Харківський доброволець розповів, як працюють пошуковці загону "Мілена"

Харківський доброволець розповів, як працюють пошуковці загону

Фото Сергія Османа

На вихідних, уночі й за поганої погоди. Не отримуючи за це грошей, та іноді навіть вдячності, сотні мешканців Харківської області долучаються до нелегкої та небезпечної справи – пошуку зниклих людей. У сьогоднішньому номері "СК" від 28 січня розповідаємо про добровольчий загін, що об’єднує людей, не байдужих до чужої біди.

Трагедія об’єднала людей

Наприкінці квітня минулого року в Золочівському районі на Харківщині сталася трагедія. Зникла шестирічна Мілена Шевельова. 26 квітня близько 18-ї години вона вийшла з дому в селі Сосонівка та не повернулася. Родичі дівчинки через годину звернулися до поліції. На пошуки Мілени вирушив весь особовий склад Золочівського відділення поліції та найближчих територіальних підрозділів, курсанти ХНУВС та нацгвардійці, а також добровольці, водолази і навіть цивільна авіація. Загалом у пошуках узяли участь близько півтисячі осіб. Люди приїздили на машинах і навіть велосипедах.

Пошукова операція тривала всю ніч: незважаючи на дощ і сильний вітер, пошуковці прочісували місцевість навколо Сосонівки. Шукали й на дні місцевої водойми. Тільки наступного дня Мілену знайшли мертвою в полі за 8 кілометрів від дому. Дівчинка померла від переохолодження.

Історія маленької Мілени настільки вразила людей, що після її смерті учасники пошуків вирішили не припиняти таку діяльність. Навколо справи пошуку людей об’єдналися кілька десятків добровольців, згодом цей кістяк утворив пошуково-рятувальний загін.

Читайте такожУ Первомайському зникла пара підлітків – ОНОВЛЕНО

Одним із засновників загону був 34-річний харків’янин Сергій Осман.

– Я працюю програмістом, більшу частину часу проводжу за комп’ютером. Сім років тому я побачив у стрічці новин заклик по допомогу добровольців для пошуку на місцевості дитини, – згадує Сергій. – Це був Чугуївський район, селище Малинівка. Там зник п’ятирічний хлопчик з аутизмом. Уже вранці я їхав на ці пошуки. Це була вже друга доба пошуків у лісі. Приїхали надзвичайники, поліція і добровольці. Усі разом ми шукали хлопчика, і ввечері він був знайдений живий і здоровий. Мене ця історія дуже зачепила, і я вирішив долучатися до таких пошуків і надалі.

Сергій Осман займається пошуками сім років

На той час в Україні існувала волонтерська група «Пошук зниклих дітей», до якої Сергій вступив. Через рік-два він став координатором групи в Харківській області. Із того часу відбулося декілька пошукових операцій. Переважно це була робота з розповсюдження орієнтувань на місцевості та в Інтернеті.

Коли у квітні минулого року в Золочівському районі зникла маленька Мілена, Сергій також долучився до пошуків.

– Була дуже погана погода, ми шукали дівчинку всю ніч і весь день. На її пошуки приїхала величезна кількість волонтерів і добровольців. Ніхто не міг скоординувати їх діяльність. Поліція займалася своєю роботою, нацгвардійці своєю, а волонтери своєю. Оскільки люди постійно змінювались: одні приїжджали, інші від’їжджали, для координації волонтерів був створений вайбер-чат, у якому люди спілкувались та обмінювались інформацією. Після цієї історії було прийняте рішення створити пошуковий загін на основі активістів, щоб люди були задіяні в майбутніх пошуках, – розповідає доброволець.

Перша зустріч адміністраторів ПРЗ «Мілена» відбулася у травні минулого року, і загін почав розвиватися як громадська організація. За 8 місяців діяльності «Мілена» провела майже 190 пошуків: це операції на місцевості та планові інформаційні пошуки.

Звернутися по допомогу до пошукового загону можна кількома способами: зателефонувати на «гарячу лінію» за номером 0687770112, залишити заявку на сайті milena.in.ua або зателефонувати особисто одному з адміністраторів

Відпрацьовані алгоритми

Наразі в загоні постійно працюють 34 добровольці: інформаційні координатори й адміністратори. До кожного пошуку можуть задіяти до сотні людей. Волонтерам допомагають кінологи та цивільно-повітряний патруль. Звертаються до пошукового загону мешканці Харкова, області й навіть інших регіонів. У загону навіть є міні-філіали у Рівному й Полтаві.

За пошук добровольці беруться тільки після того, як заява про зникнення людини подана до поліції. Після цього створюється окремий чат у Вайбері (в основному чаті зараз близько 3600 людей). У цьому робочому чаті відбувається обмін інформацією, координація пошуків на місці або розповсюдження інформації на місці, в ЗМІ та соцмережах.

Усі пошуки узгоджуються з поліцією. До пошуків на місцевості можуть долучитися всі охочі. Бажано до такої операції підготуватися: вдягтися відповідно, взяти ліхтарі, засоби зв’язку та інші речі, що можуть знадобитися у дикій місцевості. На місці до добровольців приєднуються поліція, ДСНС, Нацгвардія й кінологи. Створюється штаб, дані всіх учасників переписують, включаючи контакти їхніх рідних, про всяк випадок. Місцевість розбивається на квадрати, люди діляться на групи. Кожній групі дають завдання. У штабі залишаються координатори, які стежать за тим, як відпрацьовуються квадрати, та дають чергові завдання для кожної групи.

За словами Сергія, організувати такі термінові пошуки можуть у будь-який день. Коли є шанс знайти людину живою, кидають усі наявні сили і засоби, і вже за годину-дві після заявки пошуковці можуть бути на місці.

– Нещодавно був такий пошук у будній день: у Великобурлуцькому районі пропала дитина. Терміново виїхало на місце дуже багато людей, навіть транспорту не вистачило. Перші пошуковці були на місці уже через півтори години. Але пошук завершився позитивно, поліція знайшла дівчинку, – розповідає доброволець.

За кілька місяців існування загону добровольці відпрацювали алгоритми дій, які приносять результат. Але однакових пошукових операцій немає, всі випадки індивідуальні.

Довідка: Минулого року добровольці ПРЗ «Мілена» взяли участь у 188 пошуках. З них було знайдено 127 людей, виявлено мертвими 28, у процесі пошуку залишилось 33 дорослих. Серед усіх, кого шукали, було 46 дітей, 44 знайдені живими, двоє загинули.

Діти в пріоритеті

– Пріоритетність пошуків визначається так: якщо зникла дитина, то кількість людей і терміновість буде максимальною. Багато залежить від розголосу, від того, за яких обставин людина пропала, як підключилися ЗМІ та соцмережі, – пояснює пошуковець.

Із майже 190 зниклих людей, яких шукав ПРЗ «Мілена», 46 – це діти. За словами Сергія, дитячі історії різняться одна від одної, але є спільні риси. Приміром, діти підліткового віку частіше губляться свідомо, через конфлікти у родині або нещасливі стосунки. Малеча до 12 років зникає переважно випадково: малюк загрався і забувся, загубився, через це не знайшов дороги додому.

– Звичайно, буває і таке, що дорослі діти губляться. Приміром, нещодавно дві дівчини заблукали у лісі, їх дуже швидко знайшли рятувальники. Крім того, є така особливість у дітей: вони не можуть перебувати в одному місці, їм хочеться бути десь на вулиці, кудись піти з дому, – розповідає Сергій Осман.

Щоб уникнути таких прикрих випадків та навчити дітей правилам виживання, пошуковці почали створювати навчальні відео на Youtube. У них волонтери розповідають, як поводитися, якщо загубився, що робити, якщо заблукав у лісі або в полі. Незабаром з такими практичними лекціями і порадами добровольці підуть до шкіл області.

 

Фатальне зволікання

За словами Сергія, у багатьох випадках незнання про існування добровольчого пошукового загону стає фатальним. Зниклих людей або не знаходили зовсім, або виявляли мертвими. Тому дуже важливо, щоб якомога більше людей знали про пошукові загони та одразу зверталися до них.

– У П’ятихатках був випадок, коли загубився дідусь. Він виходив на зв’язок з рідними, казав, що стоїть десь у полі. Рідні виїхали його шукати разом з поліцією, але їм забракло пошуковців. Вони звернулися до нас занадто пізно, лише наступного дня. Якби ми знали, ми б могли задіяти більшу кількість людей, і він міг би бути знайдений живим, – зауважує доброволець.

Так сталося і з 82-річною Євгенією Китоян, яка у вересні минулого року поїхала на дачу та загубилася в лісі біля села Тернова. Старенька переночувала у лісі і виходила на зв’язок на другий день.

– Ми підключилися наступного дня після цього. Онучка каже, якби вона знала, що є добровольчий пошуковий загін, то звернулася б до нас раніше, і був би шанс знайти бабусю, – каже Сергій Осман. – Бабусю шукали не один тиждень. Було три чи чотири виїзди, під час яких долучалися кінологи, використовувалися квадрокоптери. Ми прочісували ліси і яри навкруги. У тих місцях живуть дикі тварини, і могло статися що завгодно. Вона так і не була знайдена. Але ми все одно сподіваємося, що вона жива, можливо, її прихистили такі самі бабусі або дідусі. Поки вона не знайдена, вона вважається живою.

До речі

У разі зникнення родичів або знайомих не варто зволікати та чекати трьох днів, як це було раніше. До поліції та пошуковців треба звертатися одразу після того, як зник зв’язок з близькою людиною.

Чужа біда – не своя

Крім оперативності, дуже багато залежить у пошуках від співчуття людей. Або навпаки – від їх байдужості.Через таке непривітне ставлення оточення восени минулого року мало не загинув старенький дідусь поблизу Руської Лозової.

Сергій Осман розповідає, що старенький з тачкою вийшов з дому на дачу – і загубився. До загону звернулися родичі. На пошуки виїхала група добровольців. У перший день дідуся не знайшли. Добровольці розклеїли орієнтування в тих місцях. Наступного дня на «гарячу лінію» зателефонували з місцевого магазину і розповіли, що вчора дідусь проходив повз магазин і не розумів, де він є. Люди не допомогли йому, а натомість прогнали, і дідусь пішов далі. Тоді волонтери знову зібрали пошукову групу наступного дня і вирушили в той бік, куди показали місцеві. У результаті дідуся знайшли живим в одному з ярів. Він пережив дуже холодну ніч просто неба, загубив окуляри, був дуже виснаженим, ще б трохи – і він би помер. Але, на щастя, волонтери його знайшли, викликали «швидку» й зателефонували родичам. Дідуся забрали, і все закінчилося добре.

– Люди різні, і деякі озлоблені на світ, – розмірковує доброволець. – Буває таке, що стара людина або дитина загубилася у чужому місті й просить по допомогу, а їй можуть відмовити, прогнати, проігнорувати. Більшість людей не готові співчувати й допомагати. Деякі нам відверто кажуть: «Хай цим поліція займається, чи вам, волонтерам, нема чого робити?». Але волонтери в таких пошуках виконують доволі багато роботи, до того ж співчуваючи рідним та вкладаючи душу в цю допомогу, – наголошує доброволець.

Свою пошукову діяльність добровольці здійснюють на волонтерських засадах, тобто безкоштовно. Усі витрати – за свій кошт. Вкладати доводиться не тільки гроші, але й час та власні зусилля. Іноді пошуки ведуть у будній день, іноді на вихідних чи вночі, за поганої погоди та нульової видимості. Аби займатися такою діяльністю, треба мати неабияку мотивацію та емпатію.

Але на питання «Навіщо це тобі взагалі?» волонтер відповідає досить просто: «Був перший мій пошук. Я побачив очі мами, в якої загубилася дитина, і запам’ятав їх назавжди. Після цього я просто не можу відмовити й залишитися вдома. Хочеться привнести доброти в цей світ та допомогти людям».

Автор: Тамара Кіч
subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: