Не хлібом єдиним. Що українське куплять у ЄС та світі

Не хлібом єдиним. Що українське куплять у ЄС та світі

Фото: schmaelzle.com; Тетяна Василець

Сільське господарство є найбільш об’ємною частиною щодо зобов’язань України в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС. Урядовці переконані, що зміни в країні потрібно втілити не тому, що їх вимагає хтось з-за кордону, а тому, що йдеться про якість та безпечність

життя передусім для нас самих.

У цьому переконана 40-річна Ольга Трофімцева з Міністерства аграрної політики та продовольства України. Вона обіймає посаду заступника міністра з питань європейської інтеграції, а по суті відповідає за відкриття нових ринків для вітчизняної аграрної продукції. Про складнощі цього процесу, а ще про перспективи малих та середніх сільгоспвиробників, золоту жилу – виробництво яловичини, та заради чого індуси готові віддати перевагу Україні перед Канадою, читайте в матеріалі за результатом зустрічі урядовця з регіональними ЗМІ.

Ольга Трофімцева: «Євроінтеграція – це не про них, це про нас»

Розвернулися і досягли

Ольга Трофімцева, яка на зустріч з журналістами до Кабміну прибігла після перемовин з французькими інвесторами, одразу переходить до справи. За її словами, два роки тому, коли зачинився на 100 % ринок РФ, майже ніхто зі скептиків не вірив, що Україна зможе експортувати щось до ЄС. Сьогодні ж понад 280 українських компаній уже продають (або мають право на це) свою продукцію до країн Євро­союзу. Із них більше 100 мають право експортувати продукти харчування для споживання людиною. Це означає, що готові українські продукти з’являються на полицях європейських супермаркетів.

– Це неймовірне зростання і досягнення не міністерства, а українського агробізнесу! – пере­конана Ольга Трофімцева, і додає: – Наші компанії недарма витрачають сили, гроші й час на отримання необхідних дозволів та сертифікатів. Це відкриває для них двері до інших ринків збуту, чи то Азії, Середнього Сходу чи Африки.

Нині ЄС – на другому місці серед імпортерів українських аграрних продуктів, поступившись лише країнам Азії. Минулого року Україна експортувала туди більш ніж на 4,2 млрд дол. США наших аграрних та перероблених продуктів харчування. Із початку цього року, за статистичними даними, що навела Ольга Трофімцева, за чотири місяці ця цифра склала понад 1,2 млрд дол. США.

– Якщо подивитися на структуру експорту до ЄС, то на першому місці – перероблений продукт харчування, соняшникова олія. По ній ми взагалі експортер № 1 у світі. Разом з тим, дуже серйозні темпи зростання експорту маємо по вершковому маслу. Ми є великим експортером сертифікованої органічної сільськогосподарської продукції, 85 % якої іде до ЄС. До слова, це дуже цікавий напрям, який в Україні активно розви­вається. Найбільші покупці такої продукції – Німеччина, Франція, США, Канада. 

– Ми маємо дозволи на експорт молока, меду, м’яса птиці, однак не свинини чи яловичини. Чи зміниться ситуація, зокрема, з останніми продуктами?

– Зрозуміло, що поки ми комплексно не зможемо вирішити питання з африканською чумою свиней, у нас, звичайно, будуть проблеми з експортом свинини не тільки до ЄС. Якщо йдеться про м’ясо птиці, то тут працює принцип регіоналізації – якщо спалах, то на карантині не вся країна, а регіон, де це сталося. Те саме сто­сується і червоного м’яса. Іноземним партнерам з нашими сільгоспвиробниками на їх запитання, куди вкладатись, що розвивати, я відповідаю –  у яловичину. На неї існує надзвичайно високий імпортний попит, у тому числі з ЄС, Середнього Сходу, Ізраїлю, Китаю. Ось це зараз і є цікава ніша для виробництва і переробки – заморожене, охолоджене м’ясо тощо.

Основна вимога ЄС щодо яловичини – має бути державна система контролю і моніторингу щодо сказу ВРХ. У Європі в 90-х роках був дуже серйозний спалах цього захворювання. Після цього вжили жорстких заходів щодо імпорту такої продукції. Ми працюємо над цим. Уже частково виділено гроші на створення такої національної системи моніторингу. Як тільки побачимо, що система запускається, восени почнемо офіційно порушувати питання з ЄС щодо відкриття ринку яловичини. Вихід на нього буде тривалим, як мінімум, два роки.

Перспективні гравці

– Ви слушно зауважили, що соняшникова олія – у лідерах з експорту. В Україні масово сад­жають соняшник або ріпак, на які є попит. Якщо такими темпами вирощуватимемо ці культури, що буде з нашими землями і як їх захистити?

– Важливо йти в регіони, коли говоримо про диверсифікацію нашого сільськогосподарського виробництва. Дуже часто наші малі й середні виробники навіть не знають про ті можливості, які у них є по інших культурах. Так, соняшник сьогодні є однією з найприбутковіших культур. Та варто звертати увагу й на інші підсектори галузі – починаючи з ягідництва, фруктів, горіхів, сої, закінчуючи органікою. Трохи детальніше щодо останньої – дехто з фермерів боїться вкладатися в це виробництво, бо потрібно, наприклад, лише за сертифікацію віддати 3000 євро. Так-от, у деяких регіонах, до речі, ці витрати компенсується на 100 %. До того ж, існує перехідний період, і вас готові підтримати потенційні покупці, які шукають по всій Україні таких виробників.

Раджу також звернути увагу на бобові. Це не тільки горох, а ще нуд, маш... Бобові чудово впливають на ґрунти, і головне – мають величезний імпортний попит. Так, Індія, щороку імпортує до 5 млн тонн бобових з Канади. Посол Індії прямим текстом питає, чому ми веземо бобові з Канади, а не з України, яка набагато ближча до нас? А вітчизняні фермери або не знають про прибутковість бобових, або мають недостатню кваліфікацію.

– Ісландія – це шерсть, Греція – оливкова олія, Франція – вино, і цей список можна про­довжувати далі. Які ви ще бачите ніші для України, аби вона славилася не тільки як житниця?

– Я вважаю, все одно ми залишатимемося житницею, і не тільки ЄС, а й світу. Це почесна місія. Це те, що даватиме нам чудові валютні надходження. Ми працюємо над диверсифікацією експорту. У нас є стільки природних переваг, ми можемо виробляти все: бути сильними у вівчарстві на заході країни, у виноробстві – на півдні, бути сильними у виробництві молочних продуктів майже скрізь в українських регіонах. Нам потрібно працювати над створенням загального бренда Made in Ukraine, і потім працювати над цікавими нішовими речами.

Домашнє завдання із законодавства

– Налагодити потужну переробку в країні можливо із залученням зовнішнього і внутрішнього

інвестора. Якою є політика держави в цьому напрямі, і це зав­дання фермерів, агрохолдингів чи й держави у тому числі?

– Це завдання для всіх. Переконана, маємо думати не тільки про переробку, це перехідний етап. Якщо подивитися на найбільших гравців і аграрних експортерів світу – США, Нідерланди, Німеччину, то вони експортують не тільки перероблену продукцію. Головними позиціями їх аграрного експорту є  також ноу-хау і технології. Переробка – це чудово, і ми маємо над цим працювати. Наше вузьке місце – інфраструктура і логістика. Те, що виробили, важко в нормальній якості довезти до портів, кордону. Тому потрібно будувати потужності для збереження тих же ягід, фруктів, овочів і зернових, до речі.

Завдання держави щодо переробки – створювати необхідні рамкові умови, що стосуються законодавства, давати необхідні імпульси, наприклад, пільги на ввезення якогось обладнання для переробки тощо.

– Щоб полегшити доступ віт­чизняних сільгоспвиробників до ринків ЄС, ще потрібно багато чого зробити, зокрема, і на законодавчому рівні. Як просувається робота в цьому напрямі?

– Важко казати про адаптацію українського законодавства до рег­ламентів ЄС. Буває, беремо один регламент Європейського Союзу, і щоб адаптувати його, потрібно, скажімо, прийняти один закон і змінити 40 підзаконних актів. Хороший приклад – прийнятий законопроект № 0906 «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин». Він закриває кілька європейських директив і регламентів, дозволяє суттєво просунутися вперед у процесі євроінтеграції. Цей закон є дуже вдалою ілюстрацією тому, що я завжди кажу: євроінтеграція – це не про них, це про нас. Основне завдання міністерства в євроінтеграційній роботі – забезпечити наших українських споживачів якісною та безпечною продук­цією харчування за європейськими стандартами.

Сільське господарство є важливим напрямом у євроінтеграційній роботі, тому що до кінця 2017-го МАП має регламентувати 44 різні акти ЄС –  директиви в галузі якості продуктів харчування і в галузі стандартів торгівлі рослинами, тваринами, овочами, у галузі органічного сільського господарства тощо.

– Україна – одна з тих небагатьох країн, які не мають закону про продаж землі. Ваша позиція з цього приводу і які вимоги та очікування у ЄС?

– Робота над законопроектом щодо ринку землі ведеться активно. Тут є дві основні позиції. Перша – створено робочу групу, і це означає, що ми дійсно хочемо залучити до цієї дискусії та до розробки законопроекту всіх зацікавлених учасників аграрного ринку. Друге – вимог Євро­союзу з  цього питання немає.

Моя особиста позиція – ринок землі в Україні потрібний з однієї простої причини – бо те, що маємо нині, – це обмеження прав людини. Часто у дискусіях виникає лейтмотив, що  як тільки відкриють ринок землі – усіх змусять продати землю. Цього не буде. Якщо подивитися

на досвід інших цивілізованих країн, у них ринок і вільний продаж землі існує з певними обмеженнями щодо резидентів, обсягів, видів діяльності, що можуть проводитися на тих чи інших ділянках землі. На мою думку, в Україні це сприятиме і роз­витку фермерства, з одного боку, бо це створення малих і середніх гравців, які працюють на землі. З іншого боку – власник землі буде ставитися до неї бережливіше, бо знатиме, що це його ресурс. Я бачу більше позитивних моментів щодо відкриття ринку землі. Єдине, і це передбачено законопроектом, що готується, – його поетапне введення і з певними обмеженнями.

Поступове відкриття цивілізованого ринку землі є передумовою, щоб Україна стала реальним аграрним гравцем не тільки на сировинному ринку, як сьогодні, а в принципі у всьому світі.

Тетяна Василець