Актор Сергій Калантай: «Ми звикли створювати проекти за кордон. І це проблема»

Звонцов дратує

- Сергію, телеглядачі бачили вас у різних образах – авторитетних керівників і чуттєвих коханців. Чим особливий ваш новий герой у серіалі «Звонар»?

– Я граю керівника РВВС Арцибашева. Він антипод головного героя – легкого, молодого й веселого опера Звонцова. Арцибашев – це людина старої закваски. У нього є свої принципи, якими він не поступиться в жодному разі. Але на горизонті з’являється Звонар, який використовує часом сумнівні методи, може піти проти системи, і це дратує мого героя. Ще більше додає вогню в їх відносини те, що Звонцов починає зустрічатися з донькою Арцибашева – єдиною слабкістю жорсткого керівника. Проте, саме конфлікт з опером починає змінювати Арцибашева. Але чим це все закінчиться, краще побачити вже на екрані. 

– Ваша друга половинка по серіалу – відома актриса Інна Мірошніченко. Вам не вперше доводиться грати з нею подружню пару, а ваша кохана Наталія не ревнує?

– Так, це вже наш з Інною третій чи четвертий проект, у якому ми чоловік і дружина. Ми знаємо одне одного давно й добре товаришуємо. Я шаную її талант і професіоналізм. З Інною завжди легко працювати на майданчику, і за роки спільної роботи ми навчалися розуміти одне одного без слів. А щодо моєї дружини, то Наталія також актриса – театру ім. Франка, і вона чудово розуміє всі нюанси нашої професії.

– Курйози на майданчику «Звонаря» були?

– Бувало усіляке. Найважче було все встигнути. На майданчику одночасно працювали дві знімальні групи, відповідно, у сусідніх приміщеннях знімали різні сцени. Якось я забігаю в кадр, готуюсь до зйомки, починаю говорити свій текст і раптом помічаю на собі збентежені погляди колег. Виявилось, що я переплутав майданчики. І таке трапляється під час зйомок (усміхається). 

Нетиповий підхід

– Одна з найяскравіших ваших ролей – голова МВФ німецького походження в серіалі «Слуга народу». Ваш досвід життя в Німеччині якось допоміг у зйомках (Сергій Калантай тривалий час жив і працював у Німеччині, а з 2007 року поєднує життя на дві крани. – Авт.)?

– Так, однозначно. Напевно, навіть не так знання мови, як ментальності та поведінки європейців. Саме завдяки режисеру Олексію Кірющенку ми знайшли правильний шлях, як «подати» мого героя. Але основою ролі стало моє розуміння життя за кордоном і спостереження за тими політиками, які впливають на життя багатьох країн світу на Заході.

– Ви знялись, напевно, у всіх найбільш відомих українських режисерів. Чи є ті митці, з якими ще хотілось попрацювати?

– Коли я обираю проект, переважно дивлюсь не на режисера, а на сам матеріал. Наприклад, коли погодився зніматись у «Звонарі», мене зачепив сюжет і нетиповий, більш легкий підхід до детективної історії. Але пригадую, що колись мріяв знятись у Дмитра Томашпольського. Він майстер. Я був здивований, коли нарешті отримав від нього пропозицію взяти участі у його проекті. Коли ми вперше почали обговорювати мою роль і завдання, яке я мав виконати в кадрі, я розгубився. Дмитро не пояснював, а передавав емоцію та настрій, показував через себе. Я зробив так, як відчув, і знаєте – це спрацювало. 

– Ви колись згадували, що особливою для вас стала робота зі швейцарським режисером Ксав’єром Коллером. Що саме так вразило вас тоді?

– Ми майже не перетиналися з ним на майданчику. Усі його настанови й поради мені передавав другий режисер. Та й узагалі, я тоді вперше відчув, що таке повністю поринути в роль. Аби я був сконцентрований, мене навіть не турбували зайвий раз гримери чи костюмери.

Театр і кіно

– У вас багатий досвід роботи як у кіно, так і на театральній сцені. А де працювати складніше?

– Я дуже люблю театр ім. Франка. Без театру я сумую та страждаю, бо поєднувати гру на сцені зі зйомками – це можливість для мене бути актором повною мірою. Але театр і кіно – це різні планети. Під час зйомок немає лінійності – сьогодні ти граєш смерть, завтра знайомство з головною героїнею, післязавтра народження. У театрі ж ти тягнеш лінію і розвиваєш її в собі від першої репліки до фінального монологу. 

– А вам допомагає кінодосвід у театрі?

– Так! Зйомки в кіно навчили мене думати, а ще – мовчати та висловлювати свою думку очима. У театрі це, на жаль, не вдасться, тому що ти віддалений від глядача й можеш тільки передати атмосферу. У театрі я часто користуюсь цим прийомом, що бентежить моїх партнерів – чи Калантай забув текст, чи вже грає щось інше (усміхається). Це така моя фішка.

Бракує українського для українців

– Багато хто каже, що зараз українське кіно переживає своє відродження. А чого не вистачає нашому кінематографу, на вашу думку?

– Найбільша проблема – це брак українського продукту, саме для українців. Ми звикли створювати проекти за кордон. І це проблема. А щодо нарікань на сценаристів і акторів – у нас чудова кінобаза! Я бачив на знімальних майданчиках таку техніку, якої немає навіть у Німеччині. А молоді актори чудесні, наполегливі, вільні, ерудовані. Так, вони відрізняються від нашого покоління, але за їх роботою дуже цікаво спостерігати.

– Чи дивитесь ви українське кіно?

– Так, я дуже люблю українську класику. Наприклад, не втомлююсь переглядати фільми Івана Миколайчука. Зараз уже класикою можна назвати фільм Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці» з прекрасною актрисою Риммою Зюбіною. Також подобається «Поводир» зі Стасом Бокланом. Зізнаюсь, я уважно дивлюсь за тим, як розвивається наша індустрія, і радію новим проектам, які виходять на великих екранах.

«Циганська жилка»

– Ваша донька обрала акторську кар’єру, вам лестить її вибір?

– Певно що. Вона сама багато дивиться, вчиться, читає. Режисер Еймунтас Някрошюс якось сказав: «Актор має бути особистістю, а акторству я навчу». Людина має бути здатною на вчинок, і я буду радий, якщо вона стане лідером свого життя. А чи вдасться їй стати актрисою, продюсером, моделлю – це вже її шлях.

– А чим займається ваш син?

– Тарас не пішов батьківською дорогою, у нього свій невеликий бізнес. Він одружений і справжній сім’янин. У нього немає такої «циганської жилки», яка є в мене (усміхається). Насправді я не бажав би власним дітям своєї дороги. Приємно бути популярним актором, але мій шлях був тернистим і складним. 

Читайте також: Неля Шовкопляс – телевізійна Попелюшка з Барвінкового