Першим харківським аеронавтом був кухар

Першим харківським аеронавтом був кухар

Фото: 2day.kh.ua

28 квітня 1874 року в харківське небо здійнялася перша повітряна куля, яку зробив і пілотував харків’янин Михайло Лаврентьєв . Мало кому було відомо, що пілот – колишній кріпак – на той момент був ресторатором середньої руки, тобто власником харчевні для бідних студентів.

Виходець з Тамбовщини, він народився в сім’ї кріпаків, був узятий як кухонний хлопчик у панський дім. Читати навчився потайки, це заняття полюбив та випрошував газети і книжки в молодого пана. Садівництво, ковальська справа, живопис і навіть запуск феєрверків у свята – усе легко давалося тямущому хлопчині. Особливі здібності в нього були до кулінарії, і, можливо, так і прожив би він життя панським кухарем, якби не скасування кріпосного права в 1861 році. Михайлу Лаврентьєву було тоді 27 років. Він вирішує круто змінити своє життя – залишивши село, колишній кріпак із сім’єю перебирається до Харкова, де спочатку батрачить, а потім, назбиравши грошенят, відкриває харчевню для студентів, у якій сам і готує. Їжа там була дешева, але смачна, тому від відвідувачів відбою не було; найбідніші з них знали, що розплатитися в разі чого вони завжди зможуть книжкою. А Михайло їх не тільки читав від кірки до кірки, але й ще жадібно прислухався до всіх «вчених» розмов за столом. Згадавши юність, він зайнявся організацією феєрверків та ілюмінації у садах і парках Харкова для розваги публіки й набув славу фахівця в цій справі: він орендував гай на Основі, у Квіток, куди приїжджали харків’яни на відпочинок, відкрив там буфет, у якому подавали млинці, чай, каву й вина.

А потім він побачив, як у небо над Харковом на повітряній кулі піднявся чоловік. Це був француз Бюннель, який приїжджав у місто з демонстрацією польотів. День 2 листопада 1873 року став для Михайла Лаврентьєва днем народження Мрії. Йому на той момент було вже 39. Дорослий чоловік, сімейна людина – він загорівся ідеєю піднятися в небо, як мале дитя. Своїм коштом у дворі будинку, в якому він жив, Михайло створює свою власну повітряну кулю. У розрахунках йому допомагають студенти. Виготовлено кулю було з бавовняної матерії – ланкорду, просоченого сумішшю льняної і терпентинової олій з додаванням каучуку, розчиненого в бензині. Оболонку кулі облягала сітка з англійського шпагату. Все, включаючи тканий міхур, зшитий на машинці, плетену гондолу, двостулковий металевий клапан і навіть якір кований, було виготовлено Лаврентьєвим власноруч або під його наглядом усе тими ж добровільними помічниками – студентами. На місцевому заводику Михайло Лаврентьєв купує світильний газ і звертається до харківського міського голови з проханням дозволити політ. Після тривалих умовлянь політ дозволили, але з умовою – публіку не збирати, особливо про це не розповідати і злітати з глухого двору газового заводу.

28 квітня 1874 року, усього через півроку з гачком після польоту Бюннеля, Михайло Лаврентьєв піднімається в повітря, причому майже успішно. Майже – тому що після приземлення куля згоріла.

Утім, буквально наступного дня Михайло Лаврентьєв став гордістю Харкова і головним героєм газетних публікацій. Щоб допомогти ентузіасту зробити другу повітряну кулю, йому на користь поставили спектакль і відкрили підписку – збирання коштів. Менш ніж два місяці знадобилося повітроплавцю, щоб створити другу повітряну кулю. 28 червня він урочисто піднявся в небо – тепер уже в присутності величезної кількості цікавих, і навіть – губернатора з почтом. Прилади зафіксували висоту 2 кілометри 800 метрів.

Губернатор був так вражений польотом Лаврентьєва, що склав тому протекцію перед царем – 28 серпня того ж року недавній кріпак стартував зі своїм аеростатом із Сенатської площі в присутності найвищих осіб, та ще й з пасажиром. Але політ вийшов не надто видовищним – куля не набрала потрібну висоту, а тому на царя не справила враження, і Михайло Лаврентьєв разом зі своєю кулею відправився назад до Харкова. Але небо ввійшло в його життя назавжди, а аеронавтика стала професією. Він подорожував Росією зі своєю повітряною кулею, проводячи демонстраційні польоти, чим заробляв на життя собі і своїй родині, і будував нові аеростати, а в кінці життя працював над проектом керованого літального апарата (дирижабля чи літака – невідомо, оскільки рукописи і креслення не збереглися). У нього з’явилися учні – не тільки цивільні, а й військові, про нього писали наукові журнали – і вітчизняні, і закордонні. Його родина – дружина і п’ятеро дітей – деякий час ще жила в Харкові. Ентузіаст-повітроплавець помер у 1907 році в Ростові-на-Дону.

Читайте також: Про історію культового харківського закладу та пиріжковий дефіцит

Автор: Інна Можейко