Ностальгія

Фото: filarmoniya.cv.ua Фото: filarmoniya.cv.ua

Українська естрада: півстоліття тому і сьогодні (Фото)

  • 20.04.2017 | 13:30

Мовні квоти на радіо і телебаченні не обговорюють хіба що ліниві. А як було з українською піснею, скажімо, півстоліття тому?

Гнатюк – і все сказано

Пригадаємо 50–60-ті роки минулого століття – потрібно ж із чогось почати. Тоді була ціла плеяда українських композиторів, що писали пісні для естрадних виконавців. Серед них були такі корифеї, як Платон Майборода («Київський вальс», «Рідна мати моя» («Пісня про рушник») на слова Андрія Малишка); Олександр Білаш («Два кольори» на слова Дмитра Павличка); Ігор Шамо («Києве мій» на слова Дмитра Луценка) тощо. А от найпопулярнішим виконавцем, і цілком заслужено, був Дмитро Гнатюк. Його ім’я ще при житті перетворилося на легенду, ціле покоління зростало на піснях Гнатюка. Вони лунали спочатку з радіо та платівок, а потім – і з екранів телевізорів. Нікого не могли залишити байдужими слова й мелодії таких популярних пісень, як «Гандзя», «Гей, наливайте», «Із сиром пироги», «Їхав козак за Дунай», «Мав я раз дівчиноньку», «Ніч яка місячна», «Ой, кум до куми залицявся», «Ой, у полі три криниченьки». І якщо оперного співака Гнатюка визнавали, то Гнатюка – виконавця народних, та й просто популярних, українських пісень любили. Йому свого часу довелося співати навіть для Сталіна, він дружити з Хрущовим і Щербицьким. А вже пересічні українці й самі співали-переспівували чи не весь естрадний репертуар Гнатюка.

Фото: vmiremusiki.ru

Де тільки не виконував Дмитро Гнатюк українських народних пісень, скрізь він мав успіх. Листопад 1960-го, коли в Москві проходила декада української літератури та мистецтва, відзначився небувалими оваціями на честь Дмитра Гнатюка, прихильними рецензіями у пресі. Глядачі були зачаровані «Піснею про рушник». У концертних залах публіка просила, вимагала, а подекуди і скандувала: «Руш-ни-чок!», «Руш-ни-чок!». І того ж листопада українському співаку було присвоєно звання народного артиста Радянського Союзу.
Мабуть, варто відразу ж згадати про ще одного народного артиста, тільки України, якого ще й досі люди старшого покоління називають Гнатюк-молодший.

Фото: uarp.org

Микола Гнатюк був дуже популярним, його пісні лунали по всій країні. Але україномовних було не так уже й багато, принаймні, більш-менш у пам’яті залишилася тільки «Смерека», «Час рікою пливе».

Квіти вітчизняної сцени

Є серед українських пісень дві такі, які від самого народження і до сьогодні можна вважати візитівкою-символом-стовпом української естради. Серед них «Черемшина» та «Червона рута». Як водиться, з цими піснями були пов’язані певні цікавинки-історії.
Першу з них певний час називали народною, але насправді в неї є автори, які жили в невеликому містечку в Чернівецькій області. Історія створення пісні була така. Улітку 1964-го Микола Юрійчук неповних 27 років приніс своєму земляку Василю Михайлюку, який тоді мав уже 35 і працював художнім керівником районного будинку культури, вірш з довгою назвою «Всюди буйно квiтне черемшина». Цей текст пролежав у Михайлюка до весни 1965-го, а тільки-но черемшина забуяла квітом, у голові чоловіка сплинули слова вірша й виникла мелодія початку пісні «Всюди буйно квiтне черемшина, мов до шлюбу вбралася калина». Михайлюк щодуху помчав додому й завершив справу – дописав мелодію і викинув останній стовпчик вірша, а наступного дня вже репетирував пісню з хором.

Фото: uarp.org

Велика прем’єра «Черемшини» відбулася у 1965 році в Києві під час концерту з нагоди святкування приєднання Буковини. Саме там вперше її почув, а згодом і прославив, Дмитро Гнатюк. І після цього пісня лунала всюди – починаючи з центральних теле- і радіоканалів і закінчуючи іменинними застіллями.
Так само улюбленою і дуже популярною була «Червона рута». Власне, вона й до сьогодні залишається однією з найвідоміших у світі українських авторських пісень і улюбленою народною застільною.

Її історія була трохи менш «попелюшчатою», зате з «кіношною» романтикою. Вірші й музику «Рути» написав у 1970-му тоді ще студент медичного інституту в Чернівцях, а паралельно скрипаль і гітарист ВІА «Карпати», Володимир Івасюк. На творчість його надихнула коломийка, у якій йшлося про квітки рути. За легендою, раз на 20 років вони з непримітних жовтуватих суцвіть перетворюються на яскраво-червоні квіти і стають потужним приворотним зіллям. Уперше для широкого загалу пісня пролунала 13 вересня 1970-го в прямому ефірі музичної телепрограми (на фото - перші виконавці пісні: її автор і Олена Кузнєцова). А вже за тиждень на сцені філармонії Чернівців на звітному концерті композиторів Буковини пісню виконала «Смерічка» – найпопулярніший на той момент ВІА Західної України, що став на довгі роки головним виконавцем цього твору.

Але справжнє визнання прийшло до «Червоної рути» після виходу на екрани того ж року першого українського однойменного мюзиклу. Головну роль у стрічці зіграла тоді ще нікому не відома молода співачка Софія Ротару. Наступного після виходу мюзиклу ранку вона, а також солісти «Смерічки» Василь Зінкевич та Назарій Яремчук і автор – Івасюк, як то кажуть, прокинулися знаменитими. А у грудні на телевізійному конкурсі «Пісня року-71» пісня стала визнаним хітом. Її слухали з платівок, радіо та телевізора, її виконували аматори і професійні співаки, її з шаленим ентузіазмом затягували на всіляких народних гуляннях – від демонстрацій до дружніх вечірок.

Фото: ivasyuk.org.ua

А Софія Ротару, розпочавши з «Червоної рути», удосконалювала свою майстерність і з часом перетворилася на загальновизнаного лідера української естради. І нехай вона співала різними мовами – і українською, і молдавською, і російською, все одно, коли ми чуємо її ім’я, на думку спадає саме «українська співачка».

Тільки народні

А от народну, не авторську, пісню «несло в маси» тріо Мареничів. Навіть молодь, яка про них нічого не чула, й зараз заспіває їхні «Несе Галя воду…» і «Чом ти не прийшов…». Автору якось пощастило почути останню пісню пізно ввечері на березі водосховища біля Фесьок. Між двома смугами лісочку лунали чисті сильні жіночі голоси, і враження чогось дуже-дуже світлого і приємного залишилося назавжди.

Фото: uaestrada.org
Валерій Маренич і сестри Сухорукови (вони, до речі, родом із Самари, але переїхавши в Україну, вивчили українську, вільно нею спілкувались і співали без натяку на акцент) організували свій колектив у 1971-му. Того ж року тріо вибороло перше місце на огляді ВІА в Харкові, а нагородою стала поїздка на молодіжний фестиваль на Кубі (куди їх так і не пустили). На телеекранах України тріо з’явилося у 1978-му і протягом трьох років з ефіру не зникало – почалося ера Мареничів, які співали тільки україномовні, всенародно улюблені пісні, такі як «Сиджу я край віконечка», «Посилала мене мати», «Ой у гаю при Дунаю», «Ой під вишнею», «Тиша навкруги» тощо. А потім якось тихесенько поступилося місцем іншим виконавцям, але це вже зовсім інша історія…

У тему
Космічні висоти 

Цього тижня ми відзначали дуже сучасне свято: Всесвітній день авіації і космонавтики. До чого тут українська пісня? Виявляється, між цими двома поняттями існує найпряміший зв’язок.
Небесне, навіть космічне (у прямому розумінні) життя української пісні розпочалося у 1962 році. Тоді в серпні на орбіту вийшов корабель з українцем за походженням Павлом Поповичем. І під час одного із сеансів радіозв’язку з космонавтом присутні в Центрі управління польотом почули пісню «Дивлюсь я на небо...» у виконанні космічного співака, що дуже всіх здивувало.
Інша «небесна» українська народна пісня, «Ніч така місячна», набула шаленої популярності після виходу на екрани легендарної стрічки Леоніда Бикова «У бій ідуть лише «старі». І хоча завдяки тому самому Дмитру Гнатюку її і так знали й любили, але, прозвучавши у фільмі, пісня отримала нове життя. І не тільки в небі зі «співочою» ескадрильєю, а й чи не в кожній родині, де хоча б хтось співав.
А згодом, уже в 90-ті, у космос знову лунала наша рідна пісня. У 1997-му на орбіту вийшов американський корабель з Леонідом Каденюком на борту. Він був 13-м українцем у космосі і першим, хто літав на американському човнику. Космонавтові дозволили взяти із собою 24 аудіокасети. Серед улюблених виявилися твори Володимира Івасюка у виконанні Софії Ротару, пісні Дмитра Гнатюка («Черемшина», «Два кольори», «Моя стежина»), Анатолія Солов’яненка (він сам надіслав космонавту свої пісні з найщирішими побажаннями), Павла Дворського, Іво Бобула. Але особливо Леонід Каденюк виділяв «Черемшину» – пісню про Буковину, край, де він народився. У космонавта навіть сльози інколи з’являлися, коли він цю пісню слухав.

Ольга Громова

За матеріалами: SLK

Loading...

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Коментарі, що містять нецензурну лексику, особисті образи і рекламу, можуть бути видалені модератором

Усього коментарів: 0

Сортування по датi

Новий користувач

Створивши обліковий запис на нашому сайті, ви зможете залишати коментарі та багато іншого.

Нiк (Iм`я):
Пароль:
Поштова адреса:
Коментар:
Захисний код::
   Captcha
   
Зареєстровані користувачі

Якщо у вас вже є обліковий запис на нашому сайті, будь ласка, авторизуйтесь.

Поштова адреса:
Пароль:
 

Головні новини

Влада

Суспільство

Політика

Економіка

Надзвичайні події

Новий Рік

АТО на Донбасі

Вибори до ВРУ

Вибори 2015

Ностальгія

Корисно

Область Online