Ностальгія

Фото з архіву автора Фото з архіву автора

Есхар об’єднує бардів

  • 05.01.2017 | 11:40

Міжнародний фестиваль – звучить солідно. Бардівська пісня – це щось «з іншої опери», несерйозне, андеграунд. А от Харківщина примудрилася поєднати ці два поняття: щорічно тут проводять міжнародний фестиваль бардівської (добре, авторської) пісні.

Такі різні автори
70-ті минулого століття. Тільки-но з’являються перші магнітофони, з яких часто лунають дивовижні для тієї пори пісні. Без офіційного пафосу, у супроводі однієї гітари, якісь – інтелігентно-вишукані, як от окуджавівська «Виноградную косточку в теплую землю зарою», якісь – дворові, із присмаком кічу, на кшталт «А ты опять сегодня не пришла». Окуджава, Візбор, Кукін, Клячкін, Кім, Городницький – ці імена знали й поважали, а хто не знав, долучався до їхніх пісень, не заморочуючись авторством. Потім підбирали акорди та співали під гітару біля вогнищ на туристичних привалах і на кухнях після певної кількості «стимулювального», долучаючись таким чином до руху авторської пісні, який згодом почали називати «бардівський».
Комусь вистачало виконання чужих пісень, а інші починали створювати свої. І от уже в залізобетонно-офіційному СРСР один за одним зароджуються клуби авторської (самодіяльної) пісні – КСП і проводяться її фестивалі. Не був винятком і Харків, де з’являлись і активно працювали такі клуби: місцевий клуб туристів, університет (тоді ще єдиний у місті), ХІРЕ… А потім наше місто дало бардівському світу один з найвідоміших у країні, навіть ще в тій, величезній, що займала 1/6 території земної кулі, фестиваль авторської пісні в Есхарі.

Народжений з любов’ю
Ініціатором його проведення був КСП БК залізничників. Цей клуб працював дуже активно, у ньому зібралися талановиті автори-виконавці, яким цікаво було і творити, і дізнаватися, що і як роблять інші. Тож потрібен був фестиваль, який дозволив би і себе показати, і на «колег» подивитися. Спочатку це були зустрічі під дахом рідного БК, а у 1978 році дозріли до проведення масштабного форуму «на природі».
Почали з вибору місця. Як згадує один із співзасновників Есхара, Євген Душкін, воно мало відповідати цілій низці вимог – і таким стала так звана Партизанська галявина під Есхаром, селищем у Чугуївському районі.
Насамперед, це було місце, про яке вже знали. По-перше, там проводилися туристичні змагання – а барди часто були пов’язані з туризмом. По-друге, було й «народне визнання» – Партизанською галявина називалася не у зв’язку з вояками часів Великої Вітчизняної, а тому, що її вподобали резервісти (у просторіччі – партизани), які проходили перепідготовку у військових таборах, котрими за радянських часів славилися Чугуївщина.
Годилося це місце для проведення фестивалю і з гігієнічно-естетичних міркувань. Галявину навесні заливало паводком, а потім водою змивався увесь бруд. До речі, гості з інших регіонів СРСР казали, що в них зазвичай місця проведення подібних форумів захаращені, а от Есхар приємно вражає своєю охайністю. Бажано було також, щоб неподалік була питна вода – а трохи вище від Партизанської галявини є її джерело.
І, нарешті, те, без чого не міг обійтися жоден із заходів у СРСР, – дозволи та узгодження. Ліс під Чугуєвом і Партизанська галявина підпорядковувалися різним структурам, і це було на руку організаторам фестивалю. Адже в ті часи авторську пісню не надто привічали, і «заборонити» лунало частіше, ніж «дозволити». А коли інстанцій декілька, то між ними можна лавірувати й досягнути свого.
Довго визначалися і з часом, коли збиратися. Урешті-решт зупинилися на других вихідних жовтня: ще тепло, студенти вже розпочинали повноцінне «безколгоспне» навчання, День учителя відгуляли, можна й фестивалити. Почесними гостями фестивалю в різні роки були Юрій Лорес, Олег Мітяєв, Олександр Городницький, Леонід Сергєєв.

Атмосфера спільності
І от – Есхар пішов! Звичайно клопотів в організаторів було багато. З офіційного боку: забезпечити пожежну безпеку, наявність представників правоохоронних органів і медиків. Щодо творчого процесу, то починався він… з лопат і цвяхів. Автори-виконавці мали десь спати, справляти свої природні потреби, слід було спорудити сцену, провести електрику. Усе це вимагало і коштів, і просто ручної праці. Опікувалися фестивалем і забезпечували матеріальний бік справи міськком ЛКСМУ, обласна рада з туризму і екскурсій та БК залізничників. А от упорядкування місця – це вже справа ентузіастів.
Усі роботи на місці розпочиналися у п’ятницю. І багато хто вважає, що це був найцікавіший день на фестивалі. Тетяна Данилова, есхарівка зі стажем, згадує фестивалі кінця минулого століття. Її чоловік, бард Юрій Данилов, був серед тих, хто долучався до організації конкурсів. Зазвичай вони приїздили на Партизанську галявина ще у п’ятницю, щоб допомогти чим можуть, а головне – неформально поспілкуватися з іншими авторами-виконавцями. Дізнавалися новини, згадували найцікавіше, презентували й оцінювали нові пісні та задуми – такий собі «гамбурзький рахунок» для бардів.

Фото з архіву автора

А вже наступного ранку підтягувалася основна маса виконавців-глядачів-зацікавлених. Від залізниці діставалися пішки, як у пісні – «ходят горы по горам», адже несли намети, спальники, посуд, їжу, «сугрів» (щодо останнього, то офіційно на Есхарі продавати спиртне було заборонено, а неофіційно кожний для себе визначав, скільки й чого йому знадобиться, щоб не змерзнути у прохолодні жовтневі вечори й ночі). З машинами в есхарівців тоді було не густо. Олександр, який приїздив туди на своїй «Ниві», згадує, що віз до галявини сім’ю – дружину й діточок до п’яти рочків – і, за проханням друзів, найважче. А господарі речей ішли самі, ще й несли те, що в автівку не влізло.

Фото з архіву автора

Тоді, у минулому столітті, атмосфера на фестивалі була дуже романтичною, дружньою і абсолютно не криміногенною. Тетяна Данилова випадків крадіжок не пригадуєь, каже: якщо бачили, що на землі лежить безхазяйна куртка з натуральної шкіри (розкіш!), її піднімали, щоб не забруднилася, й вішали на гілку. Малих дітей, яких часто брали із собою батьки, доглядали всі, хто був поруч.

Еволюція в дії
Як і будь-який організм, фестивалі народжуються та розвиваються. Вони старіють, а деякі й умирають. Есхар теж має свою історію життя. Почнемо з того, що його вік – категорія невизначена. Один із засновників фестивалю, Олексій Пугачов, у своїх спогадах пише: «Восени 1978 р. відбувся перший зліт на Есхарі, і нам здавалося, що це усерйоз і надовго. У 1981 р. на Есхар приїхало близько шести тисяч чоловік зі всієї країни – від Магадана до Калінінграда, від Норильська до Баку, якщо не помиляюся, близько 60 міст. З 1981 по 1985 р. зліт не проводився, і тому мені смішно, коли нинішній Есхар називають двадцять п’ятим, і мені смішно, коли кажуть про п’ять тисяч учасників». Дійсно, у проведенні фестивалю була офіційна перерва, пов’язана із забороною подібних заходів в усій країні. Але, як згадує есхарівка щонайменше з 25-річним стажем, Надія Мєлєшко, ніхто не скасовував ані днів народження, ані весіль, ані просто вихідних. І якщо не було офіційних конкурсів, сцени й журі, то виїзд на природу з гітарою та пісні біля вогнища «просто так» скасувати ніхто не міг навіть у ті офіціозні роки. Тож скільки років Есхару, визначитися важкувато.

Фото Інни Можейко


І атмосфера на фестивалі, на жаль, змінилася. Як дуже влучно висловився Олексій Пугачов, «Есхар перестав бути колишнім Есхаром, зник дух спільності, зліт перетворився на тусовку». Геть усі завсідники фестивалю визнають найгіршим той, спонсором якого був один з пивних заводів – на цьому Есхарі, до речі, офіційно дозволяли продавати алкоголь. Непоодинокими стали випадки крадіжок, якось навіть поцупили парашут, з якого робили тент над машиною-сценою на Чайхані. Та й така красномовна дрібничка: на фестивалі бардівської пісні ввечері вмикають магнітофон замість того, щоб слухати живі пісні...
Ще зміни торкнулися дислокації фестивалю. Замість Партизанської галявини бардів прихистила Фігурівка – університетська база. І виходить трохи інший формат заходу: організований, з підвезенням, з можливістю влаштуватися не в наметі, а в комфортніших будиночках. Ні, для «дорослих» есхарівців це навіть дуже зручно. Та сама Надія Мєлєшко задоволена: можна не тягти із собою геть усе, стало комфортніше. А молодь іншого і не пригадує, для нового покоління Есхар – один зі звичних щорічних фестивалів, нічого особливого, і чого це такий галас здіймають...

Ольга Громова

За матеріалами: SLK

Loading...

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Коментарі, що містять нецензурну лексику, особисті образи і рекламу, можуть бути видалені модератором

Усього коментарів: 0

Сортування по датi

Новий користувач

Створивши обліковий запис на нашому сайті, ви зможете залишати коментарі та багато іншого.

Нiк (Iм`я):
Пароль:
Поштова адреса:
Коментар:
Захисний код::
   Captcha
   
Зареєстровані користувачі

Якщо у вас вже є обліковий запис на нашому сайті, будь ласка, авторизуйтесь.

Поштова адреса:
Пароль:
 

Головні новини

Влада

Суспільство

Політика

Економіка

Надзвичайні події

Новий Рік

АТО на Донбасі

Вибори до ВРУ

Вибори 2015

Ностальгія

Корисно