Анатолій Русецький: про благодійність та ініціативи добра

Цей список можна продовжувати, загалом, тисячі людей отримали допомогу саме так. Утім, прояви благодійності сприймаються в суспільстві неоднозначно, і для цього є об’єктивні причини. Через прояви шахрайства, яке вкрай поширене в цій галузі, кошти благодійників далеко не завжди потрапляють на потреби нужденних. До того ж не рідкість, коли благодійні фонди стають прикриттям для «засіювання» округів перед виборами або інструментом для створення репутації. Ці факти ставлять під сумнів благодійництво як явище. Щоб прояснити питання в цій сфері, ми звернулися за коментарями до одного з найвідоміших благодійних фондів Харківської області «Даруй Добро», про який активно заговорили після вибухів на арсеналі в місті Балаклія в березні 2017 року. Фонд брав активну участь у відбудові житлового фонду, працював на недопущення гуманітарної катастрофи, збирав кошти для постраждалих. Анатолій Русецький – саме з його іменем пов’язують фонд – погодився на розмову.

– …Теоретично «засіяти» гречкою набагато простіше. Ми – організація, яка стабільно працює: фонд «Даруй Добро» функціонує майже десять років і має поважну репутацію.

– Анатолію, а чи є якісь особливості благодійності в регіоні?

– Особливості є, тільки вони характерні не лише для окремого регіону, а й для України в цілому. Суть у тому, що багато людей сьогодні потребують допомоги, а профільні інститути держави значно недопрацьовують у цьому напрямі. Якби ці інституції діяли належним чином, багатьох питань у суспільстві не виникало б. Звідси й народжується необхідність залучення додаткових ресурсів. Там, де люди не опускають рук, вони починають шукати вихід. І якщо пощастило, вмикається зв’язок з благодійниками, який дає реальний результат.

– Чим в основному займається фонд?

– Ми зосереджені на двох напрямах. Справа в тім, що люди не знають своїх прав. Тому один з напрямів нашої роботи – підвищення освітнього рівня людей у сфері права. І, звичайно ж, матеріальна підтримка уразливих сфер, до яких сьогодні можна зарахувати освіту, медицину, культуру, спорт, місцеве самоврядування. Окрім власних проектів, ми є організаторами благодійності, об’єднуємо та координуємо тих, хто бажає спрямувати кошти на допомогу.

– Відомо, що люди часто маніпулюють своїм становищем і часто виманюють для себе якісь вигоди. Для Харківщини це поширена практика?

– Ми неодноразово стикалися із ситуаціями, коли на нас намагалися заробити. Однак це стосувалося, як правило, інших фондів, які під виглядом благодійників намагалися просунути свої інтереси, експлуатуючи, наприклад, такі актуальні теми, як АТО, тяжкохворі діти й інше. У цілому ж мені складно говорити за інших – скажу за себе. Ми працюємо в області, де всі люди як на долоні, і всі знають – чи насправді людина нужденна, чи намагається заробити.

– Ви сказали про правову допомогу.

– Так. Це паралельний напрям роботи. Ми, як юристи, фактично надаємо інформаційно-консалтингові послуги простим людям і органам місцевого самоврядування на благодійних засадах. Зокрема, за активної участі провідної в місті Харкові юридичної компанії «ФАС-ЮСТ» ми були ініціаторами пілотного проекту в області, спрямованого на правову освіту працівників органів місцевого самоврядування. Це були навчання, під час яких кваліфіковані юристи, адвокати, нотаріуси розповідали людям, як захистити свої права у критичних обставинах під час обшуків чи рейдерських захоплень. Практика показує, що це надзвичайно затребувані речі на сьогодні.

– Як так склалося, що ви почали займатися благодійністю?

– Це було доволі випадково, і починалося все з моєї власної ініціативи на початку 2000-х. Якось із товаришем ми зайшли до спортшколи, де діти займалися боксом. Умови там були жалюгідні, але діти – унікальні. Більшість уже мали перемоги на рейтингових змаганнях. А тема спорту для мене дуже близька: з дитинства й по сьогоднішній день я займаюся спортом. У дитинстві це була легка атлетика – довгий спринт. Зараз це плавання, футбол, волейбол і альпінізм. Тому, знаєте, суто з людських міркувань захотілося підтримати цих дітей. Тоді вперше нам вдалося передати Балаклійській спортшколі покриття для рингу (до речі, за ці роки район виховав трьох (!) майстрів спорту з боксу). Про це незабаром дізналися інші люди, і відтоді все й пішло за принципом снігового клубка.

– Який обсяг коштів витрачаєте на благодійність?

– У 2018 році фондом було реалізовано близько 40 проектів на суму понад 1,3 млн гривень на підтримку шкіл, закладів медицини, культури, спорту в сільській місцевості. У цілому за роки існування фонду реалізовано понад 250 благодійних проектів у Харківській області. Плюс інший напрям – правова допомога, це те, що неможливо обчислити. Наші юристи щодня консультують людей, надають роз’яснення, допомагають оформити документи. Тобто прорахувати обсяг наданої юридичної допомоги можна лише теоретично.

– А який найбільший внесок у розвиток районів Харківської області?

– Знаєте, ми живемо в такій місцевості, де немає землетрусів чи цунамі. Проте великим потрясінням для всієї Харківщини, та й для України в цілому, стали вибухи на території військового арсеналу в Балаклії 23 березня 2017 року. Коли для інших це були емоції, то балаклійцям довелося переживати все це лихо на власному досвіді й боротися з його руйнівними наслідками. За підрахунками, у місті та на прилеглих до нього територіях було пошкоджено понад 3000 житлових будинків і об’єктів інфраструктури. Ми відреагували миттєво і з перших годин включилися у процес. Оголосили благодійну акцію, і люди почали жертвувати на допомогу та відбудову. У результаті фонд передав людям близько 1,5 млн гривень. Фонд активно був задіяний у відбудові. Ми займалися тим, що залучали до допомоги постраждалим і волонтерські бригади, і транспорт, надавали будматеріали – цемент, шифер, щебінь, пісок, цвяхи й багато іншого. Знову ж таки ми надали кваліфіковану юридичну допомогу близько 1000 осіб і отримали величезну людську вдячність. Люди плакали, коли ми привозили їм будматеріали на відбудову, чи коли наші волонтери допомагали відновити стіну будинку після потрапляння снаряда. Вони не вірили, що в наші часи це можливо.

– Що є пріоритетом благодійництва на Харківщині?

– Пріоритетом для нас є допомога дітям – маленьким громадянам України. Школа, дитсадок, сільська амбулаторія, бібліотека – це найбільш повторювана категорія закладів, які потребують додаткової допомоги від держави і з якими співпрацює фонд. Ми турбуємось про те, щоб діти в сільській місцевості мали рівний доступ до новітніх стандартів навчання, і допомагаємо, щоб вони мали якісну техніку, мультимедійне обладнання. Так, у школах мого рідного селища Андріївка Балаклійського району одними з перших у районі з’явилися сучасні, оснащені всім необхідним обладнанням, мультимедійні класи.

– Яка історія благодійності найбільш пам’ятна?

– Відразу скажу, це нетипова історія і не зовсім наш профіль. Проте. Одного разу до нас звернулися жінка Анастасія (Імена змінено з етичних міркувань. – Авт.) та її чоловік Олексій. Дуже гармонійна та порядна родина. Проживши не один рік у шлюбі, подружжя не мало дітей. З цього приводу особливо переймалася Настя, хвилювалась, що минають роки. Вона була така щира у своїй мрії, що на це просто неможливо було не відгукнутись. І ми вирішили – будемо допомагати!

– Чого б це не коштувало?

– Так! Поспілкувавшись із клінікою, зрозуміли, що процедура штучного запліднення – річ недешева, а для пересічної української родини – і взагалі непідйомна. Йшлося про суму в понад 150 000 гривень. Ми почали говорити з потенційними благодійниками і знайшли вихід. Інвестором виступило одне харківське підприємство, керівник якого виявив небайдужість до цієї теми. Уявіть собі – і такі люди в Харкові є! Урешті, після проходження тривалого й складного протоколу екстракорпорального запліднення Анастасія завагітніла з першої спроби. І, незважаючи на те, що вагітність протікала добре, ми всі за неї дуже хвилювалися. І ось щемливий момент – хлопчик народився саме в день мого народження. Я зустрів цю новину під час експедиції на одну з вершин світу – Аконкагуа, в Аргентині. Усі ми сприйняли це як знак, як Господнє провидіння.

– Тож виходить, що благодійність – це подекуди вихід, що інститути благодійництва здатні вирішувати глобальні завдання?

– Лише частково. Насправді, благодійністю можна допомогти одній людині, двом або тридцятьом людям. Однак у реальному житті допомоги потребують тисячі й навіть мільйони людей. Вони потерпають від низьких соціальних стандартів, від нестачі коштів на лікування, від застарілої матеріальної бази шкіл чи лікарень. А для цього самої лише ініціативи благодійника замало. Потрібно кардинально змінювати підходи на державному рівні. Благодійність залишається, по суті, інструментом доброї волі небайдужих людей, які прагнуть змінювати світ своїми ініціативами добра. Ми належимо до цієї когорти і, незважаючи на те, що неможливо охопити неосяжне, продовжуємо далі і радіємо кожній перемозі, яка полегшує життя людей.

Тетяна Пасєка, член Національної спілки журналістів України

Читайте також: Дівчинка з Харківщини шиє іграшки задля спасіння онкохворого підлітка. Фото, відео