Як харківський боєць у відпустці підробляє волонтером (ФОТО)
Як починалася колотнеча на Донбасі, бачив із перших днів. Для нього АТО вже давно має реальнішу назву – війна. Хлопець мав усі шанси залишитися вдома, але кожного разу повертався до військової братії. Просто не міг залишити своїх. Каже, якщо ти хоч раз побув там і бачив усе на власні очі – навіть пораненого все одно тягнутиме назад.
Володимир – танкіст. Майже 10 років тому відслужив у Сухопутних військах у «Десні». Тепер солдат Вова – патрульний водій у своїй частині. Про те, що його мобілізують, по телефону сповістила дружина. Думки «не піти служити» навіть і не промайнуло.
Читайте також: Харківський прикордонник розповів про вояків-ополченців та зрадників серед своїх
Коли вперше повернувся додому на 10-денний відпочинок, не всі друзі і знайомі зустріли Володимира Бондарєва однозначно. Хтось називав героєм, хтось казав «от що тим там воюєш», «воно тобі треба?», «якби дома воювали, а так, не у себе ж»... На що Володимир відповідав: «А хіба там не наш дім?» Чоловік вважає, якщо війна прийде на Харківщину, тоді буде вже пізно щось робити. Одна річ – сидіти в тилу і сприймати новини, як кіно, інша річ – діяти.
– Нам ніхто не каже, за що ми боремося. Там усі все добре розуміють. Ми стоїмо на своїй землі й за свою землю! Ми не прийшли до когось додому, ми захищаємо своє! – переконаний Володимир. – Головне, аби ця «інфекція» не розповзлася країною. Щоб наші жертви були не даремними.
За словами прикордонника, основні втрати в його частині були не під час обстрілів, а коли нападали на колону. І добре, що обійшлися тільки пораненими. Коли бачили над головами ворожий безпілотник, знали: чекай біди, а саме – прицільного обстрілу з важкої техніки. Коли ще на початку АТО наші хлопці займали позиції на відстані 500 м від самого кордону, їх бомбили в основному з дев’ятої вечора до другої ночі. Бувало, що їх накривало мінометами, а якось із восьмої вечора до шостої ранку нарахували 32 залпи «Граду». Він накриває 3 га, можна хабі що уявити, що залишилося від місцевості після таких «опадів».
Коли постійно наражаєшся на небезпеку для свого життя, звикаєш, тому так тяжко вражає, коли в біду потрапляють твої товариші. Володимира найбільше збентежило поранення друга Олексія. Його відкинуло вибуховою хвилею і вдарило об окоп. Олексій з перебитою ключицею відтягував на собі поранених, та ще й відстрілювався. Зараз він у госпіталі, чекає на операцію. Іншого товариша Володимира тричі завалювало землею, і його відкопували з-під завалів.
Без волонтерів не вдалося б
– Чим більше жертв з нашого боку, чим сильніше на нас нападають, тим злішими ми стаємо, – пояснює Володимир.
Про своє майбутнє хлопець ще не думав. У нього ростуть маленькі син та донька, то ж всі плани – тільки на них. До слова, діткам Володі пощастило: цього вересня до першого класу та до дитсадочка їх уперше відвів тато.
Але час відпустки спливає, і Володимир знову готується повернутися на поле бою. Маючи повне право на відпочинок у ці дні, чоловік усе одно не сидів склавши руки. Він працював, адже є єдиним годувальником родини, а ще співпрацював із волонтерами.
– Волонтери дуже добре нам допомагають. Якби не вони, не знаю, чи витримали б... – зізнається Володя.
Допомагають усім, починаючи від шкарпеток, закінчуючи деталями для техніки.
– Держава дала нам зброю, боєприпаси, харчування, усе інше – робота волонтерів, – каже Володимир. – Камуфляж, берці, спальники, ліхтарі, медикаменти, рації – це вже є. Зараз нам дуже потрібні термобілизна, теплі зимові спальники, каремати, другий комплект форми.
Саме туди, на безпосереднє місце дислокації прикордонників, волонтери не доїжджають, тож цю функцію і виконує патрульний водій Володя. За серпень він уже раз відвіз таку допомогу. На черзі друга поїздка, після якої і залишиться в зоні АТО.
Тетяна Василець, матеріал з газети "Слобідський край" №