колеги по соцтабору або взагалі припинили діяти або пішли у підпілля. Тоді ми вирішили увійти до складу Міжнародної Гельсінської федерації, але для цього нам треба було вийти з підпілля, і 11 членів комітету назвали свої імена і стали працювати явно. Я одна з останніх членів групи, яка вийшла з підпілля, - згадує пані Данута.

Коли почалося засідання круглого столу у 1989 році між владою і опозицією, декілька членів Гельсінського комітету були у складі групи від опозиції. Вони  увійшли в перший частково демократичний парламент. Опозиція взяла тоді все, що могла взяти: 30 % місць у Сеймі і 99 місць у Сенаті. Після того у Польщі почав працювати перший частково демократичний уряд під керівництвом Тадеуша Мазовецького. За словами пані Данути, з того моменту й до 2004 року (коли Польща вступила у ЄС) почався період “великої романтичної побудови нової системи”.

Тамара Кіч

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ