«Чужа молитва» - своя історія

«Чужа молитва» - своя історія

Фото Ірини Кисіль

Фільм «Чужа молитва» – це історія про татарську дівчину, яка під час Другої світової війни врятувала багато єврейських дітей. А для харків’янки Марії Горської, яка на екрані грає маму Сари, це ще й особиста сповідь, біль та сімейна трагедія.

Сімейна драма

Викладачка-акторка в ексклюзивному інтерв’ю «СК» розповіла, як вона, учителька харківського ліцею, потрапила на інтернаціональний знімальний майданчик та які відчуття у неї залишилися від співпраці з Ахтемом Сеїтаблаєвим.

У повсякденному житті Марія Горська викладає акторську майстерність в одному з харківських ліцеїв. Кілька років тому учні вперше побачили свою викладачку на афішах фільму «Матч». Хоча на постерах Марія і була поруч з Лізою Боярською, у стрічці вона з’явилася на декілька секунд серед масовки. «Чужа молитва» – це друга робота харків’янки у великому кіно, роль не головна, проте дуже характерна.

Я дуже багато років мріяла знятися у воєнній драмі. Навіть робила медитацію на здійснення своєї мрії. Через кілька днів пролунав дзвінок, знайома розповіла, що плануються зйомки воєнної драми: «Хочеш? Тільки зйомки будуть проходити у Грузії». До останнього були сумніви – чи візьмуть мене, – розповідає Марія.

А потім одного дня їй зателефонували і повідомили, що з нею по скайпу хоче поспілкуватися режисер фільму Ахтем Сеїтаблаєв. (Ахтем Сеїтаблаєв – український актор та режисер кримськотатарського походження; заслужений артист АР Крим; ведучий військово-патріотичного ток-шоу «Хоробрі серця», також знайомий глядачам за ролями у стрічках «Центральна лікарня», «Правила бою», «Гвардія», «Хайтарма» та багато інших. – Ред.).

Коли ми спілкувалися з Ахтемом, я розповіла історію своєї родини. У мене є єврейське коріння. Моя бабуся жила в селі Новополтавка Миколаївської області, а поруч з нею – євреї, німці, українці.

Бабуся мала велику родину. Прадід був головою колгоспу, коли почалася війна, він пішов на фронт, а бабуся додала собі один рік у паспорті і слідом за батьком пішла служити – була медсестрою. Але в селі залишилося багато родичів, – згадує історію своєї родини акторка.

Із її розповіді, коли зайшли в село нацистські війська, то місцеві німці здали своїх єврейських сусідів. Окупанти зібрали всіх єврейок, у нічних сорочках погнали по селу, при цьому знущаючись над ними. Так у родині бабусі загинуло 14 осіб. Нацисти розстріляли всіх на краю села біля величезного рову. Бабуся Марії про це не знала. Коли ж повернулася додому, про трагедію, яка трапилася з її родиною, їй розповіли сусіди-українці. Марія пригадує, як бабуся розповідала, що після походу до рову з тілами загиблих у неї на два дні відняло мову.

Коли дівчина розповіла режисерові трагічну історію своєї родини, у відповідь почула:

«У тебе є закордонний паспорт? Тоді вилітай у Грузію».

Інтернаціональна команда

До Грузії харків’янка прилетіла пізно вночі і, як то кажуть, відразу потрапила з корабля на бал. Уже через кілька годин Марія була на знімальному майданчику і знайомилася з партнерами по роботі. Знімальна група «Чужої молитви» була інтернаціональною. Тут пліч-о-пліч працювали українці, грузини, латиші, були навіть запрошені зірки з Німеччини.

 

Дівчина зізнається, що спочатку відчувала себе трохи незвично, тому що всі розмовляли різними мовами, але дуже швидко одне одного почали розуміти. Під час зйомок усі здружилися, вони й досі спілкуються в соцмережах.

На відміну від багатьох, я в кіно новачок, та коли я тільки приїхала, Ахтем відразу підійшов привітатися, обійняв і поцілував. Не було відчуття, що хтось зірка, а хтось – звичайна людина, - розповідає Марія.

Перший знімальний день видався для харків’янки дуже складним, бо знімали масову сцену розстрілу. Узагалі, за словами акторки, у фільмі відвертих сцен насильства й жорстокості немає, але емоційно стрічка дуже складна й гостра. Марія грала маму маленької дівчинки Сари, навколо якої відбуваються події у фільмі. За сюжетом нацисти захоплюють Бахчисарай і починають нищити євреїв. Батьки встигають заховати дітей у підвал, але самі гинуть.

Зйомки проходили в горах неподалік від Тбілісі. Це був дитячий садок, який облаштували для знімального процесу. Найважча для мене сцена – коли нас, батьків, німці ведуть на розстріл. Коли мене загримували, зі мною сфотографувалася вся знімальна група. Бо мала страшні синці, мені спеціально псували обличчя, бруднили одяг, руки, – згадує Марія. – А коли на нас нашили жовту зірку (такий відмітний знак був під час війни у євреїв), я зрозуміла, що це не просто костюм. Дуже важко емоційно, коли тебе вишиковують у колону і ведуть на розстріл. Цю сцену знімали дуже довго. Півдня репетирували тільки одну цю сцену. І коли мені здавалося, що сил уже немає, – усе тільки починалося. Коли від сліз на моїх щоках з’явилися борозни, тоді почали знімати широким планом.

А ще Марія каже, що для неї важливим було знайти контакт з екранною донькою. Дівчинці було лише п’ять років, потрібно було з нею подружитися, домовитися і якось до себе привабити.

Евеліна знає, що таке війна. Їхня сім’я виїжджала з Луганської області в найскладніший час, коли були обстріли. Мала з мамою приїхала до Києва. І мама, щоб якось дитину відволікти, подала її фото до кастинг-агентства. Дівчинку помітили, за минулий рік у неї видалося кілька ролей, – розповідає про свою маленьку партнерку харків’янка. – Серед юних акторів були і харків’яни – 12-річний Богдан Мошенський, який втілював образ татарського хлопчика Мустафи.

Також Марія зізнається, що складно було грати ненависть до німецького актора. У житті ж бо він чарівна людина, а за сценарієм – мерзотник.

Андріан (Andrian Zwicker. – Ред.) кожного разу перепрошував, коли за сценарієм йому потрібно було когось штовхати.

А під час сцени розстрілу маленького хлопчика німецький актор постійно вибачався перед малюком, а вся знімальна група плакала, – розповідає про творчий процес дівчина.

Скарб Грузії

Грузія запам’яталася Марії не тільки знімальним процесом, неймовірними краєвидами, а насамперед людьми, які живуть у цій країні.

Найголовніший скарб Грузії – це її люди, – переконана харків’янка. – Дуже запам’ятався випадок, коли ми вночі шукали свій готель. Разом з іще однією української акторкою до Тбілісі ми прилетіли о першій ночі. Нас забрав водій і повіз на ночівлю. Приїхали, дзвонимо у двері, ніхто не відкриває, довелося довго дзвонити. Вийшла сонна господиня готелю й каже, що в неї ми нічого не бронювали. Вона б нас і без броні оселила, але немає вільних кімнат. Ніч. Чужа країна. Ми в повній розгубленості. Жінка починає переживати: «Ні, я вас нікуди не відпущу, куди ви підете? У разі чого я ляжу на підлозі, а вас покладу у своє ліжко». Тут підключається водій: «Я не дозволю, щоб українські актриси залишилися на вулиці. Я вас повезу до себе, переночуєте в кімнаті дочки». Було зворушливо до сліз – абсолютно сторонні люди, які бачать нас уперше, щиро намагаються допомогти.

У підсумку через 15 хвилин з’ясувалося, що водій вулички переплутав, дівчат зачекалися в іншому готелі. Марія каже, що це було неймовірне занурення у грузинську культуру, де гість – головна людина. Ще один приємний момент – таксист безкоштовно возив дівчат, коли почув, що вони з України.

Довідка "СК"

«Чужа молитва» (робоча назва «Її серце») – український історико-драматичний фільм, знятий Ахтемом Сеїтаблаєвим за реальними подіями. Фільм розповідає про дівчину Саіде Аріфову, кримську татарку, яка під час Другої світової війни, ризикуючи власним життям, урятувала 88 єврейських дітей-сиріт. Спершу – від нацистів, видаючи дітей за кримських татар, а вдруге – від НКВСників, які здійснювали депортацію кримських татар у травні 1944 року, довівши, що діти – євреї. Бюджет фільму склав 31 мільйон гривень, з яких 10 мільйонів надійшло з Державного агентства України з питань кіно. Зйомки фільму почались 11 червня 2016 року.

Через анексію Криму Росією більша частина зйомок відбувалася у Грузії, під Тбілісі, у схожих на кримські місцях.

Фільм вийшов у прокат 18 травня – у день пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Юлія Шматченко

 

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ