Взуття – у вогонь! Хронограф, 1991 рік

Взуття – у вогонь! Хронограф, 1991 рік

Фото із соцмережі

Через рік нашій газеті виповнюється 100 років. Як тільки вона не називалася: і «Пролетар», і «Комунар», і «Харківський пролетар» (а в 1918 році - «Донецький пролетар»), і «Соціалістична Харківщина», поки нарешті в 1991 році, прибравши з назви класово-партійну приналежність, не стала тим «Слобідським краєм», який ви звикли бачити.

100 років газета разом з регіоном проживала будні і свята, ділила з ним радості і печалі. Напередодні такої серйозної дати ми починаємо ювілейний марафон, в рамках якого вас, наші дорогі читачі, чекає захоплююча подорож в минуле разом зі «СК».

* Всі цитати наведені згідно з оригіналом.

Коли у Лозовій зайдеш до відділів взуття, що в універмазі «Ювілейний» чи в торговельному центрі житлового масиву ЛКМЗ, або й до інших промтоварних магазинів, то, крім кількох пар калош та великого розміру гумових чобіт, нічого не побачиш. А якщо й буває яке-небудь взуття, то його відразу ж розбирають.

Тим часом на Лозівській міжрайбазі роками осідали різних розмірів немодні черевики. Валялися тут і псувалися, бо раніше, коли був вибір, їх мало хто бажав купувати. А от тепер, при гострому дефіциті, деякі з них, напевно б, знадобилися. Та до покупців вони знов-таки не дійшли, бо волею керівництва їх було вирішено оптом списати і... спалити. Щоб не заважали працівникам бази, захаращуючи місце на складах.

УСПІШНЕ ПОВЕРНЕННЯ ЛЮДИНИ З ПЕРШОГО КОСМІЧНОГО ПОЛЬОТУ. ХРОНОГРАФ, 1961 РІК

«Операція» ця не розголошувалася. Проводило її вузьке коло осіб. І вона вдалася, але не зовсім, бо запах гіркого, в’їдливого диму відчули люди. Вони звернулися до свого депутата А. І. Ніколаєнка, а той із запитом – до керівництва райбази, бо як-не-як, а було спалено аж два великі причепи взуття. І тоді директору міжрайбази В. Л. Дідорі все ж таки довелося давати з цього приводу депутатам міськради пояснення: взуття, мовляв, було вже надто старим, не придатним для носіння.
…А про те, що серед взуття було й таке, яке б ще стало в пригоді людям, говорять факти, від яких ніде не дінешся. Ті, хто його спалював та хто бачив, як воно летіло у вогнище, все ж вибрали для себе нормальні черевики. То чому ж тоді торговельники спалили все взуття?
Сподіваємося, що компетентна комісія розставить у цій справі всі крапки над «і». Адже сьогодні люди шукають у магазинах Лозової, аби придбати хоч сяке-таке взуття.

І. Бражник