Скарб зі срібними монетами знайшли під Харковом. Хронограф, 2006 рік

Скарб зі срібними монетами знайшли під Харковом. Хронограф, 2006 рік

Фото:www.blag.org.ua

Через рік нашій газеті виповнюється 100 років. Як тільки вона не називалася: і «Пролетар», і «Комунар», і «Харківський пролетар» (а в 1918 році - «Донецький пролетар»), і «Соціалістична Харківщина», поки нарешті в 1991 році, прибравши з назви класово-партійну приналежність, не стала тим «Слобідським краєм», який ви звикли бачити.

100 років газета разом з регіоном проживала будні і свята, ділила з ним радості і печалі. Напередодні такої серйозної дати ми починаємо ювілейний марафон, в рамках якого вас, наші дорогі читачі, чекає захоплююча подорож в минуле разом зі «СК».

Усі цитати наведені згідно з оригіналом.

Чи мріяли ви коли-небудь знайти справжній скарб? А може, не тільки мріяли, а й пробували? А от наш дописувач зразка 2006 року і не мріяв, і не спробував, а знайшов. Як це було – у розповіді працівника Валківського краєзнавчого музею М. Панченка.

Один із куточків с. Старі Валки Валківського району носить назву Кузьмівка і розташований у мальовничому місці. На пагорбі збудував собі хату Єгор Михайлович Косенко. Було це ще до революції. Єгор Михайлович мав своє господарство: корів, волів, коней та добрячий шмат землі. У 20-ті роки придбав ще й олійницю. Та основний прибуток мав від шибарства, чинив шкіри. По господарству порався наймит. 

Наближалася колективізація. Щось недобре відчував Єгор, бо на всяк випадок купив собі дім у Валках. У роки колективізації відібрали у Косенка його будинок, земельку та худобу. Вимушений він був переселитися у Валки. На базі Косенкового господарства в 1929 році була організована артіль «Перемога». Місцева комсомолія в пошуках Єгорових грошей навіть нужники вигрібала. Та нічого не знайшла. Мабуть...

1975 рік для мене був пам’ятним, бо закінчив восьмирічку та здав документи до сільгосптехнікуму. На літніх канікулах пас колгоспних телят, яких тримали на Кузьмівці, коло свинарників, які стояли на місці садиби Єгора Косенка. Його будинок, як і більшість хат Кузьмівки, під час війни спалили поліцаї.

Пам’ятаю, що того дня дріботів дощ. Тому ми з хлопцями далеко телят не погнали, а випасали їх неподалік кошари. Між порожніми свинарниками і вільховим лісом простиралось колгоспне поле. Побіг я з нього телят зганяти, і на землі під ногами побачив патрон з гвинтівки, цілий, з кулею. Потім другий, третій. Почав уважніше придивлятись і помітив монету. Це була срібна царська монета 10 копійок, з двоголовим орлом. Ще ретельніше оглядаю це місце, вгледів одразу ще декілька монет. Копнув ногою пухку землю, і звідти вилетіли ще монети, знову срібні. Мабуть, трактор зачепив плугом чи культиватором захований скарб і розволік гроші по полю.

У ПОШУКАХ ПАСІКИ. ХРОНОГРАФ, 1946 РІК

Копаю на тому місці, де знайшов більше монет. Здебільшого попадаються розмінні срібні царські монети вартістю 10, 15, 20 копійок. Рідше трапляються дрібні срібні 5 копійок. Усі знайдені монети темно-зеленого кольору, бо мають низьку 500-ту пробу срібла. Знаходжу в невеликій кількості карбованці і полтиники, які мають 875-ту пробу срібла, вони навіть не потемніли, пролежавши у землі більше 50 років. Монети однакової вартості зберігались у стовпцях і були запаковані в паперовий чи матерчатий матеріал, який від часу зітлів, а самі монети склеїлись. Накопав того дня срібла близько двох кілограмів. Під час розкопок натрапляв на чиїсь дрібні пожовтілі кістки, але особливого значення не приділяв.

Я поїхав на іспити у технікум. Їздив я ще раз на Кузьмівку, з товарищем із технікуму. Накопали ми з ним ще кілька десятків срібних монет. Викопали і пожовклий череп собаки. Стало зрозуміло, чиї кістки я знаходив тоді. Господар закопав скарб, а потім убив і закопав зверху собаку. Це на той випадок, якщо його хтось вистежив. До речі, таким прийомом часто користувалися люди, які закопували свої коштовності чи гроші.

Як «законопослушний» школяр, вирішив знайдений скарб здати державі. З цією метою звернувся до Валківського банку. Там мені сказали, що срібло приймуть, якщо я його добре почищу. Через директора школи звертався і до валківського музею, але і тут монети не взяли, бо вони, мовляв, не дуже древні, як експонати, і не є великою цінністю. Довелося здати в Харків, у пункт прийому коштовностей.

У квитанції, яку нам видали, було зазначено, що здано монет срібних 500-ї проби 1 кілограм 164 грами по 9 копійок, а карбованців і полтиників 875-ї проби 215 грам по 15 копійок. Усього на суму 138 карбованців 51 копійку. І до цього зберігається у мене ця квитанція, як згадка про кузьмівський скарб. З тих пір спливло 30 років, один з моїх знайомих минулого року пройшовся по кузьмівському полю з металошукачем. Навидзвонював своїм приладом не більше двадцяти срібних монеток по 10, 15, 20 коп.

Інна Можейко

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ