Як виживає багатодітна родина у покинутому селі на Харківщині (ФОТО)
Зараз від колись заселеного села вціліло лише кілька хат. Тільки в одній з них постійно живуть люди.
Назву «Золота Долина» давно забуто, і адміністративно це тепер – Гаврилівка-2. Я заглянула у хвіртку, куди завернув велосипед з двома дівчатами. Назустріч мені, привітно посміхаючись, поспішала моложава, кругловида жінка – Ольга Харченко, а з дверей будинку виглянули два дитячі обличчя.
«Як ми тут живемо? У мене семеро дітей, троє старших – дорослі вже, окремо живуть, працюють, а четверо малих зі мною. Щоб вижити тут, працювати доводиться багато; господарство наше – кінь, дві корови, кури, кролі, індики, город – усе уваги та догляду вимагає. Добре, що є вода й електрика; газ у балонах привозять, якщо домовитися; дрова самі заготовляємо. Ми о четвертій ранку встаємо і об одинадцятій вечора лягаємо. Звісно, діти мені допомагають: старший син нарівні з чоловіком усю чоловічу роботу робить, дівчатка і в хаті, і у дворі господарюють, а молодший, Петро, у мене на підхваті: подай-принеси».
Ольга – медсестра за фахом, проміняла Харків на Гаврилівку і не шкодує про це. «Звичайно, кожного дня ходити в школу по бездоріжжю – для малюків це неможливо. Я сама з ними займаюся, а вчителі контролюють. Проблеми... ну, от землю, що нам за законом належить, ніяк приватизувати не можу.
І звання матері-героїні я так і не отримала, хоча діти в мене найблагополучніші. Не подає клопотання наша селищна влада – кажуть, не зобов’язані, – бідкається Ольга Харченко. І додає: – Але я все одно добиватимуся свого». У відповідь на запитання, чому вони живуть саме тут, Ольга обводить рукою навколо себе: «Подивіться, яка краса навкруги! А повітря якє? Я в місто назад не хочу. А що стосується розваг – то мені і телевізор дивитися ніколи. Я читати люблю, коли вільний час випадає...»
Інна МОЖЕЙКО, матеріал з газети "Слобідський край" №135 від 10.11.2012