Павло Сирота: «І тільки тепер я зрозумів, що значу щось для людей»

23.09.2017 12:04 Суспільство
Фото: із особистого архіву героїв Фото: із особистого архіву героїв
На Зачепилівщині є свій Павло Зібров, однак звати його Павло Сирота. Місцевий народний співак і музикант у цьому році відсвяткував 50-річний ювілей від дня свого першого виходу на сцену.

Замість баяна – сито

А почалося все у далекі 60-ті роки минулого століття. Тоді ще маленький трирічний хлопчик Павло уперше демонстрував свій талант рідним. Хлопча брало сито для борошна й імітувало, що грає на баяні та співає. Тоді з нього дружньо сміялася вся родина та гості.

Проте щойно хлопчик трохи підріс, тяга до музики стала вже усвідомленою та непереборною. Коли Павлові було приблизно дев’ять, у його кращого друга з’явилася гармошка. Тоді хлопчакові страшенно захотілося й собі таку, однак бідна родина, яка на той час вже була без батька, не могла собі цього дозволити.

Матір самотужки піднімала двох дітей, працювала у колгоспі та й сама страшенно любила музику, займалася творчістю у місцевому клубі. Одного разу вона принесла додому старенький перекуплений музичний інструмент, щоб втілити заповітну мрію свого дитяти.

Саме тоді у селі з’явився невеличкий музичний гурток – місцевий музикант  почав викладати гру на музичних інструментах. Звичайно, що Павло був одним з найперших, хто пішов вчитися із захватом та передчуттям, що скоро його мрія здійсниться – він зможе опанувати гру. Однак учитель через півтора місяці кудись переїхав і гурток припинив роботу.

Єдине, що залишалося Павликові – вчитися самотужки. Знову і знову брати до рук свою стареньку гармошку та підбирати ноти, прислухатися та вчитися. Звичайно, й ті нечисленні заняття, які у нього були, допомогли хлопцю розвиватися далі.

Як зараз розповідає Павло Зіновійович, згодом йому все ж таки купили баян – за 120 карбованців, на той час це були великі гроші. Для порівняння – у колгоспі за місяць мама Павла тоді отримувала 60 карбованців.
– Ви знаєте, я тоді не задумався, а на що ж ми жили. Двомісячну зарплату було віддано до копійки. Але в мами навіть питання не виникало, купувати чи не купувати – вона підтримувала оце бажання в мені, – пригадує Павло Сирота.

В армії теж співають

У 12 років Павло Сирота уперше вийшов на сцену – це було саме 50 років тому. Тоді у школі учителі помітили талант хлопця й відправили його займатися у місцевий будинок культури – він там співав і грав.

– Перша моя пісня була – «Пісня тривожної молодості». Як зараз  пам’ятаю той день, у нас ще тоді відкрили сільський клуб. У школі помітили, що голос є, слух також, і запросили до клубу. Це було 7 листопада 1967 року, і з того часу я не припиняю співати, – розповідає Павло Зіновійович.

Його здібності були розвинуті не за роками, його талантом захоплювалися й у школі. Пізніше Павла запросили у найкращий, знаний на весь район місцевий фольклорний ансамбль «Веселка». Тоді розпочалося Павлове гастрольне та творче життя – постійні репетиції, виступи в Харкові та області на святах, у Полтаві на «Сорочинському ярмарку» та, звичайно ж, у рідному районі.

– Колись у мене запитували, що головніше – музика чи слова. Вже 50 років минуло, а я і й досі не можу визначитися. Буває, що слова нікудишні, а  музика дуже гарна. А буває музика не дуже гарна, але слова торкають душу. Я весь час, коли щось роблю, співаю собі під ніс, – розповідає Павло Зіновійович.

Звичайно, що за цей час й інші стежини життя впліталися в музичний світ хлопця, наприклад, армія. Проходив службу він в Астраханській області, був водієм пожежної машини. Там йому також дуже допомагало музичне вміння. Його товариші увесь час просили, щоб Павло їм щось заспівав, і він співав, за це був у пошані: йому то ґудзика пришиють, то комірець, то взуття почистять.

Вже після повернення додому Павло продовжив своє звичне життя, що складалося із виступів та роботи у колгоспі шофером.

Одного разу, коли Павлові було вже трохи більше тридцяти, йому зателефонували й сказали, щоб він негайно прибув до військкомату із речами. То був 1986 рік – рік, коли сталася жахлива трагедія на Чорнобильській АЕС. Павло там пробув близько місця:

«24 дні я там пропрацював, нас висадили у селі Оране», – оце і все, що він розповідає про ті часи, більше нікому й нічого. Навіть у місцевій школі, коли запрошували на виступи, вже зрілий Павло казав: «Живий – і то добре, зі здоров’ям наче більш-менш, що вам розповідати? Знайшли тут героя!»

В одному будинку все життя
Зараз Павлові Зіновійовичу 62 роки, але, як кажуть місцеві – йому їх ні за що не даси: завжди веселий, товариський та активний. Він увесь час шукає, як зробити свою сільську рутину більш святковою та цікавою. От одне з таких занять – це полювання дружною чоловічою компанією під веселу гру баяну. Це їх чоловіча традиція – вдале чи невдале полювання, а вони завжди опісля йдуть, сідають компанією й слухають Павла Зіновійовича.

І нехай у нього немає  ніяких  нагород і почесних  грамот – він справжня зірка у себе на Зачепилівщині. Його знають усі. Адже він усе своє життя прожив у рідній Абазівці. Він і досі живе у батьковому будинку, ніколи нікуди не виїжджав, і не думав. Усі свої старання він вкладав у рідний край: спочатку працюючи у колгоспі водієм, потім головою профспілки, та якби його  соціальні ролі не змінювались, одна з них червоною ниткою проходила крізь усе життя – музика.

Наприкінці серпня в Абазівському будинку культури влаштували творчий вечір Павла Сироти на честь 50-річчя його творчості. Заклад був переповнений, люди стояли у проходах і на вулиці. Як кажуть організатори концерту, привітати Павла Зіновійовича прийшло близько двох сотень місцевих жителів.

– Гостей було дуже багато. На сто чоловік були нормальні місця, але коли ми побачили, скільки приїжджає, то попідтягували ще лавочки та стільці із сусідніх домів, ще чоловік 50 сіли і ще стільки стояло, – розповідає організаторка вечора Тамара Чуб. – Це не тому, що люди скучили за чимось цікавим. Це свідчить про те, що Павла Зіновійовича дуже поважають і люблять у нашому районі.

Звичайно, що головним гостей вечора був Павло Сирота, однак до нього на сцену піднімалися й колеги по сцені, з якими на тому чи іншому проміжку життя об’єднувала музика. Вони пригадували, як разом ходили на репетиції, як виступали в холодних клубах роздягненими, коли зуби цокотіли, а вони танцювали та співали.
Щоб привітати співака, на творчий вечір приїхало й керівництво селища та району, зокрема голова районної ради Леонід Глянь, заступник голови районної державної адміністрації Лариса Ружинська, депутат обласної ради Іван Глянь,  начальник відділу культури і туризму райдержадміністрації Тетяна Корнєєва. Окрім теплих слів і приємних спогадів, цього вечора Павло Зіновійович отримав масу подарунків від своїх друзів та гостей заходу.

– Я завжди старався, щоб люди про мене гарно думали і я їх завжди підтримував і допомагав їм, – розповідає Павло Зіновійович. – Є той, хто махне рукою, а мені якось завжди була важлива доля інших, і оце я на вечері упевнився, що недарма. Зал був невеликий, на 120 чоловік, але місць не вистачало, люди стояли у проходах і на вулиці. І тільки тепер я зрозумів, що я для людей щось значу...

До речі

Традиція берегти музику
Павло Сирота разом зі своєю мамою Олександрою Семенівною працювали в одному фольклорному ансамблі «Веселка». Близько 20 років співак і музикант провів з ними на сцені, до моменту, коли гурт перестав існувати. На той час ансамбль був одним з найпопулярніших народних гуртів району, які на сцені провели близько 40 років.

«Веселка» виступала переважно з народними піснями, однак мама Павла Зіновійовича і сама писала тексти. І одна з них увійшла до репертуару гурту. Під час війни мама стала свідком, як за Абазівкою розбився літак, про що вона й склала пісню.

На сьогодні серед живих залишилася лише ініціаторка, що створила «Веселку», – учителька Марія Кирса, якій зараз 93 роки.

Після того як на початку 2000 років ансамбль «Веселка» припинив виступати, згодом місцеві артисти створили новий гурт, під назвою «Черемшина», щоб продовжити справу «Веселки». Вони перейняли репертуар та розбавили його сучасними піснями й постановками. Членом цієї групи також став Павло Зіновійович, який і новому гурту акомпанує на гармошці.

До речі

Два ювілеї в один рік

50-річний ювілей творчості Павла Сироти було приурочено до ще однієї визначної дати в селі – після 15-річної перерви свої двері відчинив Абазівський будинок культури.

Заклад близько 15 років не працював, бо був у непридатному стані. Із 2012 року Миколаївська сільська рада, до якої входить село Абазівка, розпочала потроху відновлювати будинок культури: спочатку замінили вікна та двері, після цього зробили ремонт у бібліотеці, де також замінили вікна і зробили косметичний ремонт, пофарбували стіни, і тільки влітку цього року повністю завершили роботи.

– Цього року гроші також було виділено з місцевого бюджету на демонтаж і заміну стелі, бо вона була зруйнована, ми повністю зробили нову сцену та косметичний ремонт. Упоралися ми за місяць, а на ремонт пішло всього 100 тис. грн, – розповідає Миколаївський сільський голова Наталія Гужва.

Саме в цьому клубі 50 років тому Павло Зіновійович вперше ступив на сцену у день відкриття закладу – 7 листопада. І цього року восени зроблять ще одне святкування 50-річчя, але вже Будинку культури.

Аліна Курлович

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта