Водний баланс. Коли воду з крану можна буде пити

Водний баланс. Коли воду з крану можна буде пити

www.city.kharkov.ua

У деяких районах Харківщини воду з крана не тільки пити не можна, у ній навіть і купатися небезпечно. Усе через її надзвичайно низьку якість. А от у деяких країнах ЄС навіть із крана тече майже мінералка. Як європейцям вдалося цього досягти та що можуть з

Цього тижня у водному господарстві Харківщини відбулася важлива подія. Після трьох років перерви почався водообмін на Краснопавлівському водосховищі. Водойма, яка забезпечує водопровідною водою 300–350 тис. жителів області, була на межі виживання. Річ у тому, що Краснопавлівське водосховище – складова частина каналу Дніпро – Донбас, через нього відбувається міжбасейнове перекидання води з Дніпродзержинського водосховища на відстань 260 км. Водообмін цього складного об’єкта треба проводити двічі на рік – восени та навесні. Але востаннє насосні станції (а їх тут 12) працювали восени 2013-го, і відтоді фінансування цього процесу припинилося. За три роки зменшився об’єм водосховища – до 34,4 % від проектного обсягу. Як розповів начальник Харківського обласного управління водних ресурсів Віталій Жук, станом на вівторок доступний для водозабірних споруд об’єм води склав усього 13 млн кубометрів. Для порівняння, місто Харків на рік споживає з водойми 60 млн кубометрів. Ще два – три місяці – і водозабір би взагалі припинився. Погіршилась і якість води.


- Вода за жорсткістю вже перевищує нормативні значення. Для порівняння – жорсткість води у Краснопавлівському водосховищі зараз 8,5 ммоль/л, а води в Дніпрі – 2–3 ммоль/л. Додаючи воду з Дніпра, ми отримуємо жорсткість близько 7 ммоль/л. Норма для споживання – це 8 ммоль/л, – пояснює Віталій Жук.

Проблему, яка могла спричинити не тільки екологічну, а й господарську кризу в регіоні, Харківщина порушувала перед Києвом неодноразово. Протягом трьох років було написано безліч листів і звернень від міської та обласної влади до Кабінету Міністрів і Верховної Ради України. І врешті-решт цього року з державного бюджету було виділено 60 млн грн для сплати електроенергії, яку використовують насосні станції. А ще 1,7 млн грн виділила Харківська обласна рада – на підготовку насосних станцій до роботи.


Згідно з регламентом, водообмін відбувається у два етапи. Спочатку з 3 по 17 жовтня було здійснено водообмін в Орільському водосховищі, у результаті чого жорсткість води зменшилася на 15 %. Після цього 17 жовтня почалося прокачування води до Краснопавлівського водосховища. За даними обласного управління водних ресурсів, за першу добу запрацювали три станції, які перекачали 1,8 млн куб. м води. Весь процес триватиме 57–60 днів, за цей час водосховище має поповнитися на 130 млн кубометрів якісної дніпровської води. Цього має вистачити на два роки.

Тотальне забруднення

Однак з поповненням одного водосховища проблему забезпечення якісною питною водою на Харківщині ще не вирішено. Річ у тому, що переважну більшість води регіон отримує з поверхневих джерел (водосховищ басейну Сіверського Дінця) та підземних вод Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну. Основна кількість води міститься у трьох водосховищах: Печенізькому, Червонооскільському і Краснопавлівському. А вони надзвичайно забруднені.

– У результаті своєї діяльності ми поверхневі джерела забруднили настільки, що отримати з них питну воду неможливо. Всі відходи – не тільки промислові, а й побутові – скидаємо в ріки, з яких потім беремо воду для приготування питного водопостачання, – розповідає професор кафедри охорони праці і безпеки життєдіяльності ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, доктор технічних наук Олег Третьяков.

Зокрема, учені проаналізували стан рік Сіверський Донець, Оскіл і Червонооскільського водосховища. І виявилося, що склад води Сіверського Дінця поблизу Ізюма поступово, але постійно, погіршується за цілою низкою показників. Зростає вміст солей жорсткості, сульфатів і фосфатів. Відповідно до ДСТУ 4808:2007 «Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води і правила вибирання» вище м. Ізюма по чотирьох, а нижче – по п’яти показниках вода відноситься до 4-го класу (посередня, обмежено придатна, небажана якість води).

Приблизно така ж ситуація з Червонооскільським водосховищем. А от річкова вода Оскола за якістю трохи краща.

Таке становище учені та екологи пояснюють, перш за все, зростанням антропогенного навантаження на водойми, зношеністю обладнання станцій очищення промислово-побутових стоків і несанкційованими скидами забруднюючих речовин. А ще – застарілими технологіями очищення води як під час підготування до споживання, так і після нього. Технологія практично скрізь однакова: первинне грубе фільтрування (видалення сміття), коагуляція, відстоювання, бактеріологічна обробка (хлорування, гіпохлорит, фторування, ультрафіолет і т. ін.). На думку науковця, у такий спосіб неможливо вивести ані фосфати, ані хлорорганіку. Як результат, водопровідна вода непридатна для пиття. Ба більше:

– У нашій водопровідній воді малюків купати не можна, – стверджує науковець. – Там дуже багато небезпечних речовин, які впливають на формування внутрішніх органів, кори головного мозку, шкіри. А взагалі, кількість хворих на алергію в нас збільшується щороку. Середня тривалість життя постійно зменшується. Усе це – наслідок того, що ми робимо з ресурсами.

Частково питання якісної питної води на Харківщині вирішується: у різних куточках області бурять нові свердловини, будують водогони, капітально ремонтують ділянки мереж, замінюють насоси тощо. Однак, на думку експертів, проблему треба розв’язувати комплексно, на загальнодержавному рівні.

– За що платять промислові підприємства? За скиди й викиди: за викиди в атмосферу і за скиди в поверхневі джерела. Але направити ці гроші цільовим методом на компенсацію впливу цього викиду неможливо. У всій Європі платять за ресурс: за кожний кубометр взятої води та повітря. Це спонукає замкнути цикл і очищувати ресурси в себе, – вважає науковець. – Зараз у наших підприємців нема економічного стимулу модернізувати виробництво. Треба сформувати на рівні держави економічні умови, щоб витрати, які йдуть на модернізацію технологій, були зіставні з компенсаторними фінансовими важелями.

Мінералка з крана
Розробляючи такі умови, можна використати досвід найкращих. За останні 25 років ЄС суттєво поліпшив систему водопостачання, надаючи мешканцям можливість споживати чисту й нешкідливу для здоров’я воду централізованого постачання за доступною ціною. В Австрії, Данії, Німеччині, Швеції, Франції, Фінляндії мешканці вільно й без остраху споживають воду з-під крану. Як розповідають аналітики інформаційної кампанії «Сильніші разом!», постачання та санітарна обробка питної води в Німеччині на найвищому рівні. Так, до жителів Берліна питна вода потрапляє майже із 700 свердловин. У процесі очищення хлор не застосовується. Контроль якості навіть більший, ніж стосовно води в пляшках. На очисних станціях вода збагачується киснем, потім вона проходить через фільтри з піску.

У Німеччині відповідають за поводження з водою муніципалітети. На ринку існують близько 6500 постачальників води різних форм власності та близько 7000 санітизаторів, які є виключно в муніципальній власності та мають податкові послаблення.

Французи теж споживають дуже якісну воду. Відповідальність за постачання, збирання та очищення води також покладено на муніципалітети. Однак вони часто віддають постачання та очищення води під довгострокові лізингові контракти приватним підприємствам та асоціаціям. У результаті 75 % водопостачання та 50 % санітизації перебуває у приватних руках. А державою встановлюються науково розроблені стандарти якості води за 70 критеріями (у нас, до слова, 58).

У процесі очищення питної води застосовуються якісні та дорогі технології. Вода проходить етапи оброблення озоном, піщані фільтри, повторне озонування і на завершення протікає через вугільні фільтри. Присутнє застосування хлору для знезараження та збереження води, а для збереження водопровідної системи застосовується ортофосфорна кислота, яка покриває плівкою труби зсередини. По суті, з кранів французів тече напівмінеральна вода.
Загалом же в Європейському Союзі до питання дотримання чистоти води ставляться надзвичайно серйозно. Політика стосовно питної води перетворилася на наднаціональну справу і реалізується в межах чотирьох директив, обов’язкових до виконання членами ЄС.

У тему
Вода іде в села

У двох населених пунктах Золочівського району (селі Калиновому та селищі Одноробівці) цього тижня запрацювали нові водогони. Для того, щоб калинівчани мали безперебійне водопостачання і якісну питну воду, з обласного бюджету на роботи з будівництва водогону було виділено 1,5 млн грн. Три кілометри водогону було збудовано в рекордно стислі терміни – за два місяці. До централізованої системи вже підключено 188 помешкань.
А в Одноробівці на введення в дію нової системи водопостачання очікували понад чотири роки. Поточного року з Державного фонду регіонального розвитку було виділено 925 тис. грн для проведення робіт. Тут відкрили 90-метрову свердловину. Наразі до нового водогону вже підключено 54 домоволодіння.

Крім того, на Золочівщині розчищають русло річки Уди. На це з обласного екологічного фонду виділили 1,9 млн грн. До кінця року тут має бути упорядковано прибережну смугу та замінено пішохідний місток.

Тамара Кіч

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ