Як Харківщина та Львівщина хорами дружили

Як Харківщина та Львівщина хорами дружили

Фото надано Валківським РНБ "Іскра"

Село Олександрівка Валківського району розташоване на самій окраїні Харківщини, від нього до кордону з Полтавщиною ближче, ніж до Валок. У 1984 році там виник хор, якому судилося зіграти цікаву роль у відносинах Сходу та Заходу України.

Почати варто з того, що головою колгоспу тут у 70-ті роки була небайдужа людина – Іван Семенович Буряк. Він дуже переймався не тільки сільгосппоказниками, але й тим, як жили люди. За часи його головування у Олександрівці з’явились сучасні будинки для колгоспників замість мазанок, село набуло охайного вигляду, а для дітей було побудовано – вперше за всю історію села – школу, та ще й таку, що вона могла конкурувати з міськими.

У 1984 році саме Івану Буряку спало на думку зібрати хор. Він був, як розповідають, мудрою людиною і розумів, що людям, які важко працюють на землі, потрібне якесь свято. Таке свято міг створити хор – і ті, хто співає, і ті, хто слухає, були б причетні до нього.

Колгосп був заможним, і утримання хору йому було по силі. Спочатку Іван Семенович «зманив» майбутнього керівника хору – вчителя музики з Валок Андрія Тібора. Голова колгоспу зробив йому таку пропозицію, що той не зміг не погодитись. Поки той набирав хористів, Іван Буряк, не шкодуючи грошей, замовив пошиття костюмів. Як він добився цього від фабрики театрального реквізиту, у якої замовлення були розписані на рік наперед, – історія не згадує, але яскраві розкішні костюми для близько 50 учасників хору були готові.

Перший склад хору. Фото надано Валківським РНБ «Іскра»

Співучий трикутник

Учасниками хору стали жителі трьох сіл: Олександрівки, Благодатного та Серпневого. На карті вони утворювали такий собі трикутник, відстань між ними була невелика – 3–4 кілометри, тому голова колгоспу організував автобус, щоб можна було підвозити охочих співати на репетиції.

«Відбирали за бажанням, – розповідає Оксана Михайлівна Холодна, яка на той час була методистом Валківського районного будинку культури. – Ніхто нікого не примушував. Ну як примусити доярку чи тракториста співати у хорі? Ніяк. Так, прослуховування було, але навіть якщо у людини не було великих здібностей, але було велике бажання – її все одно брали. Я вважаю, що хор узагалі – найдемократичніший колектив. І було багато випадків, коли починала людина слабенько, а потім переспівувала найголосистих».

У хорі, який пізніше назвали «Дзвінкоголосі слобожани», співали доярки і трактористи, вчителі і колгоспні фахівці, а також робітники сусіднього радгоспу. «Вони всі були дуже красиві – і чоловіки, і жінки, та ще й в народному вбранні. Співали так, що у залі завжди був аншлаг. Стимул? Ну, коли доярка стоїть на сцені в гарному костюмі, співає, зал їй аплодує – то вона відчуває себе зіркою! Можливість творчості – от вам і стимул», – говорить Оксана Михайлівна.

Уже через рік від дня заснування хору київська комісія надала колективу звання народного.

Акомпаніатори хору Василь Клименко та Олексій Ігнатенко. Фото надано Валківським РНБ «Іскра»

Як зав’язалися відносини

У 1990 році, незважаючи на складний час, колектив був уже «балуваний» творчими поїздками та виступами: «Дзвінкоголосі слобожани» побували з концертами не тільки в районах області та на обласній сцені, а й у Києві та Полтавській області. Виступали вони завжди з великим успіхом, і керівники розуміли: якщо не буде подальшого розвитку – то почнеться тупцювання на місці, а це загрожує занепадом колективу. Саме тоді у директора районного Будинку культури Олександра Холодного виникла думка поїхати на Львівщину, подружитися там з якимось райцентром, налагодити культурні зв’язки. «Я зателефонував до директора Львівського будинку народної творчості і попросив його порадити нам, куди саме поїхати. Він порадив місто Сколе», – згадує Олександр Миколайович. – Першим повноважним представником Харківщини став хор «Дзвінкоголосі слобожани».

Перший візит до Сколе. Фото надано Валківським РНБ «Іскра»

«Ми їхали напівтуристами, – розповідає Оксана Холодна. – Це ж 1991 рік, часи були складні, тому сподівалися тільки на себе. Кабана закололи, м’яса накоптили, грошей колгосп дав, та й поїхали. Жили на турбазі, за власний кошт. Перший концерт було призначено у районному Народному домі «Бескід» після якогось серіалу. Народу зібралось – не аншлаг, але багатенько. Ну, наші як вийшли, як заспівали – сколяни у шоці були: така енергетика, така міць… Потім підійшов якийсь чоловік із глядачів і каже: «У вас на сході в піснях більше України, ніж у нас». От таке враження від виступу було!».

У Сколівському народному будинку культури «Бескід» був свій колектив пісні і танцю, дуже відомий та дуже сильний. Вони часто всюди їздили, виступали, були дуже популярними, і тому спочатку поставились прохолодно до ідеї поїздки на Харківщину. Але після виступу «Слобожан» виник дух змагання.

Виступає танцювальна група сколівського хору. Фото надано Валківським РНБ «Іскра»

20 років творчої дружби

У 1996 році хор Народного будинку «Бескід» разом з танцювальною групою вперше приїхав на Валківщину. Привід був поважний – 350-річчя міста Валки. А в наступному, 1997 році, делегація з Валківщини у складі солістів хору та представників району поїхала привітати жителів Сколе з 600-річчям.

Потім, ще один колектив з Валківщини – аматорський народний фольклорно-етнографічний гурт «Мельничани» вирушив у творчу поїздку по селах Сколівщини з програмою «Слобожанські вечорниці». «Це було надзвичайне дійство, – розповідає Оксана Холодна. – «Мельничани» везли туди свої декорації, 7-метрові рушники, відтворювали на сцені справжню обстановку вечорниць. Уявіть собі: на сцені – 30 чоловік, накриті столи, а для глядачів наші дівчата наліпили справжні слобожанські вареники – пухкі, на кефірі – і виносили у залу. Атмосфера була – передати неможливо!».

Таких творчих візитів і з тієї, і з нашої сторони було ще багато – всіх не перерахувати. Востаннє делегація зі Сколе у складі солістів хору, сільських голів та депутатів райради приїжджала на Валківщину на День соборності у 2012 році.

Цей маленький епізод з історії відносин Сходу і Заходу України, який корінням своїм сягає у ті далекі роки, коли Україна тільки мріяти могла про незалежність, свідчить, що творчі небайдужі люди, які люблять рідну землю, завжди знайдуть спільну мову.

Читайте також: 45 років тому на Валківщині був заснований унікальний колектив: історія хору ветеранів 

Автор: Інна Можейко
subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: