Кінороман тривалістю у півстоліття

Вона «до нього»

Джулія Анна Мазіна народилася 22 лютого 1920 (деякі джерела дають 1921)  року в невеликому містечку провінції Болонья.

Коли дівчинці виповнилося чотири роки, її забрала до себе овдовіла тітонька Джулія, що жила в Римі. Жінка розгледіла у племінниці акторський талант і поставила собі за мету виховати з неї велику актрису. Дівчинку не віддали відразу в школу, щоб ненароком не травмувати її чутливу артистичну натуру, тому шкільну програму вона вивчала влітку під керівництвом своєї матері-вчительки. Згодом Джулію віддали у гімназію монахинь-урсулинок. У дівчинки майже не було друзів-однолітків, вона переважно спілкувалася з приятелями тітоньки — поетами, літераторами, акторами й художниками.

Закінчивши гімназію, Джулія вступила до університету, де вивчала мистецтвознавство, археологію і філософію. А ще — почала грати в студентському експериментальному театрі. Разом з дипломом дівчина отримала запрошення відразу в п’ять столичних театрів.

Фото: unministrative68.rssing.com

Для вдосконалення своєї дикції Мазіна почала працювати на римському радіо. Вона посилено займалася технікою мови, прагнучи позбутися північно-італійського діалекту, і озвучувала кумедні радіоскетчі із серії «Чіко і Палліна», сценарії яких невідомий автор підписував так: Федеріко Фелліні.

Через якийсь час вона познайомилася з цим худорлявим, дотепним хлопцем.

Він «до неї»

До свого головного життєвого вибору Фелліні підійшов теж випадково. Його батько, торговець винами та солодощами, бачив сина тільки адвокатом. А нестерпний хлопчисько весь вільний час проводив за «порожніми мистецтвами» і навіть відкрив у своєму рідному місті Ріміні маленьке «ательє», де малював карикатури на клієнтів. Ледве відзначивши своє 18-річчя, Федеріко відправився у Флоренцію, де працював складачем у друкарні, складав тексти й малював для гумористичних журналів. Честолюбні мрії привели юнака в Рим, тут він теж змінив мало не десяток професій.

Потім познайомився з популярним актором вар’єте Альдо Фабріці, який ввів хлопця у світ театру та кіно. Тоді ж, пам’ятаючи настанови батька, Федеріко навіть почав навчатися екстерном на юридичному факультеті Римського університету. Встигав і писати сценарії для радіопостановок.


Фото: rewizor.ru

Одного разу, працюючи над сценарієм, у пошуках акторів на ролі Фелліні розглядав фотокартки, серед яких йому запам’яталася дитяча посмішка Мазіни. Він запросив дівчину шикарний ресторан, попередньо позичивши гроші на розкішний обід, але Джулія замовляла тільки недорогі страви, вважаючи, що у її супутника навряд чи водяться гроші.

 Судилося бути разом

Федеріко завжди вважав, що ця зустріч була зумовлена долею. При цьому Мазіна розповідала, що при першій зустрічі Федеріко не справив на неї особливого враження. Попри це через кілька тижнів пара вже жила разом у будинку тітки дівчини, яка через це посварилася з її батьками.

30 жовтня 1943 року пара обвінчалася. Обряд відбувався на сходовому майданчику будинку, де вони жили. Федеріко ухилявся від призову в армію і побоювався з’являтися в церкві. На повідомленні про одруження Федеріко намалював їх майбутнього малюка, що спускається з небес.

Фото: redsearch.org

У шлюбі дівчина отримала нове ім’я — Джульєтта. Так хотів Фелліні, великий мрійник, який знався на красі. Найнеймовірніші історії в його виконанні були для неї незаперечною істиною. Джульєтта відразу зрозуміла, що Фелліні живе у власному світі фантазій — і прийняла його правила гри. Стороннім здавалося, що Джульєтта з Федеріко розігрують спектаклі — один за одним, не розділяючи вигадку й реальність. Композитор Ніно Рота згадував, що якось під час обіду Фелліні зауважив: «Пам’ятаєш, коли ми були в Австралії, Джульєтто?..» Усі гості добре знали, що подружжя не бували в Австралії, але Мазіна тільки посміхнулася чоловікові: «Так, милий, там були чудові артишоки».

Їхні діти

Сімейне життя почалося з випробувань. За кілька тижнів після весілля вже вагітній Джульєтті, яка була невисокою на зріст, щось знадобилося з височенької шафи. Молода скористалася драбиною — і впала з неї, втративши при цьому свого первістка. Друга вагітність у 1945 році, попри важкі пологи, закінчилася вдало, але хворобливий хлопчик прожив усього два тижні. Втративши сина, вона втратила і надію коли-небудь стати матір’ю: лікарі попередили Джульєтту, що дітей у неї більше не буде.

Джульєтта була абсолютно убита горем, а Федеріко приходив зі зйомок збудженим. Він тільки й міг говорити, що про нову свою любов — кінематограф. Він говорив: «Не плач, Джульєтто, адже в тебе є я». І вона намагалася не плакати — хоча б у його присутності.

Бажаючи витягнути жінку з депресії, Фелліні взяв її із собою на зйомки фільму Роберто Росселліні «Пайза».

Фото: ngasanova.livejournal.com

Тут Джульєтта «аби щось робити» вперше знялася в кіно, правда, серед статистів. Однак ця непомічена глядачами та кінематографістами поява на екрані повернула Мазіну до життя. Треба було боротися, боротися за себе, за коханого. Зрештою, сам Федеріко, втішаючи якось дружину, сказав: «Мої фільм — наші діти. Хіба вони не народжуються в муках? І хіба їх творець не любить їх, як дітей?»

 Взаємна підтримка

У шлюбі Мазіна цілком присвятила себе чоловікові. Вона була його повноправним партнером — влаштовувала потрібні зустрічі, вистоювала відносини з важливими людьми, адже Фелліні такого таланту не мав. Саме завдяки дружині, яка у 1945 році подружилася з режисером Роберто Росселіні, Фелліні отримав від останнього «путівку в життя». Захоплений делікатній атакою Джульєтти, Росселіні запросив її чоловіка попрацювати спочатку асистентом, а потім довірив йому крісло другого режисера у фільмі «Людський голос».

Фелліні, зі свого боку, заради дружини витримував справжні бої з продюсерами, які не горіли бажанням знімати некрасиву, хоча й чарівну жінку.

Мазіна не була визнаною красунею. А Фелліні, як творча людина, дозволяв собі дещо «на стороні». Але ходять легенди, що навіть папараці (слово увійшло в обіг після виходу на екран у 1960 році чорно-білого кінофільму Фелліні «Солодке життя» (La dolce vita), де був персонаж — фотограф Paparazzo) настільки поважали Мазіну, що не розміщували в бульварній пресі знімків, на яких був Фелліні з іншими жінками.

Джульєтта могла б зробити свою творчу кар’єру. Але замість цього вона робила його кар’єру, хоча навіть при цьому зіграла у 27 картинах. Але її головним досягненням по праву вважаються чотири ролі у стрічках Фелліні: «Дорога», «Ночі Кабірії», «Джульєтта і духи», «Джинджер і Фред».

Після виходу у світ стрічки «Дорога» за Мазіною закріпилося прізвисько «Чаплін у спідниці». Сам Чарлі Чаплін зізнався: «Цією актрисою я захоплююся більше, ніж будь-ким». Іменем її героїні Джельсоміни (Gelsomina) називали ресторани, цукерки, ляльок, моделі капелюхів і пароплав.

Фото: kulturologia.ru

А він працював (більш ніж 50 стрічок, де він був сценаристом, режисером тощо) і отримував престижні нагороди, серед яких «Золота пальмова гілка» Каннського фестивалю та п’ять «Оскарів». На врученні останнього з них, у 1993 році, Фелліні звернувся до дружини, яка сиділа в залі: «Будь ласка, Джульєтто. Не плач».

До режисера прийшло визнання, але не багатство. Фелліні був жахливим марнотратником, він дозволяв собі замовляти сотні своїх улюблених червоних шарфів і зупинятися в найдорожчих номерах. Стежити за бюджетом доводилося Джульєтті. У неї не було ні дорогих автомобілів, ні казкових вілл, ні хутра, ні діамантів — тільки фільми, які вона називала найдорожчим подарунком від чоловіка.

 Де починалося — там скінчилося

Джульєтта завжди приховувала від чоловіка свої проблеми, і недуги теж. Тому коли в неї виявили рак і вона дізналася, що звернулася по допомогу запізно, Джульєтта лягла в лікарню, але чоловікові про це не повідомила. Він дізнався про це випадково, від знайомого.

Джульєтта була для нього всім, і втратити її він був не готовий. Сам слабкий після операції, він виїхав до дружини в той самий день, коли отримав звістку про її хворобу.

Тепер вони лежали в сусідніх палатах — Федеріко видужував, Джульєтта вмирала... Але виписалися в один день, у кінці жовтня 1993-го, щоб відзначити своє золоте весілля.

Фото: 2queens.ru

У день 50-річного ювілею подружнього життя, 31 жовтня, він наполіг на тому, щоб піти в той самий ресторан, куди він запросив її в день знайомства. Там вона раптом розплакалася, а він, замість розсердитися на це, несподівано м’яко сказав: «Не плач... Джельсоміно». Він назвав Джульєтту ім’ям її першої екранної героїні. І це були його останні слова. Потім стався серцевий напад, викликали «швидку». Фелліні відвезли в ту саму лікарню, з якої виписали кілька днів тому, але там нічим уже не могли допомогти.

Можна плакати…

На похорон Фелліні прийшли мільйони людей. Дорога від Рима до Ріміні була заповнена машинами тих, хто хотів проводити його в останню путь. Джульєтта не плакала, тільки боязко посміхалася у відповідь на співчуття.

Лікарі обіцяли їй півтора-два роки життя, ящо вона боротиметься з хворобою. Але вона не боролася — і пережила Федеріко всього на шість місяців. Її поховали з фотографією чоловіка в руках — вона про це просила.

Фото: foto-travel.livejournal.com

На її пам’ятнику викарбувано напис: «Тепер, Джульєтто, ти можеш плакати».