У 1967 році на екрани кінотеатрів країни вийшов справжній голлівудський блокбастер – «Спартак». У СРСР першу і другу серію подивилося відповідно 63 і 59 мільйонів людей. У пам’яті назавжди залишився волелюбний і мудрий Спартак: актор, який виконував його роль, – Кірк Дуглас – був кумиром хлопчаків, а дівчата поголовно були в нього закохані.
У 60–80-ті роки була у харківської інтелігенції така традиція: їдеш до Москви – йдеш у театр. І не важливо, навіщо ти приїхав – у відрядження, в гості чи за покупками, але театр – це була обов’язкова програма. Одним з улюблених режисерів того часу був Анатолій Ефрос. Але мало хто з харків’ян знав, що він – наш земляк.
Цей хор існує й досі – з іншим складом учасників: від першого складу в живих залишилося мало, а з ветеранів війни вже немає нікого. Але й зараз, коли цей колектив виходить на сцену та заспівує свою «візитівку» – «Победу празднует народ», яку написав харківський композитор Марк Карминський, – у слухачів у залі на очах з’являються сльози – незалежно від віку.
У Радянському Союзі про Людмилу Турищеву розповідали школярам на уроках і студентам на лекціях, в країнах Африки випускали марки з її портретом. А вона з однаковою гідністю носила звання «королева помосту» та «дружина Борзова».
Панкрат Назаров у культовому серіалі «Вічний поклик», старшина Поприщенко у фільмі «Вони воювали за Батьківщину», чернець Кирило в «Андрії Рубльові» – і ще не один десяток ролей, і кожен образ – точний, ємний, глибокий, що запам’ятовується. Мало кому відомо, що акторському ремеслу Іван Лапиков учився в Харкові.
У березні виповнюється 125 років від дня народження короля естради, людини-епохи, засновника вітчизняного джазу й володаря ще десятка настільки ж гучних визначень і регалій. Серед безлічі найцікавіших епізодів, якими була сповнена доля Леоніда Осиповича Утьосова, є і харківські.
Нещодавно головному цигану театру «Ромен» виповнилось 85 років. 60 з них він прожив з коханою жінкою.
Коли у 80-ті роки по телевізору йшли «Пригоди Електроніка», двори й вулиці порожніли: дітвора збиралася перед екранами. І хто не мріяв мати такого друга, як Електронік, щоб ходив замість тебе у школу, або – таку собаку, як Рессі? Ми хвилювалися за Сергійка Сироїжкіна, сміялися над хуліганом Гусєвим, а «Крилаті гойдалки» співали всі шкільні хори.
Нонна Мордюкова і В’ячеслав Тихонов прожили у шлюбі 13 років і не розмовляли п’ятдесят.
Вона увірвалася на спортивний Олімп стрімко, як блискавка – енергійна дівчина зі збитою чілкою і бійцівським характером. І стала першою – і до цього дня єдиною в нашій країні олімпійською чемпіонкою з фігурного катання. А потім так само стрімко зникла...
2 листопада у віці 80 років померла французька співачка і кіноактриса, виконавиця пісні "Манчестер – Ліверпуль", мелодія якої не один десяток років супроводжувала випуск прогнозу погоди на телебаченні.
У 1953 році на екранах харківських телевізорів – величезних ящиків з маленьким екраном і товстелезною лінзою перед ним – з’явилася дикторка, студентка-другокурсниця Харківського театрального інституту Наталя Фатєєва. Через десять років вона дивилася на глядачів з екранів кінотеатрів у мегапопулярній кінокомедії «Три плюс два». Мало хто впізнавав у цій розкішній красуні недоладну дівчинку з вулиці Гуданова.
Нещодавно улюбленому артисту виповнилося 85 років.
У середині 50-х років уся країна слідом за Бернесом співала «Задумчивый голос Монтана звучит на короткой волне. И ветви каштанов парижских бульваров в окно заглянули ко мне», а на його концерти під час гастролей у СРСР записувалися за кілька місяців. Ів Монтан – оксамитовий голос, неповторна посмішка і майже нестерпна у своїй елегантності чарівність справжнього француза.
Віллі Токарєва ще за життя називали легендою шансону. Його приймали за свого іспанці, у Нью-Йорку йому присвоїли звання «Заслужений єврей Брайтон-Біч», а в Києві удостоїли іншим – «Народний артист світу».
Цю тендітну жінку-ельфа з великими виразними очима, маленькими грудьми, осиною талією було визнано найкрасивішою жінкою всіх часів. Вона вражала дивним шармом, внутрішньою чарівністю і здавалася казковою принцесою. Мало хто знав, що на її долю із самого дитинства випали важкі випробування та що все життя вона шукала кохання.
23 червня цього року не стало артиста, якого називали найкрасивішим чоловіком Радянського Союзу.
Імена Людмили Пахомової та Олександра Горшкова знали в усьому світі, а в Радянському Союзі їх готові були носити на руках: шість років їм не було рівних у танцях на льоду. Їх дует можна було назвати ідеальним з усякого погляду: на льодовій арені і в родині вони вміли завжди знайти правильний стиль. Шкода тільки, що тривало це недовго.
