Щоб бігали дані, а не люди — як е-послуги можуть спростити життя громаді
Спецпроект «СК»
Зекономити мільйони на купівлі паперу, проголосувати на виборах через Інтернет, отримати водійське посвідчення, не збираючи купу довідок, чи велику позику від банка, не виходячи з дому, — широкими можливостями цифрового світу вже давно користуються найбільш просунуті жителі ЄС — естонці. «СК» дізнався, як електронні послуги підвищують якість життя.
Українці вже давно знайомі з банківськими онлайн-додатками, мобільними програмами, сервісами купівлі квитків тощо. Комерційний сектор у цій сфері розвивається активніше за державний. Щоправда, і державні структури починають впроваджувати електронні послуги. Як приклад, подання звітності до Державної фіскальної служби та декларацій до Національного агентства з питань запобігання корупції, електронна система охорони здоров’я eHealth... Нині обговорюється запуск проекту «Е-малятко: 9 в 1» щодо спрощення реєстрації новонароджених. Загалом сьогодні в Україні існує не один десяток послуг, які можна отримати від держави, маючи доступ до Інтернету — скажімо, перевірити стан оформлення біометричного паспорта, оформити допомогу при народженні дитини, житлову субсидію, зареєструвати свою справу чи земельну ділянку тощо (з повним списком можна ознайомитися на Урядовому порталі в розділі «Електронні послуги»).
Коли в державі налагоджено роботу електронного управління (його ще називають е-урядуванням, е-government, е-gov), якісне обслуговування отримують громадяни, незалежно від місця проживання — чи це велике місто, чи далеке село. Такі країни ще називають «сервісними», адже уряд працює як послуга для народу.
Електронне управління в державі включає в себе чотири головні елементи:
- Еелектронна демократія, коли громадяни через Інтернет можуть спілкуватися з органами влади, висловлювати свою позицію (це е-петиції, е-обговорення, е-голосування).
- Відкриті дані, як-от реєстри, що надають доступ до державної інформації для всіх громадян.
- Електронна ідентифікація: ID-картка, BankID, MobileID (способи підтвердження громадян через банки, мобільний зв’язок для надання адміністративних та інших послуг через Інтернет), електронний цифровий підпис.
- Електронна взаємодія та електронний документообіг в органах влади, це усуває бюрократичні перепони, забезпечуючи прозорість і оперативність роботи чиновників.
Якщо з першими двома елементами в нас роботу більш-менш налагоджено — електронні петиції можна подати хоч Президентові, хоч у міськраду, приміром, того ж Куп’янська, а список відкритих реєстрів України нараховує півсотню пунктів, то з рештою двома справа гірша.
Наприклад, є проблеми з електронним цифровим підписом, підтверджує директор Департаменту з підвищення конкурентоспроможності регіону Харківської обласної державної адміністрації Надія Кривицька.
— Більшість людей не вміють ним користуватися, не розуміють, як електронний підпис можна отримати. Якщо бізнес уже давно цим користується, то для звичайних громадян це новина. А без електронного цифрового підпису отримати електронну послугу неможливо, —каже вона.
«Діджиталізація» суспільства суттєво полегшує життя. Найголовніше — вона дозволяє отримувати виразні відповіді чиновників в електронному вигляді «додому» без зволікання через бюрократичні процедури. — Не потрібно буде більше ходити до чиновників за довідками. Усе необхідне можна буде отримати через свій електронний кабінет за допомогою комп’ютера, планшета чи смартфона, — наводить приклади директор економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін. — Громадяни зможуть укладати одне з одним угоди без паперових документів, більше того — може бути знижена потреба в нотаріусах. Відповідно спроститься процедура будь-яких угод, і впадуть витрати на обслуговування таких угод і державного апарату, тому що електронна система не потребує насправді великих грошей. Він також додав, що завдяки ефективній роботі е-урядування через оптимізацію процесу може бути скорочено як мінімум 70 % посадовців. — Якщо державні інституції переходять на систему е-government, то це приведе до суттєвого скорочення людського фактора у прийнятті рішень. Скажімо, громадяни, маючи ID-карту та електронний підпис, зможуть робити запити до держоргану не на паперових носіях, а через Інтернет. Відповідно ці документи будуть автоматично потрапляти в базу того чи іншого держоргану, — продовжує Анатолій Амелін. — Можна буде в електронному режимі відстежувати стадії проходження документів, погодження. Найголовніше — терміни розгляду документів можуть суттєво скоротитися. Якщо нині вони можуть складати від 14 до 30 днів, а в деяких випадках і до 45, при електронному документообігові та автоматизації процесів люди зможуть отримувати відповіді на свої запити протягом доби. ID-картка та електронний підпис дозволяють брати участь у голосуваннях, як загальнодержавних (президента, народних депутатів), так і місцевих виборах, у референдумах, не виходячи з дому. Однак Анатолій Амелін наголошує, що все-таки первинним у країні має бути не впровадження ID-карток, котрі, до слова, як і паспорт громадянина, видаються в Україні з 2016-го, а робота системи електронного управління державними процесами. — ID-карти мають сенс тільки в системі е-government, тобто коли державні органи перейшли повністю на електронний документообіг, коли всі реєстри переведено в одну єдину онлайн-систему і є можливість з однієї точки отримати всю необхідну інформацію, — додає експерт.
Саме так називають найменшого члена Євросоюзу, Естонію, за розмірами та кількістю населення дуже подібною до Харківщини. ID-карти, послуги держави через Інтернет увійшли в життя естонців ще 16 років тому. Сьогодні ж, використовуючи послуги електронного уряду, естонці можуть за рік зекономити 2 % від ВВП країни. Це великі гроші. Для порівняння, кожний член НАТО має 2 % від ВВП країни віддавати на фінансування сектора оборони. В Естонії ці гроші не шукають, адже економлять на папірцях і бюрократії. А ще, за підрахунками естонців, використовуючи електронну систему документообігу, вони щомісяця заощаджують паперу заввишки з Ейфелеву вежу.
Керівник естонського муніципального проекту «Смарт сіті Тарту» Лаурі Сокк
пояснює, як Естонія стала цифровим суспільством
Рецепт простий і має лише три інгредієнти. Перший — це довіра до системи, адже ніщо не може бути успішно впроваджено, якщо люди не довіряють системі та механізмам, за якими це працює. Другий — це швидке ухвалення законів і приймання гнучких рішень. Якщо хочеться впровадити якусь інновацію, не можна чекати, бо вона просто застаріє. Естонія, до слова, є першою у світі країною, яка прийняла закон про роботизоване керування автомобілями. Таке гнучке законодавче середовище допомагає розбудовувати цифрове суспільство. Третій — це, власне, знання і технології, які уможливлюють цифрову країну функціонувати
У тому, що Естонія дійсно цифрова, представники «СК» переконалися, відвідавши цю країну в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа» (проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща). Переважна більшість жителів країни користуються Інтернетом, навіть літні люди. У столиці країни Таллінні, інших містечках працюють спеціальні заклади, де можна скористатися комп’ютером, якщо його у вас нема чи виникла нагальна потреба в ньому.
— Мій 85-річний дідусь має смартфон, комп’ютер з двома моніторами. Він розібрався в багатьох програмах і навіть щоденно онлайн грає на біржі, —розповідає керівник естонського муніципального проекту «Смарт сіті Тарту» Лаурі Сокк.
Цифрове сьогодення в Естонії дозволяє, наприклад, поновлюючи дію водійського посвідчення, не йти до установи з медичною карткою, аналізами, довідками тощо. Вся ця інформація про водія зберігається не в якомусь центральному окремому місці, а в кожній з пов’язаних із цим процесом інституції. Той, хто видає посвідчення, сам робить запит щодо водія (про стан здоров’я, сплачені податки тощо). По суті в одне місце стікається інформація з різних джерел. Водієві просто потрібно прийти і забрати посвідчення, або й навіть отримати його поштою. Або у сфері охорони здоров’я: усі аналізи, медичні знімки, результати, рецепти лікаря зберігаються в певному сховищі. Тут нема потреби, йдучи в аптеку, нести рецепт від лікаря. В аптеці інформацію, чи маєте ви право отримати певні ліки, дізнаються із запиту до системи.
Щодо безпеки своїх особистих даних естонці спокійні. Якщо відбувається атака на одну з баз даних, решта автоматично блокуються, і витік даних унеможливлюється.
Те саме з ID-карткою, яка містить електронний підпис особи, що в Естонії прирівнюється до фізичного. Ця картка не містить відбитків пальців чи сканування зіниці. Вона має довгий набір цифр, який працює в разі підключення і введення власних паролів.
— Із цією карткою можна підписувати документи, укладати міжособистісні угоди, або навіть брати кредити. При цьому не потрібна фізична присутність у банку. Працівники банку дали мені позику на велику суму, навіть фізично не бачачи мене, — наводить приклад Лаурі Сокк.
Ще одна складова естонського цифрового життя, яку ця країна запропонувала світові першою, – це так зване е-резидентство. Цю систему розробили для іноземців, які не є громадянами Естонії, але хочуть вести тут бізнес, мати змогу користатися тими самими послугами, що й громадяни Естонії.
У цій балтійській країні дуже популярним стає народне волевиявлення за допомогою ID-карток, і 32 % громадян використовують електронне голосування. Його ідея не в тому, щоб замінити виборчі дільниці, а в тому, щоб спростити людям життя і показати альтернативу, а ще — уникнути маніпуляцій.
Лише три речі Естонії не можна зробити «електронно»: це продаж/купівля нерухомості (потрібна присутність нотаріуса), одруження (щоб уникнути фіктивних шлюбів), реєстрація дитини (щоб не маніпулювати даними дитини).
Лаурі Сокк каже, що чисельність населення у країні не багато важить у складності запровадження цифрового суспільства. Немає різниці, чи це столиця, чи маленьке містечко, чи й навіть село. І як приклад наводить 90-тисячне місто на сході країни — Тарту. Воно одним з найперших в Естонії, та й у світі, почало використовувати систему безпаперового обміну даними. — Усі документи міста — в електронному вигляді. На столі в кабінеті мера ви не побачите паперових стосів. А щоб підписати документи, йому не обов’язково фізично бути в офісі, він це може зробити завдяки смартфону, — пояснює Лаурі Сокк. Тарту, також першим у світі, у 2000 році започаткувало паркування за допомогою мобільного телефона. Нині в місті завершують розробку нової електронної мережі громадського транспорту. Завдяки аналізу потоку пасажирів за допомогою GPS тут перемістять зупинки. Підтверджує звання старт-міста і проект переобладнання «хрущовок» у Тарту. У 22 таких багатоповерхівках за допомогою фінансування ЄС втілюють енергоощадні ідеї, які знижують витрати на життя. Так, кожний мешканець будинку завдяки мобільному додатку може відстежувати, скільки води, електроенергії, тепла споживає будинок. — Є такий стереотип, що смарт-сіті — це коли йдеться про технології, електронні квитки, електронні послуг тощо. Насправді не технології це роблять, а люди. Ми орієнтуємося саме на людей і на їхні потреби. І розробляючи якісь проекти, насамперед думаємо над тим, хто від цього виграє і як цей проект вплине на життя людей, а вже потім застосовуємо механізми, — говорить Лаурі Сокк.
В Україні сьогодні також з’являються елементи смарт-міст. Так, за допомогою європейського досвіду, зокрема естонського, впроваджується в Україні система електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта» для органів держвлади та місцевого самоврядування, інформаційна система «Вулик» для ЦНАПів. Поки що вони працюють у тестовому режимі. У нашому регіоні також як елемент цифрового демократичного суспільства запроваджено електронні петиції, які можна подати, зокрема, до Харківської обласної ради, Харківської, Первомайської, Куп’янської, Чугуївської, Красноградської міських рад, Мереф’янської ОТГ, Нововодолазької ОТГ тощо. У громадах Харківщини так само думають про електронне врядування, проте зізнаються, що на часі — інші справи. — У нас місць у дитсадках і школах не вистачає, потрібно займатися дорогами, ліфтовим господарством, ремонтувати покрівлі на багатоповерхівках, тому першочергового закриваємо ці питання. І потроху запроваджуємо новітні технології в життя громади, — розповів голова Пісочинської ОТГ Олег Чернобай. І як приклад навів систему відеоспостереження, яка працює в Пісочині з кінця минулого року. За його словами, наступного року в селищі запрацює муніципальна диспетчерська служба, куди, зокрема, жителі громади зможуть звертатися і через Інтернет. А ще планується оснастити датчиками ліхтарі вуличного освітлення. Тому Пісочинська ОТГ у своїй нещодавно затвердженій стратегії розвитку позиціонує себе як перша смарт-ОТГ, у якій запроваджуватимуться всі сучасні технології.
У Чугуєві також працює система відеоспостереження, електронний сервіс «Комунальний диспетчер Чугуєва». Окрім того, новітні технології тут допомагають зміцнювати туристичну привабливість міста — 3D- екскурсію пам’ятками культурної спадщини проводить гід у вигляді додатку для смартфонів і планшетів.
Однак у районах поки що немає жодного прикладу, аби орган місцевої влади оптимізував власну роботу за допомогою IT-технологій.
Та й не з районів треба починати налагодження е-урядування в Україні, вважає виконавчий директор Національної ліги транспортного бізнесу Олексій Мусатов, який розробляв методику дослідження електронної готовності органу виконавчої влади до впровадження е-демократії. За його словами, це реформа, яку неможливо здійснити в окремих органах влади або місцевого самоврядування.
— Користь від переходу органу місцевого самоврядування на електронні бази обміну даними відчують насамперед чиновники. Головною метою переходу на цифрове управління є створення умов для безпосередньої участі громадян в управлінні країною або містом. Але для цього потрібно впроваджувати електронні майданчики взаємодії держави і громадян, — наголошує Олексій Мусатов. — Важливо розуміти, що на таку систему переходять не з районних рад, а починається все з Кабміну, з ВРУ, з Адміністрації Президента, з основних інституцій, і потім уже це запускається вниз. Мають бути створені єдині стандарти електронних комунікацій, електронно-цифрового підпису та нормативна база, тоді все запрацює.