600 масок і собака: історія добродійного карантину родини Хорошунів із Харкова

Практично з початку цієї весни у багатьох людей у нашій країні під час вимушеного карантину, пов’язаного з коронавірусом, з’явилося злободенне питання – як розпоряджатися вільним часом, не виходячи з дому. А для деяких родин це стало проблемою – бути разом у чотирьох стінах у режимі «24 на 7». У сьогоднішній серії «Будемо жити» ми розповімо про родину Хорошунів з Харкова. Під час карантину вона знайшла для себе захоплення – шити й безкоштовно роздавати маски. Це та догляд за кинутою напризволяще собакою ще більш згуртувало родину.

Середина березня, початок карантину в Україні. Родина Хорошунів, в якій виховуються троє дітей, проводить час за грою в настільний хокей. Під час цих напружених баталій, у яких беруть участь мати Наталія Хорошун і її троє синів – 9-річний Єгор, 16-річний Андрій та 20-річний Олександр, – виникає розмова на тлі загальної паніки через брак захисних масок та завищених цін на них.

– Дивіться, наразі у нас немає масок, щоб просто вийти на вулицю. Я подумала, може, розпочати шити маски? Утім мені потрібна буде ваша допомога, – звернулася тоді до дітей жінка, яка на час карантину залишилася без роботи.

Вони одноголосно вирішили долучитися до цієї справи. Тоді ініціатор ідеї, пані Наталія, висловила ще одну думку і запропонувала хлопцям пошити маски не тільки для себе, а й для людей, що їх потребують. Колегіально було вирішено шити маски й для інших, але за однієї умови – ні в якому разі не продавати.

Наталія Хорошун

Наталія Хорошун

«Головне – роздавати маски безкоштовно, бо в такій ситуації, що склалася, продавати маски просто аморально»

Зневірилися і засмутилися

У той же день пані Наталія повитягала зі своїх засіків різноманітні наволочки та підодіяльники, усе випрала, попрасувала і взялася безпосередньо до шиття. До цього заняття, як і обіцяли, долучилися всі троє хлопців. Вони, коли ще працювали ринки, ходили купляти резинки і марлю, а також усе нарізали.

Про благі наміри сім’ї Хорошунів люди дізналися 19 березня, коли Наталія виставила пост у Facebook. У ньому йшлося, що жінка подарує маски тим, хто не може їх купити або зробити самостійно. Особливо це стосувалося людей похилого віку, оскільки вони перебувають у зоні ризику.

На перший погляд, цей день мав стати особливо приємним для сім’ї, оскільки, як говорить молодший син Наталії, «приємніше віддавати, ніж брати». Утім все виявилося навпаки.

– Охочих було вкрай мало. Ми принесли близько 30 масок, а роздали лише третину. Через це діти трохи зневірилися і засмутилися, оскільки вклали сили і хотіли зробити добру справу, а воно от як вийшло. Йшли додому трохи пригніченими і вирішили, що решту масок роздамо сусідам та знайомим, і все – зупиняємося, оскільки людям це не потрібно, – згадує жінка.

Задумку «реанімовано»

Та дуже швидко їх настрій змінився. Удома на родину чекав приємний сюрприз, що дав друге життя цій задумці.

– Перед тим, як йшли роздавати маски, й під час цього заходу я не брала в руки телефон, оскільки було не до цього. Коли повернулися додому, відкрила соціальні мережі, а там – безліч повідомлень від людей, яким потрібні маски. Такий інтерес, звичайно, додав дітям оптимізму, впевненості і найголовніше – вони побачили, що все не дарма, – ділиться Наталія.

Родина постаралася розробити певний графік – до вечора збирати заявки, а наступного дня віддавати людям маски. На цьому етапі до справи долучився і чоловік Наталії Юрій. Він на власному авто розвозив маски. А тим, хто живе в пішій доступності, Наталія із синами самі відносили.

Допомога військовим і медикам

Родина виготовила близько 600 масок і всі роздала. Більшість виробів дісталася військовим і медикам.

– Я робила маски і для дітей, відносила до будинку маляти. Порадившись з директором Обласного спецiaлiзованого будинку дитини «Гiппократ» Романом Марабяном, я зрозуміла, що не так дітки, як дорослі мають велику потребу в масках, особливо медики. Тому багато масок роздали в різні медичні заклади міста, – розповідає Наталія.

У середньому в день у жінки на шиття масок йде п’ять-шість годин, виходить штук 20. Усе залежить від ступеня захисту маски. Наприклад, якщо маска для людини, яка вийде за продуктами і піде додому, то тут вистачить двох шарів, звісно, з бавовни, щоб легко було дихати. А багатьом людям були потрібні маски з більшим ступенем захисту.

– До нас зверталися і санітарна служба, і військові. Їм треба тривалий час ходити в масці, й для цього вони просили додавати шари марлі, – пояснює жінка. – А медики однієї з лікарень міста, яким ми передали 50 масок, попросили додати аж шість шарів. Я дивувалася і питаю: «Як ви будете дихати?», а вони: «Це для нас єдиний захист, який є».

Частина життя

Люди вкрай позитивно сприймають те, що робить родина. За словами Наталії, багато людей намагалися дати грошей, на що вона відповідала:

– Цими грошима, які мені пропонуєш, ти можеш допомогти якійсь людині, що цих коштів потребує. Час уже і добру крокувати планетою. Не можна завжди тільки брати, треба і віддавати.

І все ж часто як подяку за маски люди давали родині Хорошунів різноманітні смаколики і тканину. До речі, всі витрати на пошиття масок велися коштом сімейного бюджету, й що доволі важливо – ніколи в родині з цього приводу не було жодних суперечок. Навпаки – число помічників добродіїв зростало.

– Телефонує батько і каже, що хоче бути волонтером у моїй справі. Він обдзвонив своїх сусідок, які готові віддати тканину, що у них була. У цих жінок такий хороший настрій, оскільки вони відчувають себе частиною якогось дуже крутого проєкту, – ділиться Наталія.

До справи Наталії долучилася і її мама – Валентина. Як тільки вона дізналася про плани дочки, то відразу принесла два великі пакети своєї тканини.

– Мама спеціально перебрала всі шафи, щоб знайти щось потрібне. Передавала тканину від усіх небайдужих і щоранку цікавилася, скільки зшили масок і чи всього вистачає, – розповідає Наталія.

За її словами, шиття масок стало невід’ємною частиною карантинного життя для кожного члена сім’ї.

Догляд за Барні

Ще одна карантинна добра справа родини Хорошунів – порятунок собаки. Якось мопс ув’язався за чоловіком Наталії, коли той ішов на роботу.

– Ми дуже сумлінно шукали господарів собаки, більше 700 людей продублювали оголошення на своїх сторінках. Досі ми оголошення не видаляли, проте ми так прив’язалися до Барні, що навряд чи його віддамо, – каже Наталія. – Коли ми його взяли, він був хворобливий: відмовили задні лапи, сильне запалення підшлункової залози і щось з правим оком – чи випалений, чи вибитий. Були видні сліди знущання. Ми їздили до ветеринарів, ставили крапельниці, зараз робимо уколи. Наразі Барні почувається краще, добре ладить з нашим ще одним собакою і котом. Звісно, він також став невід’ємною частиною нашого життя.

Ось так – із користю для оточуючих людей, і навіть собак, проходить карантин родини Хорошунів.

subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: