Мова у законі

Мова у законі

Фото:http://znaj.ua/

Парламент повернувся до питання мов в Україні. Маємо три законопроекти про мову, які передбачають майже повну українізацію телевізійного та радійного ефіру, преси, книговидання, кінематографа та реклами. Суспільство почало реагувати.

Почали з пісні

Восени 2016-го запрацював закон, завдяки якому українських пісень на вітчизняних радіо станціях побільшало. Відповідно до нових приписів, з’явилися квоти у радіоефірі. Тепер кожна четверта композиція лунає державною мовою, а частка пісень українською має становити не менш як 25 % від загального ефіру. До того ж, державною мовою ведучі мають розмовляти у більш ніж половині програм. Таку новацію українці сприйняли переважно схвально. Хтось радіє, хтось щиро дивується тому, скільки у нас, виявляється, є чудових українських музичних творів. Щоправда, не обійшлося і без недоліків. Деякі радіостанції не надто раціонально використовують творчість окремих музикантів. Інколи водночас у кількох різних ефірах можна почути один і той самий гурт, як-от «Океан Ельзи». Лідер команди Святослав Вакарчук у своєму блозі у виданні «Новое время» написав, що у нього викликає подив, навіщо деякі власники радіостанцій ставлять кожні 10–15 хвилин музику гурту «Океан Ельзи», ніби показуючи, що в Україні немає іншої музики.

«Таким чином вони, по-перше, дратують слухачів, адже ніхто не хоче слухати один і той самий гурт кожні десять хвилин, по-друге ж, висміюють ініціативу щодо квот на україномовні твори в цілому», – зазначив співак.

На думку Святослава Вакарчука, це відбувається через те, що в Україні не збалансовані державні інтереси.

Та попри це, окрилені українізацією радіопростору, законотворці вирішили зробити наступний крок і взялися за розробку нових мовних законів.

Три погляди

І ось тільки за січень у парламенті депутати зареєстрували два законопроекти, що регулюють використання української мови як державної. Ще один з’явився у Верховній Раді раніше, у грудні. Усі ці законопроекти зареєстровані не як альтернативні, а як незалежні, з окремими назвами, хоча й мають на меті врегулювати одне й те саме питання.

Перший законопроект № 5556 «Про мови в Україні» передбачає такі основні норми: телеканали й радіостанції, незалежно від форми власності, повинні здійснювати загальнонаціональне мовлення українською. У разі використання учасниками під час ефіру іншої мови слід забезпечувати синхронний переклад українською. Державна та комунальна преса повинна видаватися українською. Щодо приватної преси – щонайменше дві третини накладу повинно видаватися державною мовою. Мовою кінематографа є українська, як і рекламних оголошень і повідомлень. Разом із тим, у межах сіл, селищ, міст, визначених законами України місцями поширення корінних народів або нацменшин, телеканали й радіостанції, комунальна перса можуть користуватися відповідними мовами корінних народів або нацменшин. У Криму поряд з українською може використовуватися кримськотатарська.

Другий законопроект – № 5669 – «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» пропонує, зокрема, на телеканалах під час прямої трансляції учасників, які користуються іноземною мовою, перекладати українською за допомогою синхронного або послідовного перекладу. Громадські ж та комунальні телеканали й радіостанції відповідних територіальних громад можуть мовити на певні регіони мовою національної меншини або відповідною регіональною мовою обсягом не більше 50 % ефірного часу.

Цей документ також пропонує покарання за порушення порядку застосування української мови телерадіоорганізаціями та друкованими ЗМІ. Так, передбачено штрафи від 300 до 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Законопроект № 5670 «Про державну мову» передбачає, що вільно володіти державною мовою зобов’язані особи від нардепів і держслужбовців до військових і медиків. Українську документ пропонує зробити обов’язковою для всіх ЗМІ. Передачі іншими мовами повинні дублюватися. Так само, як і попередні законопроекти, у цьому також ідеться про синхронний переклад українською, якщо хтось із учасників програми на телебаченні говорить іншою мовою. Електронні ЗМІ хочуть зобов’язати мати сторінку українською мовою, яка повинна завантажуватися користувачеві за замовчуванням. Українська повинна стати обов’язковою для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування. Це також стосується проведення засідань, оформлення документів, звернень громадян. Українську прагнуть зробити обов’язковою в дошкільних, шкільних, позашкільних і вищих навчальних закладах. А якщо йтиме будь-який культурний заході іноземною мовою, у тому числі і російською, його потрібно буде супроводжувати синхронним перекладом українською. Те саме стосується театрів, зокрема, державних і комунальних: виставу іноземною не показуватимуть без українських субтитрів. Фільми в Україні зніматимуть тільки солов’їною, а окремі репліки на інших мовах повинні обов’язково супроводжуватися субтитрами українською.

А ще цей документ пропонує запровадити в Україні інститут уповноваженого із захисту державної мови, якому допомагати в роботі будуть 27 мовних інспекторів. Саме їм українці зможуть скаржитися на порушення своїх прав у використанні української мови, за що винних каратимуть штрафами. За невиконання пунктів законопроекту передбачається штраф від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3,4–6,8 тис. грн), якщо йдеться про роботу офіційних органів і бюджетних організацій. Від 200 до 300 (3,4–5,1 тис. грн) мінімумів у сфері освіти, науки і культури.

Від 400 до 500 неоподатковуваних мінімумів (6,8–8,5 тис. грн) – для ЗМІ. За спроби «впровадження в Україні офіційної багатомовності» може загрожувати кримінальна відповідальність і це прирівнюється до спроб повалення державного ладу (ст. 109 КК України). Публічна неповага до мови прирівнюється до наруги над державною символікою України (ст. 338 КК України).

Профільним комітетом, що розглядатиме всі ці три мовні законопроекти, буде Комітет із питань культури і духовності. Співавтором першого з цих законопроектів є голова підкомітету з питань мови Комітету з питань культури і духовності Ярослав Лесюк, співавтором другого – голова Комітету Микола Княжицький, співавтором третього – перша заступниця голови Комітету Ірина Подоляк.
Після мовного резонансу цього тижня голова комітету Микола Княжицький на своїй сторінці в соціальній мережі так прокоментував ситуацію, що склалася.

– Отже існує три проекти законів про державну мову. Тепер у Комітеті ми спробуємо швидко прийти до компромісу і запропонувати залу адекватний проект. Усі три закони патріотичні, усі потребують доопрацювання. Це і буде зроблено у нас в Комітеті найближчим часом. Конфліктної ситуації між авторськими колективами немає і не буде. Суперечливі моменти стосуються регулювання медіа, культури, книговидання, вживання комп’ютерних програм. Є повне розуміння підходів до вживання державної мови державними службовцями, органами і у стосунках з ними. У одному з законів регулюється і вживання мов меншин, авторський колектив іншого завершує підготовку окремого закону, який це регулюватиме. Усі закони готувалися у тісній співпраці з науковцями. Нам важливо зробити закон дієвим, демократичним, таким, який підтримає більшість українців і міжнародні організації. Ми це зробимо, – написав Микола Княжицький.

Спецпатруль

Саме останній законопроект № 5670 «Про державну мову» спровокував найжвавіше обговорення у суспільстві. Він став однією з топ-тем соціальних мереж цього тижня.

Деяких користувачів мереж обурили окремі пункти законопроекту. Наприклад, такі: «назви географічних об’єктів України не перекладаються іншими мовами, а передаються в тому числі в офіційних документах, засобах масової інформації, картографічних, довідкових, енциклопедичних, навчальних та інших виданнях за допомогою букв алфавіту іншої мови згідно звучанню української мови». «Таким чином, після вступу зазначених норм в силу в російськомовних газетах треба буде писати Харкив, Днипро, Кыйив, Кропывныцькый, Запорижжя і т. д. як, власне, і в книгах, телепередачах і ін. Ну, я не знаю…» – пише харків’янин Олексій Копитько.

Щодо пропозиції запровадити уповноваженого із захисту державної мови та служби мовних інспекторів, користувачі соціальних мереж уже встигли жартома створили новий караючий орган – так званий «Мовний Патруль», який стежить за чистотою мови.



думка фахівця

Українська мова – це атрибут держави

Анатолій Нелюба, мовознавець, професор філологічного факультету ХНУ імені В. Н. Каразіна:

 

– Потреба у появі нового мовного закону давно вже перезріла. І це можуть засвідчити й нинішні події у суспільстві.

Крім того, часто у нас щось робиться з оглядкою на сусідів-росіян, мовляв, а що там скажуть? Нещодавно я ознайомився із законом про мови у Польщі, так це чудовий закон, поляки ні на кого не оглядаються, є тільки їхні унікальні реалії. У естонців те саме. Є своя мова, і довкола неї крутиться держава. У цих європейських країнах також усе дублюється національною мовою. На відміну від інших країн, у нас для державної мови потрібно вибивати різні права, квоти тощо. Вибачте, але тоді ми точно не європейці, і до Європи нам далеко, особливо у культурно-мовному плані.

Думаю, що з усіх галузей повинні бути подібні структури, як от уповноважений із захисту державної мови і служба мовних інспекторів. Має бути той, хто контролюватиме виконання закону, і, скоріше, допомагатиме, консультуватиме. Тобто і поліцейські, і методичні функції цієї служби мають працювати. Є ж рада з питань телебачення та радіомовлення, державне агентство з питань кіно. Їх роботі ми не дивуємося. Боятися цих законопроектів нема чого, адже вони обережні щодо втручання в приватне право людини. Мова, як Прапор, Гімн, Герб – це атрибути держави.

На Харківщині, до слова, не російськомовне середовище, як звично вважати, а суржикомовне. Із тих двох мільйонів нашого населення, якщо і є 200 тисяч, які розмовляють добре російською або добре українською, решта – на суржику. Що робити, аби наші громадяни захотіли розмовляти українською, важко сказати. Щоб люди захотіли жити у цій державі, що треба зробити? Мабуть, тут не тільки з мовою пов’язано... Я по собі скажу – зі мною ніхто не розмовляє російською, одразу переходять на українську. І ніколи за 35 років життя у Харкові я не почув кривого слова у свій бік. Люди чують, як ти говориш, і відповідно тягнуться до цього, інша річ, щоб критична маса таких людей, з кого брати приклад, була. Усіх не навчиш, і те не треба, тим паче закон нікого не змушує говорити лише українською.

До слова, згадайте, коли впав Радянський Союз – стався сплеск усього українського, люди починали говорити українською, потім Леонід Кучма обіцяв другу державну російську – знову стався сплеск. Те саме відбувалося після Помаранчевої революції, революції Гідності. Щоправда, за моїми спостереженням останній сплеск не став разючим. Однак люди тягнуться до української мови, але ж потрібна бути її підтримка, як і в будь-які галузі, а не тільки мовній.

 

У тему:
Судова тяганина

17 листопада 2016-го Конституційний Суд України розпочав розгляд справи за поданням 57 народних депутатів щодо відповідності Конституції України Закону «Про засади державної мовної політики», ухваленого 3 липня 2012 року і відомого як «мовний» закон Ківалова – Колесніченка. Розглянувши кілька клопотань і частково їх задовольнивши, суд оголосив перерву в розгляді справи. Нагадаємо, Закон «Про засади державної мовної політики» був ухвалений Верховною Радою 3 липня 2012 року і набув чинності 10 серпня 2012 року. Законопроект внесли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов 7 лютого 2012 року. Закон установлює, що державною мовою є українська, але істотно розширює використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менша ніж 10 % від населення певного регіону, а в окремих випадках – і менше 10 %. Зокрема, ч. 7 ст. 7 Закону зобов’язує розвивати та використовувати регіональну мову на території, де вона існує: «У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, … здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов’язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб».

Дія закону поширюється на 18 мов: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську, румунську, словацьку, угорську, русинську, караїмську та кримчацьку.

23 лютого 2014 року Верховна Рада скасувала цей Закон, прийнявши проект закону «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики». Але ані тодішній в. о. Президента Олександр Турчинов, ані вже Президент Петро Порошенко його не підписали і не ветували. Таким чином, закон Ківалова – Колесніченка досі діє.

Тетяна ЛІСНА, кореспондент