Харківський фермер: німці прораховують і дивуються, як ми виживаємо

Зараз під управлінням Сергія та його сина 95 гектарів землі, в які входить унікальний для нашого регіону фундуковий сад, що був закладений в 2003 році і вже в минулому році почав активно плодоносити. До хазяйнування чоловік підходить зі скрупульозністю методолога. 

Читайте також: Харків - Кіпр - Харків. Історія фермера

– На мою думку, в нас мало хто знає, що таке фермерське господарство, – вважає Сергій. – Безліч колгоспів поміняли вивіску і стали «фермерськими господарствами», але це не так. Класичне фермерство – коли займається сім’я без залучення найманої праці, або, максимум з кількома сезонними робітниками. У них немає адмінапарату, управлінців, бригадирів, найманих працівників тощо. Моє господарство побудоване саме за таким принципом. Ми з сином працюємо вдвох, на літо іноді беремо людину. Більше нам не треба.

Як пояснює господар, головне в управлінні фермою – вгадати із рентабельністю. І тут нема жодної стабільної цифри.

– У минулі роки в сільське господарство кинулися всі. Урожаї були великими, закупівельні ціни ласими. А цього року навпаки. Адже в нашій країні урожай – то ще одне стихійне лихо. Усі засіяли кукурудзу та соняшник, бо років десять поспіль соняшник був найрентабельнішою культурою, викинули на ринок – і ціни обвалилися фактично вдвічі. Зараз ціна соняшнику 2,6 тис. грн за тонну. Минулого року планка доходила до 5 тис. грн. Врахуйте ще рівень інфляції, і вийде, що це була майже катастрофа, – пояснює фермер. – З іншого боку, почала зростати в ціні пшениця. Завжди було, що тонна соняшнику коштує як три тонни пшениці. Зараз півтори тонни пшениці як тонна соняшнику. Тобто той, хто посіяв зерно, – виграв, а той, хто «вліз» у соняшник, – пролетів. Вгадати такі коливання важко, але можливо. Як правило, таке відбувається раз на п’ять – шість років. Тобто не можна розраховувати тільки на одну культуру.

Як відзначає Сергій, парадоксально, але українські фермери куди більш просунуті, ніж фермери з Європи. Там, за словами Караптана, фермер отримує великі дотації. У нас навпаки – платить податки. А ціна на зерно у нас і у них фактично однакова. Пальне й добриво приблизно також.

– Коли зустрічаєшся з німцями і порівнюєш результати, вони не розуміють, як таке може бути. Дістають калькулятор, перераховують, дивуються. У рівних умовах вони програють відразу, – розповідає фермер.

Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" № 8 від 18.01.2014