Їх так чекали вдома. Про харків'ян, які загинули в АТО (ФОТО)

Їх так чекали вдома. Про харків'ян, які загинули в АТО (ФОТО)

фото з соцмереж

У квітні українці дізналися такий термін, як антитерористична операція (АТО).

На сході країни з’явилися самопроголошені народні республіки, майже щодня гинуть люди. Харківський регіон уже заплатив за мир і спокій у країні життями наших хлопців. Авансом заплатив. Аби не даремно.

Не встиг стати батьком

Серед тих, хто зараз у складі української армії перебуває в Донецькій і Луганській областях, бійців з Харківщини, на щастя, не багато. У гарячих точках наразі переважно чоловіки з центральної і західної України: Львова, Житомира, Дніпропетровська. Серед бійців «Альфи» найбільше мешканців Сумської і Житомирської областей. У нас же на Харківщині розташована механізована військова частина, вона не задіяна в АТО – ці військові охороняють кордон.

Проте, Харківський регіон не оминули похоронки. 16 травня в селищі Кулиничі Харківського району прощалися з 20-річним десантником Олександром Якимовим, а 21 травня у Близнюках поховали 40-річного вертолітника Миколу Топчія.


За два тижні в молодшого сержанта Олександра Якимова має народитися син. Та хлопцю не судилося стати батьком, він загинув 13 травня під Краматорськом. Того дня колона військових везла підкріплення на блокпости у Слов’янськ і Краматорськ – техніку і зброю. На вузькій ділянці дороги на бійців чекала засідка. Колонну обстріляли з гранатометів... У результаті семеро українських військових загинули.

Олександр служив за контрактом у Житомирі в 95-й окремій аеромобільній бригаді ВДВ Збройних сил України.

Восени у нього мав закінчитися трирічний строк служби.
Стати військовим він мріяв з дитинства. Як згадують його друзі, рішення служити в армії, в десантних військах, хлопець прийняв ще у школі, і про свій вибір ніколи не шкодував. Дружелюбний, із сильним характером, трохи мовчазний – так його характеризують знайомі. Друзі гуртом завжди зустрічали його на вокзалі, коли він приїздив додому у відпустки, часто передзвонювалися.

З дружиною Олександр познайомився в Житомирській області. У грудні 2013 року відгуляли весілля. Окрім вагітної дружини у хлопця ще залишилися батько й сестра.
Свою службу Олександр по-справжньому любив. Підтвердження цьому – численні фотографії з армії в Інтернеті, на них він усміхнений і, здається, дуже гордий за себе. Один з останніх записів, який Олександр зробив на своїй сторінці в соцмережі, облетів усі ЗМІ й сприйнявся наче пророцтво: «Коли нас чекають, ми повертаємося навіть з того світу». Тоді йому залишалося жити два місяці.

Пройшов Ліберію, загинув на Батьківщині

На похорон 40-річного вертолітника Миколи Топчія прийшли, здавалося, всі жителі Близнюків. Попрощатися із загиблим приїхало й командування Харківського військового гарнізону, а також особовий склад Харківського університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, де колись навчався чоловік. Коли траурна процесія під звуки оркестру йшла до кладовища, у небі пролетів вертоліт. Так колеги віддали останню шану своєму загиблому товаришу по службі. Над могилою люди тримали прапор України і скандували: «Слава Україні! Герої не вмирають!».


Бортовий авіаційний технік капітан Микола Топчій загинув 2 травня під Слов’янськом. О четвертій ранку його вертоліт МІ-24, що патрулював територію, збила «зенітка» терористів. П’ятеро військовослужбовців загинули на місці. Усі хлопці служили у вертолітній ескадрильї армійської авіації, що дислокується у Бродах на Львівщині.

Тіла обгоріли так сильно, що їх не можливо було впізнати. Довелося відправляти на ідентифікацію ДНК до Запоріжжя. Довгих 17 днів чекали на результати цієї страшної експертизи.

Микола Топчій виріс у дуже достойній родині, стверджують місцеві жителі. Обидва його брати також присвятили себе небу: один вивчився на вертолітника, другий – на льотчика. Минулого року сім’я поховала батька. Тепер не стало і сина. У Бродах на Львівщині у чоловіка залишилася дружина та 10-річна донечка. Мати Миколи Топчія досі не вірить, що її син загинув. Думає, що поховала рештки чужої дитини.

Однокласники згадують загиблого, як дуже скромну, тиху, добру людину. Він з дитинства мріяв літати. Через це над ним навіть трохи підсміювалися. Микола Топчій знав, що таке війна, як ніхто інший. Не раз бував у гарячих точках, їздив у складі миротворчої місії до Ліберії, а загинув на батьківщині. 1 липня йому мав виповнитися 41 рік. Вертолітник планував вийти на пенсію і назавжди повернутися у рідні Близнюки.

То скільки ж їх насправді?

Як не парадоксально, та сказати, скільки ж усього життів забрала ця дивна війна, поки що нам не вдається. За даними, які у середу, 21 травня, оприлюднив у своїй доповіді, присвяченій ситуації в Україні, помічник генсека ООН Іван Шимонович, хвиля насилля на півдні і сході країни вже вартувала життя 127 людям. Дипломат відзначив, що в Україні постійно затримують і викрадають громадян.

Спостерігачі ООН задокументували 112 випадків незаконних арештів. Місце знаходження ще 49 чоловік досі не встановлено. При цьому, на думку Івана Шимоновича, заворушення можуть привести до нової хвилі біженців з південно-східних регіонів країни.

Іншу інформацію цього тижня повідомив голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко. За його даними, у ході АТО на сході країни загинули 24 бійці української армії. При цьому кількість загиблих з іншої сторони невідома. Цих людей не ідентифікують, а їх родичів не інформують.

Найстрашнішою за останні дні стала інформація про напади терористів у ніч з 21 на 22 травня на блокпост поблизу міста Волноваха Донецької області і колонну української техніки, яка здійснювала передислокацію і не вела активних дій, поблизу міста Рубіжного Луганської області. За попередньою інформацією, у результаті зіткнення 16 військових загинули. Ще 32 були поранені. Усі вони – уродженці Волинської області. Учора в цьому регіоні оголосили триденну жалобу.
На світанку 22 травня українські військові підрозділи почали рух у бік Лисичанська – через міст у районі залізничного вокзалу Рубіжного. Терористи відкрили вогонь. У перестрілці одна людина загинула, двох із пораненнями доправлено до лікарні Лисичанська – це жителі міста Свердловська Луганської області, пішохідний міст булол зруйновано.

Того ж дня з’явилася інформація, що терористи обстріляли український блокпост у селищі Барвінковому Харківської області. Даних про постраждалих на момент підготовки номера не було.

А 23 травня стало відомо про те, що під обстріл терористів неподалік села Карлівка на Донеччині потрапив добровольчий батальйон територіальної оборони «Донбас». За інформацією командира батальйону Семена Семенченка, терористи підтягнули до місця бою БТР і кулемети. Дев’ятьох поранених доправлено в лікарню.

Ірина Гудзь, матеріал з газети "Слобідський край" №62 від 24.05.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ