Молоді харківські архітектори запропонували унікальний проект, який перетворив літній театр просто неба на відомий усім кіноконцертний зал «Україна», та стали законодавцями архітектурної моди в країні.
Серед кількох сотень фільмів, в яких зіграв Армен Джигарханян, є чотири, які знімались у Харкові і харківським режисером.
Його цитували, магнітофонні записи з його виступами заслуховувалися до дірок, а потрапити на його концерт вважалося найбільшою удачею. Його кепка і портфель були його символами, його повпредами, а він сам – камертоном суспільства і його совістю.
Традиційно початок листопада був часом підготовки до свята, самі знаєте якого. Тому в газетах було так багато рапортів про досягнення. Але сьогодні завдяки ним можна дізнатися, коли саме був збудований або введений в експлуатацію той чи інший об’єкт. До того ж цікаво, як змінилися за ці роки топоніми. Нагадуємо, статті наводяться згідно з оригіналом з невеликим скороченням.
Село Олександрівка Валківського району розташоване на самій окраїні Харківщини, від нього до кордону з Полтавщиною ближче, ніж до Валок. У 1984 році там виник хор, якому судилося зіграти цікаву роль у відносинах Сходу та Заходу України.
У 1967 році на екрани кінотеатрів країни вийшов справжній голлівудський блокбастер – «Спартак». У СРСР першу і другу серію подивилося відповідно 63 і 59 мільйонів людей. У пам’яті назавжди залишився волелюбний і мудрий Спартак: актор, який виконував його роль, – Кірк Дуглас – був кумиром хлопчаків, а дівчата поголовно були в нього закохані.
У 60–80-ті роки була у харківської інтелігенції така традиція: їдеш до Москви – йдеш у театр. І не важливо, навіщо ти приїхав – у відрядження, в гості чи за покупками, але театр – це була обов’язкова програма. Одним з улюблених режисерів того часу був Анатолій Ефрос. Але мало хто з харків’ян знав, що він – наш земляк.
Цей хор існує й досі – з іншим складом учасників: від першого складу в живих залишилося мало, а з ветеранів війни вже немає нікого. Але й зараз, коли цей колектив виходить на сцену та заспівує свою «візитівку» – «Победу празднует народ», яку написав харківський композитор Марк Карминський, – у слухачів у залі на очах з’являються сльози – незалежно від віку.
У Радянському Союзі про Людмилу Турищеву розповідали школярам на уроках і студентам на лекціях, в країнах Африки випускали марки з її портретом. А вона з однаковою гідністю носила звання «королева помосту» та «дружина Борзова».
Панкрат Назаров у культовому серіалі «Вічний поклик», старшина Поприщенко у фільмі «Вони воювали за Батьківщину», чернець Кирило в «Андрії Рубльові» – і ще не один десяток ролей, і кожен образ – точний, ємний, глибокий, що запам’ятовується. Мало кому відомо, що акторському ремеслу Іван Лапиков учився в Харкові.
У березні виповнюється 125 років від дня народження короля естради, людини-епохи, засновника вітчизняного джазу й володаря ще десятка настільки ж гучних визначень і регалій. Серед безлічі найцікавіших епізодів, якими була сповнена доля Леоніда Осиповича Утьосова, є і харківські.
Нещодавно головному цигану театру «Ромен» виповнилось 85 років. 60 з них він прожив з коханою жінкою.
Коли у 80-ті роки по телевізору йшли «Пригоди Електроніка», двори й вулиці порожніли: дітвора збиралася перед екранами. І хто не мріяв мати такого друга, як Електронік, щоб ходив замість тебе у школу, або – таку собаку, як Рессі? Ми хвилювалися за Сергійка Сироїжкіна, сміялися над хуліганом Гусєвим, а «Крилаті гойдалки» співали всі шкільні хори.
Нонна Мордюкова і В’ячеслав Тихонов прожили у шлюбі 13 років і не розмовляли п’ятдесят.
Вона увірвалася на спортивний Олімп стрімко, як блискавка – енергійна дівчина зі збитою чілкою і бійцівським характером. І стала першою – і до цього дня єдиною в нашій країні олімпійською чемпіонкою з фігурного катання. А потім так само стрімко зникла...
2 листопада у віці 80 років померла французька співачка і кіноактриса, виконавиця пісні "Манчестер – Ліверпуль", мелодія якої не один десяток років супроводжувала випуск прогнозу погоди на телебаченні.
У 1953 році на екранах харківських телевізорів – величезних ящиків з маленьким екраном і товстелезною лінзою перед ним – з’явилася дикторка, студентка-другокурсниця Харківського театрального інституту Наталя Фатєєва. Через десять років вона дивилася на глядачів з екранів кінотеатрів у мегапопулярній кінокомедії «Три плюс два». Мало хто впізнавав у цій розкішній красуні недоладну дівчинку з вулиці Гуданова.
Нещодавно улюбленому артисту виповнилося 85 років.
