Народжені в чарівних сорочках. Усім бідам усупереч

Народжені в чарівних сорочках. Усім бідам усупереч

фото Віктора Кочетова

Різдво – найчарівніше свято, яке знаменує появу на світ Ісуса Христа. А ми знайшли неймовірні історії народження дітей у Харківській області, які, з’явившись на світ, змусили своїх рідних знову повірити в дива.

Там, де живе надія

Саме по собі народження людини на світ – уже найбільше диво у світі. Лікарі всіх країн і часів століттями намагаються взяти процес під свій абсолютний контроль. Але, здається, природа, не збирається їм у цьому поступатися. Усе стається, як має бути. У Харківському регіональному перинатальному центрі таких див за 2013 рік відбулося тисячі. До цього закладу потрапляють жінки, для яких очікування малюка переплетене з підготовкою до складних пологів. Хтось роками чекав на милість долі завагітніти, і нарешті це вдалося, однак вік і супутні захворювання вносять свої корективи. Хтось завагітнів після складних операцій чи онкозахворювань, хтось має патологію.

Лікарі не рекомендують їм народжувати. Кажуть гірку правду: мало шансів на появу здорового малюка без ускладнень та загроз життю породіллі. А жінки прислухалися лише до внутрішнього голосу та мелодії зародження нового життя десь там під серцем. І зважилися дати нове життя, а лікарі перинатального центру усіма силами допомагають їм у цьому.

За словами директора Регіонального перинатального центру Ірини Кондратової, завдяки оптимальним умовам для роботи медиків і перебування пацієнток, у центрі – високі показники виходжування недоношених діток і допомоги жінкам зі складними екстрагенітальними патологіями.

– Двічі на тиждень (а буває, і частіше) ми збираємо перинатальний консиліум, до якого входять провідні гінекологи, анестезіологи, дитячі лікарі, інші спеціалісти. Разом обговорюємо тактику ведення пацієнток, – розповіла Ірина Кодратова.
Як наслідок – у більшості жінок, які були у групі високого й дуже високого ризику, народилися здорові дітлахи.

Унікальних історій народження «усупереч» лікарі можуть розповідати десятками годин. Ми ж переповімо тільки три з них, які вразили нас найбільше. Одна жінка народила двійню, хоч уже давно змирилася з думкою, що ніколи не стане мамою. Друга – має обмежені можливості, однак це не завадило їй завагітніти. Третя – перенесла складні операції і, здавалося б, не мала шансів на продовження роду.

Подарунок долі

Тридцятичотирирічна харків’янка Лариса намагалася завагітніти протягом десяти років. До невдалих спроб додався страшний вирок лікарів: «У вас рак». Здавалося б, життя після цього втрачає сенс, і руки опускаються, але не для Ірини та її рідних. Жінка перенесла п’ять операцій, останню в 2011 році, і перемогла хворобу. Після важких випробувань за допомогою допоміжних репродуктивних технологій під серцем жінки зародилося нове життя. Коли це щастя трапилося, жодний лікар не давав гарантії, що вдасться зберегти вагітність і виносити дитинку.

І дійсно, вагітність протікала непросто. На четвертому місяці вагітності Ірина стала на облік у перинатальному центрі. У плода були порушення пуповинного кровотоку, і кожного дня жінка ходила туди перевірити, чи б’ється сердечко крихітки. А ще через чотири місяці на світ з’явилася донечка Мілана. Випадків, коли жінка з таким серйозним діагнозом перемагає хворобу, потім вагітніє, виношує і народжує дитину, у всьому світі дуже мало, а в Україні – узагалі перший.

– Це довгоочікувана людинка в нашій родині. Ми з чоловіком вірили і знали, що в нас усе буде добре. Адже тільки віра допомогла цьому диву статися, – згадує щаслива матуся Ірина. – Звичайно, часом з’являлися думки, а чи не дослухатися до порад лікарів, однак переміг внутрішній голос і голос моєї дитинки. Я відчувала, як вона росте, як спілкується зі мною.

Дівчинка народилася доношеною, але важила всього 1,8 кг. З часом вона почала набирати вагу, і родину вже в новому складі відпустили додому. Завдяки зусиллям урологів і онкологів прогноз щодо основного захворювання жінки виявився сприятливим. Ірина разом із чоловіком Олегом тепер планують прийти сюди ще й за братиком для Мілани.
Такі випадки, коли жінки роками мріють завагітніти й не можуть цього зробити, не є рідкими. Довгоочікуваною та бажаною стала перша вагітність і для мами маленької Марійки. Вагітність протікала на фоні важкої соматичної і акушерської патології в мами.
Задля збереження вагітності мама проходила стаціонарне лікування і стояла на обліку в Регіональному перинатальному центрі.

На сьомому місяці лікарі приголомшили жінку новиною: дитинка в утробі припинила розвиватися. Викликати передчасні пологи було ще зарано, необхідно було чекати на слушну нагоду. Однак через місяць ситуація погіршилася, виникла загроза життю плода. Та ця історія завершилася щасливо. На світ народилася Марійка. Важила харківська дюймовочка всього 920 грамів. Маленьку пацієнтку з пологового залу перевели у відділення інтенсивної терапії новонароджених, де вона пробула тиждень і отримала допомогу з використанням сучасних перинатальних технологій. Крихітку чекав ще місяць у відділенні реабілітації недоношених. А вже через місяць щасливі батьки забрали дівчинку додому.

Дві людинки із долоньку

Дітки з надзвичайно маленькою вагою в Регіональному перинатальному центрі часті пацієнти. І Марійка зі своїми 920 грамами – ще не рекорд. Доглядали тут і дитинку з вагою в 620 грамів. А 1 вересня в Центрі з’явилися на світ двійнята, які на двох мали вагу у півтора кілограми. Їхня мама мала ураження центральної нервової системи. Ще на початку вагітності їй та рідних лікарі попереджали, що можуть виникнути складнощі із виношуванням плода, дітки, імовірніше, народяться з відхиленнями та ускладненнями, не виключені проблеми із внутрішніми органами. Так і сталося. У меншого з братиків на третій день життя виявили порок серця критичного характеру. Кардіохірургічне втручання потрібно було робити терміново. А це справді філігранна робота, адже крихітний пацієнт має 750 грамів ваги, а розмір його сердечка потребує спеціальних інструментів і спеціалістів. Новонародженого могли й не взятися оперувати... Але доля знову внесла свої корективи. Коли малюку було всього 23 дні, в Інституті загальної та невідкладної хірургії України імені В. Т.Зайцева НАМН України йому зробили операцію із залученням американських фахівців. Час плине, і нині хлопчики змужніли, кожен вже важить понад 3 кг. Їхня бабуся Ольга Іванівна згадує, як усе починалося.

– Моя донька – інвалід першої групи. Зустріла хлопця, а вже їхнє кохання подарувало нам онучат. Лікарі відмовляли нас зберегти вагітність, застерігали: дочка на препаратах, дітки можуть народитися нездоровими. Однак ми пішли до кінця, – розповідає бабуся двійняток.
Ця родина просто не могла взяти такий гріх на душу і погодитися на аборт. Колись Ольга Іванівна з чоловіком ще хотіли дітей, але не вийшло. І от небеса дали їм шанс, подарувавши хлопчиків.

У перинатальному центрі породілля відчувала себе як удома. Співробітники всіляко допомагали та підтримували їх. Коли малюки після народження потрапили до реанімації, їх одразу ж похрестили. Назвали Антошкою та Андрійком.

– Це відчуття, коли я вперше їх побачила, забути неможливо. Дві людинки із долоньку! Лікарі жартома прозвали хлопчиків діамантами. «Наші дорогі, наші коштовні», – приказували. А діаманти потім потребували огранювання. Треба було піклуватися про кожну грань: кожну ручку, ніжку, пальчик… А це ж така відповідальність! – каже Ольга Іванівна.

Більше фото дивіться тут.

Нині мама і тато, бабусі й дідусі Антона та Андрія живуть надією на краще. Вони не знають, що буде далі, як складеться життя братиків, яким буде здоров’я. Просто просять Усесвіт підтримати їх і в цьому році. Адже минулий для цієї родини став дійсно значущим і незабутнім.

Сьогодні бабуся вкладає спати маленького Антона, а подумки – з його меншим братиком Андрійком, який ще у важкому стані. Маля ще не може обійтися без апарата штучного кисню. Але після всього того, що сталося, доля просто зобов’язана зробити так, аби наступне Різдво родина зустрічала в повному складі.
Кажуть, коли жінці радять не народжувати чи що вона цього й зовсім не зможе зробити, це найболючіші слова, які ранять сильніше за зброю. Адже які б проблеми не припадали на долю, які б перепони не ставило життя, жінка понад усе мріє стати матір’ю. І навіть здивована доля піддається цьому бажанню, всупереч собі даруючи життя.

Тетяна ВАСИЛЕЦЬ, матеріал з газети "Слобідський край" №1-2 від 4.01.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ