Спальне місто Південне. Як виживає маленьке містечко-курорт під Харковом

Спальне місто Південне. Як виживає маленьке містечко-курорт під Харковом

uk.wikipedia.org

Південне, кажете? А де це? Вісім тисяч жителів? і що ж там може бути такого цікавого, у цій дрібноті? Журавлина в шоколаді? Ну, це вже щось!

Автобус із Харкова, повнісінький. Він жваво мчить сімферопольською трасою. І нарешті, через півгодини трясанини, зупинок і звичних автобусних балачок, ми в Південному.

Вважаєте, що в таких містечках не відбувається нічого цікавого? Помиляєтеся. Принаймні, тут народжуються і зростають на цілющому повітрі дивовижні постаті. Чого вартує хоча б всесвітньо відомий вчений Юрій Кнорозов, що розшифрував писемність таємничого південноамериканського народу майя! Погодьтеся: є щось містичне в такому об’єднанні південно-харківського та південноамериканського регіонів світу. Юрій Кнорозов народився у 1922 році та навчався в тій самій 46-й залізничній школі.


…Будівля міськради мене вразила: велика, стара, обдерта, але міцна, як середньовічна фортеця! Виявилося, що будинок – саме той, який спорудили рівно 100 років тому для залізничної школи. Міський голова Олександр Брюханов радо зустрів у своєму кабінеті та одразу ж продемонстрував, що є постійним читачем «Слобідського краю».

– Чого це в міськради такий жалюгідний зовнішній вигляд?

– А тому, що ми переїхали сюди нещодавно, спеціально, щоб урятувати нашу єдину історичну будівлю. Бачите, стіни які – півметрові! Ще 100 років простоять! От, робимо ремонт. Капітальний. А грошей, зрозуміло, не вистачає. Дах уже перекрили, зараз вікна міняємо, фасад почали приводити до ладу, а навесні – усе пофарбуємо, і буде наша стара школа, в якій ми тут майже всі повиростали, як новенька!

– Якщо не вистачає грошей, то є, напевне, проблеми з формуванням бюджету…

– Так, проблеми є, бо раніше усе було: і комунгосп, і жилкопи, і промисловість своя розвинута! А зараз – криза. Майже нічого не залишилося. Хоч і зараз є чим пишатися. Приміром – наш меблевий цех. Його продукція навіть за кордон іде, бо якісна. А ще в нас є кондитерській цех: там виробляють козинаки та журавлину в шоколаді. Теж унікальний южанський продукт!

– І де ж працюють мешканці міста? Хто сплачує податки?

– Здебільшого працюють у Мерефі, Будах та в Харкові. Туди й податки йдуть. Додому люди приїздять тільки ввечері, тепер у нас таке собі спальне містечко. Звісно, є і лікарня, дві школи, дитсадок, бібліотека регіональна. Є відділення банків, кафе й побутові служби. Магазини – у кожному районі. Тобто, якась податкова база в нас, звичайно, є, але хотілося б більшого…

– Зовсім нема охочих заснувати новий бізнес?

– Хотіли тут одні влаштувати типографію, але міськрада заборонила, бо це екологічно сумнівне підприємство – стічні води могли б забруднити наші водоймища. А над тим, щоб привести до нас інвесторів, – працюємо. Але це важко, зокрема, тому, що нема житла для спеціалістів. Квартири пусті є, бо є люди, що виїхали, що не платять комуналку, але щойно ми намагаємося щось забрати в міський фонд житла – з’являються спадкоємці, і справа закінчується.

Ірина Шевченко, матеріал з газети "Слобідський край" № 143 від 29.11.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ