Пандемія у «раю»: журналістка «СК» застрягла в Таїланді через карантин

«Не найгірше місце, щоб перечекати епідемію». Таку фразу протягом останніх двох місяців я постійно чую від своїх друзів та знайомих. Річ у тім, що ми з чоловіком та трирічною донькою вже п’ять місяців живемо в Таїланді. Приїхали на зиму і мимоволі залишилися на всю весну й щонайменше половину літа.

Зима на березі моря і офіс під пальмами

Мій чоловік Сергій – програміст і за наявності хорошого Інтернету може дистанційно працювати з будь-якого куточка планети. Я ж журналіст у декретній відпустці і ніяких зобов’язань перед роботодавцем наразі не маю. Це дає нам змогу вже другий рік поспіль проводити зиму на березі моря. Минулого року – у В’єтнамі, цього – у Таїланді.

Ми зустрічаємо Новий рік і Різдво у Харкові, а після свят сідаємо у літак, який на три місяці відносить нас до Азії, де температура моря +30, по деревах бігають мавпи, восьминоги – за ціною курятини, а просто біля будинку ростуть запашні соковиті манго.

Різниця у часі між Таїландом і Україною – чотири години (п’ять до переводу годинників на літній час). Тому до обіду ми можемо купатися і засмагати, але рівно о 13.00 маємо бути вдома, бо у чоловіка починається робочий день. Відкласти ноутбук можна лише о дев’ятій вечора (вісім годин роботи без перерви на обід). Трирічна Ліда знає, що відволікати тата у цей час заборонено. Після денного сну ми з малою ходимо на ринок за фруктами і рибою, малюємо, ліпимо з пластиліну, готуємо вечерю, словом, розважаємося, як можемо.

На вихідних, коли чоловік не працює, можна подорожувати. Ми об’їздили три провінції Таїланду, а у відпустку літали до сусідніх країн. Цього року вивчали руїни загадкового Ангкору в Камбоджі і знайомилися з буддійськими традиціями Лаосу. Все було як у казці до 26 березня. З цього дня через ситуацію з коронавірусом у Таїланді оголосили надзвичайний стан і повний локдаун на всю туристичну сферу.

Вимерлий курорт

Епідемія дісталася Таїланду у березні. Хоча перших хворих фіксували ще в січні, загрозливих настроїв у країні не було. Туристична сфера процвітала. На курортах відпочивали китайці, французи, італійці, американці, було багато гостей з Росії та Сінгапуру.

Проте тайці вже у січні вживали заходів профілактики. Біля входу в магазини і на деякі пляжі стояли антисептики для рук, в аеропортах проводився температурний скринінг, а маски в Азії і до пандемії були звичайною річчю. Можливо, тому COVID-19 не вразив Таїланд так сильно, як решту країн світу.
Однак у березні щоденний приріст хворих досяг показника у дві сотні. У пресі почали з’являтися коментарі про те, що у разі зростання рівня захворюваності медична система Таїланду не витримає. Влада країни оголосила надзвичайний стан до кінця квітня, а пізніше продовжила карантин ще на місяць.

Були закриті всі навчальні заклади, кафе, непродуктові магазини, ринки, масажні салони, розважальні центри, готелі, національні парки. Введено заборону на в’їзд у країну, переміщення між провінціями, а в більшості провінцій ще й між населеними пунктами. Наприклад, у провінції Крабі, де живемо ми, блокпости були встановлені на всіх в’їздах до нашого селища, і винятків поліція не робила нікому. Запроваджено комендантську годину: не можна виходити на вулицю з 22.00 до 4.00. Всі зобов’язані носити маски за межами дому. Введено заборону на продаж алкоголю. Штрафи за непослух величезні. Наприклад, за перебування без маски поліція може оштрафувати на 650 доларів, за порушення комендантської години – на 1300 доларів і присудити до двох років в’язниці, продаж алкоголю – майже 3500 доларів штрафу. У деяких провінціях місцева влада також закрила пляжі.

За моїми спостереженнями, тайці виявилися дуже законослухняними. Вулиці реально спорожніли. Навіть на свята всі сиділи вдома. 13 квітня у Таїланді мали відзначати Новий рік – Сонгкран. Зазвичай у цей день тайці обливаються на вулицях водою, обіймаються і гучно святкують. Цього року все як вимерло. І такий послух дав свої результати. Під кінець квітня щоденний приріст нових хворих уже не перевищував десяти, а пацієнтів, що одужали, навпаки, щодня більшало.

Попри таку позитивну динаміку, влада Таїланду продовжила карантин ще на місяць, але з певними послабленнями. У першу хвилю дозволили відкритися продуктовим ринкам, кафе на свіжому повітрі, перукарням, зоомагазинам. У другу – запрацювали торговельні центри і кафе при них, непродуктові магазини, зняли заборону на переміщення всередині провінцій, комендантську годину скоротили на одну годину.

Наразі рівень захворюваності суттєво впав. 13 травня Таїланд святкував перший день з початку епідемії без нових хворих. Станом на 1 червня в 70-мільйонній країні було всього 60 активно хворих. Це переважно тайці, що повернулися з інших країн і перебувають на двотижневому карантині.

Плаває з трьох років

Нашу родину, яка у розпал пандемії опинилася у чужій країні, життя по-новому спочатку лякало. Скасовані авіаквитки, віза, термін дії якої спливає за тиждень, відсутність страховки. Всі наші знайомі повернулися додому у свої країни. Доволі моторошне відчуття, коли розумієш, що залишився на іншому кінці світу мало не сам. Трохи пізніше зрозуміли, що ми не одні такі. Допомогли групи у соцмережах, в які об’єднувалися застряглі мимоволі в Таїланді українці. Разом переживали за візи і раділи їх автоматичному продовженню, очікували на евакуаційний рейс в Україну, радилися, де знайти дешеве житло.

Враховуючи, що всі туристичні об’єкти закрили, ми стали буквально в’язнями свого будинку. З розваг залишилося лише море. І воно стало натхненням. Ми з чоловіком навчили плавати і пірнати доньку. У свої три роки Ліда буквально почувається як риба у воді, а круг і нарукавники вже давно стали неактуальними. Мабуть, саме карантин дав поштовх до серйозніших занять із дитиною. Щоб заохотити малу до знань, придумуємо нові ігрові форми навчання: шукаємо скарби по карті з цифрами, граємо у школу, малюємо букви на піску. За час ізоляції Ліда вивчила весь алфавіт, намагається писати.

 

Сварки втрачають сенс

У нас із чоловіком також з’явилися нові хобі. Я потроху вивчаю тайську кухню і експериментую з приготуванням джемів з екзотичних фруктів. Смажений рис із креветками став моєю фірмовою стравою, а торт наполеон на день народження чоловіка заграв новими смаками саме через мій манговий конфітюр.
Сергій же знову почав майструвати. Наприклад, наше подвір’я тепер прикрашає дитяча гойдалка. А останнє захоплення – знімання кокосів із пальми. Насправді це заняття виявилося дуже складним. Пальма заввишки від семи-восьми метрів, і залізти на неї без спеціального взуття неможливо. Щоб діставати кокоси, чоловік змайстрував цілий прилад: дерев’яна палиця, до якої прикріплена довга мотузка з петлею на кінці. Таке собі ласо, яке потрібно обережно надіти на «голову» кокоса. До того ж весь пристрій зібраний просто на пляжі тільки з того, що принесло море і виросло у джунглях.

Покращилися і стосунки в парі. Коли, опиняєшся один, далеко від всіх родичів і друзів, на самоті з купою проблем, сварки втрачають сенс. Адже розумієш, що чоловік – твій партнер, і разом ми команда, яка може зробити будь-що. Головне, щоб усі були здорові. І якщо спочатку пандемія у «раю» лякала, то зараз ми навіть радіємо, що можемо перечекати спалах хвороби тут. Коли ж ще ми зможемо насолодитися безлюдними, майже приватними пляжами такого популярного у туристів з усього світу Таїланду.

Ірина Гудзь, кореспондентка

subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: