«Танцюристи живуть довго...» Олексій Литвинов і його останні па

«Танцюристи живуть довго...» Олексій Литвинов і його останні па

З голлівудською посмішкою, палаючими очима та досконалим мовленням – таким Олексія Литвинова звикли бачити українці на телеекранах.

Таким він назавжди залишиться в нашій пам’яті. 9 грудня відомого хореографа та нашого земляка не стало.

Казав, що це дієта

Заслужений працівник культури України, кавалер ордена Святого Станіслава, засновник власної танцювальної студії, найвідоміший танцівник Харкова Олексій Литвинов завоював широку популярність завдяки проектам «Танцюють всі!» та «Танці з зірками». Саме на цих шоу протягом не одного сезону він був беззмінним суддею, ставив танці для учасників проекту. До відомого бальника прислухалися, з ним радилися, а випускники проекту мріяли викладати або хоча б проводити майстер-класи в його хореографічному центрі в Харкові.

Проте, останні сезони «Танцюють всі!» виходили вже без шоумена. Чому хореограф раптово перестав з’являтися на телебаченні та з якої причини раптово схуд? Громадськість губилась у догадках. Сам об’єкт такої уваги пояснював усе тим, що сів на дієту та відмовився від вживання алкоголю та тютюну. Що насправді сталося з видатним танцівником, стало відомо тільки влітку 2014-го. У серпні цього року у пресі з’явилася інформація, що Литвинов, у важкому стані, перебуває в одній з харківських лікарень, де бореться з онкологічним захворюванням. До цього підтримувати стабільний стан здоров’я хореографа допомагали дорогі операції і сеанси відновлювальної терапії. Коли ж онкозахворювання почало прогресувати, рідні Литвинова звернулися по фінансову допомогу до всіх небайдужих людей. Кампанія зі збирання коштів дала можливість відправити Литвинова у вересні 2014 року на лікування до Німеччини, але було вже надто пізно. Він не міг самостійно пересуватися, згасав на очах. 9 грудня звістка про смерть хореографа шокувала світ.

«Паркет менш травматичний, тож танцювати можна все життя, – казав в одному зі своїх інтерв’ю Олексій Литвинов. – Мабуть, тому танцівники живуть доволі довго й навіть у похилому віці залишаються досить активними. Майя Плісецька, приміром, досі танцює. Я знаю багатьох людей, яким уже за 80 років, а вони викладають хореографію».
Йому було всього 60 років. Олексій Литвинов залишив дочку та сина, мережу танцювальних студій, близько 2000 вихованців, безліч професійних перемог і грандіозні плани на майбутнє.

«Не твій вид спорту, не бачиш?»

Коли дивишся на почесні регалії та професійні досягнення Олексія Литвинова, важко повірити, що на танцювальну стежку чоловік потрапив випадково. Усе почалося з шантажу – жіночого, звісно ж.

«Скільки я себе пам’ятаю, я завжди займався спортом. Я був легкоатлетом, стрибав у висоту, бігав, – згадував якось в інтерв’ю Олексій Литвинов. – І тут під кінець чверті у школі кажуть, що в мене буде двійка. А дівчина, з якою я сидів за однією партою, у свою чергу, сповістила, що не буде мені давати списувати контрольну, якщо я не стану її партнером по танцях».

Юнаку нічого не залишалося, як пристати на умови однокласниці.
– І я тоді пішов у місцевий Палац піонерів, подивився на танцюристів і подумав про себе: «Боже, чим вони займаються!», – розповідав Литвинов. – Під кінець першого заняття викладач танців мені сказала: «Це не твій вид спорту. Ти що, не бачиш, як через тебе скло на вікнах тріскотить і люди навколо сміються?»

Почути таке на свою адресу майстрові спорту з легкої атлетики, переможцю міжнародних змагань, призеру спартакіади СРСР серед школярів було не надто приємно. Але Олексій вирішив не здаватися – до цього він звик перемагати.

«Я вирішив зануритися у процес танцю та раптом відчув, що це моє. Я сам собі не вірив. А потім навіть декілька ночей не спав – мені увижалися танці, – казав Литвинов, згадуючи свої перші кроки в танцях. – Я протягом довгого часу був останнім у танцювальному класі. Але я тоді собі сказав: «Зараз осінь – і я останній, але прийде весна – і я стану чемпіоном».

Доленосна зустріч із батьком

Він виконав обіцянку. І весною 1970-го він отримав свій перший чемпіонський титул у рідному Харкові. До речі, до кінця своїх днів Олексій Ігорович називав завоювання цього титулу найприємнішою перемогою в житті. Легку атлетику, звісно ж, довелося залишити. Поступово в танцювальному класі він став кращим. І причиною цього були не тільки блискуча фізична форма та ідеальний слух, а й нестримне бажання розвиватися. Та проти нового захоплення заперечувала мати майбутньої зірки. Пані Литвинова все життя мріяла, аби її син став військовим перекладачем.


«Суспільство взагалі в ті роки не сприймало танці як серйозну справу, особливо для чоловіків, – розповідав хореограф. – Тож я приховував те, що ходжу на заняття з танців. Це зараз танець – у моді і є дуже популярною справою».

Через рік Олексій влаштувався на роботу в Палац піонерів, аби мати змогу матеріально допомогти своїй матері. Від самого дня народження Олексія виховувала тільки мама. Свого батька Олексій побачив лише в 16 років. Вони познайомилися, коли старший Литвинов повернувся до Харкова з далекого Магадана. Олексій мріяв у цю першу зустріч виплеснути на батька всю образу, що накопичилася в нього за життя. Але при першій же зустрічі, він «закохався у свою рідну людину».

«Мій батько був дуже освіченою та ерудованою людиною, – ділився Олексій Ігорович. – Після знайомства з батьком в мене з’явилося дике бажання читати книги, пізнавати щось цікаве. Це він розвивав у мені танець. Це він у подальшому назве мій клуб танцю «Горизонтом». Я став чемпіоном саме завдяки йому».

Олексій свого батька пробачив і до останнього дня підтримував з ним та його другою родиною близькі стосунки.

Майстер-класи на з’їздах комсомолу

Шкільне захоплення поступово переросло в покликання. І після школи Олексій поступив у Харківську державну академію культури на факультет хореографії. Потім навчався у Всесоюзному державному інституті культури та в Харківській державній академії фізкультури та спорту. Під час навчання він неодноразово ставав переможцем національних чемпіонатів. У 1979 році Литвинов заснував і почав керувати народним ансамблем бального танцю «Горизонт».

«Це ми, першопрохідці, привозили всю танцювальну моду до нас. Я привіз у Радянський Союз ламбаду, я привіз сюди брейк. Я організовував перші чемпіонати, на з’їздах комсомолу проводив майстер-класи з бальних танців. Хочеться, щоб ми й далі домінували, але у світі вже стільки з’явилося нових танцювальних напрямів. Тому, концентруючись на певних стилях, у нас відбувається криза в розвитку танцю», – розповідав в одному зі своїх інтерв’ю Олексій Литвинов.

У 1980-х роках учасниками колективу навіть було поставлено рекорд, коли 800 танцівників одночасно виконували вальс на ювілеї київського «Динамо».

«Я ніколи не користувався чужою хореографією. Кожний мій продукт – моє особисте виробництво й винахід», – так казав про свою роботу в «Горизонті» Олексій Литвинов.
Також Олексій Ігоревич полюбляв згадувати про свій найбільший гонорар, коли йому майже за 10 хвилин вдалося заробити 10 000 доларів. Тоді його танцювальний колектив визнали достойним здійснити танцювальну постановку в Арабських Еміратах на день народження улюбленої дружини одного з шейхів.

«Організатори цього заходу тоді навіть проводили кастинг на кращу танцювальну постановку танго. Моя команда не танцює танго, тому на свій страх і ризик виступили тоді із самбою, ча-ча-ча та латиною. І нас тоді обрали для виступу. Ми обігнали навіть народний колектив танго з Аргентини, – посміхаючись, згадував Литвинов. – Після постановки мене запросили провести приватний урок з танців дружині шейха».
Той урок тривав не більше 10 хвилин, адже жінкам Сходу взагалі забороняється перебувати в товаристві чужого чоловіка. Аби зупинити запального українця, йому мовчки видали пачку стодоларових купюр.

Трохи не встиг...

Протягом останнього десятиріччя Олексій Литвинов жив у двох містах – Києві та Харкові. Завідував кафедрою бального танцю Харківської академії культури, викладав у Київському національному університеті культури, керував ансамблем бального танцю «Горизонт» та своєю танцювальною студією «Litvinoff dance». У такому насиченому режимі він навіть встигав брати участь в українських танцювальних талант-шоу. У проектах «Майданс», «Танцюють всі», «Танці з зірками» Литвинов виконував роль не тільки члена журі, а й постановника танців.

«Олексій Ігоревич був для мене не просто колегою, він був одним з моїх перших учителів, – такий коментар дав одразу після звістки про смерть Олексія Литвинова інший український хореограф, Влад Яма. – Були часи, коли я до нього влітку на збори їздив під Харків на навчання. Він був найбільш позитивною людиною, яку я колись зустрічав, посмішка не сходила з його обличчя. Після себе він залишив багато «зерняток» – своїх учнів».

Причому розкидані ці «зернятка» по всьому світові. За приблизними підрахунками, Литвинов за 40-річний стаж своєї роботи виховав близько 2000 танцівників. Серед них багато призерів фестивалів бального танцю, чемпіони США, Німеччини, Австрії та Канади.
Як і кожна творча натура, Олексій Литвинов у своєму житті часто закохувався. Він тричі був одружений і тричі, за його словами, був щасливим. Незважаючи на постійну роботу, закордонні поїздки, він встигав приділяти увагу і своїм сім’ям.

«Він був зразковим батьком, адже приходив на всі мої виступи у школі, раз на півріччя ми з ним відвідували цирк, – розповідала журналістам дочка Олексія Литвинова Марія. – Він навіть покарав мене тільки один раз у житті – і те не за танці. Але я завжди знала, що батьком він для мене є тільки вдома, а на тренуваннях – мій тренер, Олексій Ігорович».

В одному з останніх інтерв’ю в Литвинова запитали, яким він себе бачить через 10 років. Хореограф упевнено відповів, що планує розширити мережу своїх танцювальних студій, продовжувати організовувати фестивалі (усього за своє життя Олексій Литвинов організував та провів понад 50 фестивалів з бального та сучасного танцю). А ще чоловік зізнався, що зі своєю третьою дружиною вони мріють завести дитину.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №149 від 13.12.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ