Як на Харківщині вдихнули життя в старовинне ремесло

Як на Харківщині вдихнули життя в старовинне ремесло

Фото з сторінкі Facebook Ірини Шегди

Восени цього року ЮНЕСКО, вивчаючи вплив пандемії на сферу нематеріальної культурної спадщини, визнало досвід харків’янки Ірини Шегди зі збереження і поширення традицій коцарства одним з двох кращих досвідів, які її стосувалися, в Україні. «Коцарський карантин у Валках» буквально підірвав соцмережі.

Коц – довговорсовий «волохатий» килим, який ткали тільки в Харкові. Навіть є вулиця, яка називається Коцарська, – саме там у XVII столітті селилися майстри-коцарі. На жаль, на кінець XIX століття цей самобутній промисел став зникати. На початку ХХ залишилися поодинокі майстри, які ткали коци не на продаж, а для себе. До кінця століття про коци та коцарів можна було хіба що прочитати в книгах з етнографії та історії.

Фото з сторінкі  Facebook Ірини Шегди

Наша унікальна спадщина

Спадкова коцарка, Ірина Шегда активно «просуває» це унікальне ремесло на всіх рівнях близько 10 років. Як результат – у жовтні 2018 року «Традиційне харківське коцарство» було включено до Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Харківської області, а через місяць її програма зі збереження і розвитку коцарства посіла друге місце на Всеукраїнському конкурсі «Жива традиція».

Ірина буквально стукає «в усі двері». Як провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтв вона пише статті з історії коцарства. Її майстер-класи проходять на виставках і фестивалях різного рівня. Вона пропонує співпрацю («розповім-покажу-навчу») всім бажаючим, передусім – школярам і студентам профільних навчальних закладів. Улітку в святкові дні її можна побачити на алеї в парку Горького: поруч з нею – велика вертикальна дерев’яна рама з розпочатим коцом, а навколо – дітвора та дорослі, як зачаровані дивляться на перебирання пальців майстрині.

Майсте-клас від спадкової коцарки просто неба. Фото з сторінкі  Facebook Ірини Шегди

Поступово навколо Ірини утворилося коло людей, яким було цікаво «зав’язувати вузлики». «У всьому світі в килимарстві активно застосовується тільки два килимові вузли: подвійний і полуторний. У коцарстві – подвійний, – пояснює Ірина. – Показати сам процес на невеликій рамі – це просто. Але кожного разу, беручи більший верстат, я сама вчуся новим навичкам. І от саме знання, технологія виготовлення харківського коца і є тим самим об’єктом нематеріальної культурної спадщини, яку ми зберігаємо».

Зростаючий останніми роками інтерес до коцарства Ірина Шегда пов’язує з розвитком туризму в області – адже разом з ним зазвичай з’являється бажання продемонструвати щось таке, що було б автентичним з одного боку і цікаве приїжджим –  з іншого. Харківський коц вирішує обидва ці завдання. Цього року відродження традицій коцарства найактивніше почалося не в Харкові, як це було б логічно історично, а у Валках.

«Коцарський карантин»

«Я зверталася до багатьох шкіл, насамперед у художні – там дітям не потрібно розповідати ні про колір, ні про композицію – вони це знають. Але найактивніше відгукнулися з Валківської районної комунальної дитячої школи мистецтв, – розповідає Ірина Шегда. – У нас у КЗ «ООМЦКМ» проходила звітна виставка Валківської РК ДШМ, і як бонус для учнів організували майстер-клас з коцарства. І діти, і їх вчителька Олена Коваль так захопилися, що не могли відійти від верстата. «Пам’ятаю, що одного хлопчика, Богдана Деркача, не могли докликатись в автобус, щоб додому їхати, він все мене розпитував. Потім Олена Коваль приїхала до мене, і ми просиділи цілий день: я показувала ази коцарства; виявилося, що вона все схоплює буквально на льоту. У Валки Олена повернулася із заправленою за всіма правилами рамою для самостійної роботи. На найближчому уроці в класі Богдана вона показала все вивчене дітям.

Олена Коваль з першим коцем. Фото з сторінкі  Facebook Ірини Шегди

Незабаром почався карантин. І той самий Богдан, не чекаючи на денну форму навчання, по пам’яті почав плести свій перший коц. А за ним – ще декілька людей, і – пішло! Справжній бум почався».

Богдану Деркачу 12 років, він живе в Ков’ягах, навчається в 6 класі звичайної школи і – у Валківській школі мистецтв. Свій перший коц він плів п’ять тижнів. «Захотілося спробувати. Вчителька допомогла натягнути нитки на рамку, батьки купили звичайні в’язальні нитки, а візерунок я придумав сам, – каже Богдан. – Це дуже захоплює – час швидко пролітає, не помічаєш». Зараз Богдан уже плете свій другий коц, зі складнішим малюнком. А Ірина Шегда каже, що традиційно коцарство – це радше чоловіче, ніж жіноче ремесло. І додає: «У мене і зараз хлопчики активніші, ніж дівчатка».

Богдан Деркач свій перший коц робив п'ять тижнів. Фото надано родиною Деркач

З 1 вересня 2020 року Харківський обласний центр культури і мистецтв та Валківська школа мистецтв запустили пілотний проект з тестування навчальної програми по коцарству. Вона експериментальна і розрахована на 4 роки, перші два роки – це елементарний рівень, ще 2 роки – базовий. «Це дозволить дітям набути навичок, які згодом зможуть стати професією, – каже Ірина Шегда. – Після реєстрації програми за встановленою процедурою її порекомендують всім школам мистецтв Харківщини». За задумом майстрині це дасть можливість не просто зберегти, але й оживити традицію, виростивши нове покоління коцарів-професіоналів, майстрів, які повернуть життя і славу унікальному «волохатому» килиму – харківському коцу.

Читайте також: Як жителі Харківщини долучилися до благодійного руху «Щедрий Вівторок» 

Матерiaли по темі

Автор: Інна Можейко
subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: