Пабло Пікассо та Ольга Хохлова: українське кохання засновника кубизму

Творчість митця й донині викликає бурхливі дискусії, а його біографія сповнена легенд, домислів і таємниць. Цього екстравагантного й темпераментного іспанця надихало багато муз, але протягом 35 років його офіційною дружиною залишалась українка, уродженка Ніжина Ольга Хохлова. Про неї друзі художника якось не надто добре відгукувалися; ба більше, багато хто її відверто недолюблював, що знайшло відображення в мемуарах. А біографи Пікассо, які по суті знали про неї тільки з його слів, рідко вдостоювали Ольгу серйозною увагою. Була балериною, вийшла заміж, народила сина, збожеволіла. Але чим ця жінка так привернула Пікассо? Чи було їх сімейне життя нещасливим із самого початку? І як це – бути законною дружиною і бачити, як чоловік змінює одну коханку на іншу?

Дочка полковника

Ольга народилася 17 червня 1891 року в українському містечку Ніжині. Її батько – полковник Степан Хохлов – був суворий, і дочку тримав у строгості. Захоп­лення балетом він не схвалював. Згодом сім’я переїхала до Києва, і мати, потураючи Ользі, потайки від батька возила її на заняття; при цьому батько й мати були категорично проти балету як професійного заняття. Але Ольга виявила неабияку рішучість і, як тільки випала нагода, просто втекла в трупу до відомого імпресаріо, засновника «Російських сезонів» у Парижі Сергія Дягілєва. Про її «танцювальний» період до нас дійшли суперечливі відомості. Хтось із трупи казав, що вона була посередньою танцівницею, і Дягілєв тримав Хохлову у трупі тільки через привабливу зовнішність і благородне походження. Але відомо, що Дягілєв не терпів нездар і вже точно не став би випускати на сцену безталанну балерину лише за «красиві очі». Коротше кажучи, Ольга не була «примою», але, безумовно, мала деякий талант, хорошу техніку й незвичайну працьовитість. На момент знайомства з Пікассо вона танцювала у трупі вже п’ять років.

Римський роман

Пікассо приїхав у Рим на початку 1917-го, щоб розважитися й дати собі раду після пережитих любовних драм. У грудні 1915-го померла його кохана Марсель Умбер, якій він присвятив десятки кубістичних картин. Правда, після її смерті Пікассо доволі швидко оговтався, завів нові стосунки й навіть збирався одружитися – 35-річний художник вирішив, що йому необхідні спокій і гармонія, «тиха гавань», щоб залікувати рани. Наречена в останній момент передумала... а потім Пікассо, працюючи над декора­ціями та ескізами до дягілєвського балету «Парад», познайомився з Ольгою Хохловою.

Уперше побачивши дівчину, темпераментний іспанець захоп­лено вигукнув: «Маєте приголомшливий вигляд!» Він почав очаровувати й підкорювати дів­чину з усією силою своєї привабливості. Першим сюрпризом для Пікассо стало те, що Ольга приймала його залицяння якось дуже вже стримано й говорила, що своїм напором він її компрометує. Ще більше його вразила її цнотливість. Помітивши, що художник усерйоз захопився Хохловою, Сергій Дягілєв попередив його, що російська дівчина з благородної родини не пожертвує своєю незайманістю, якщо не буде впевненою в тому, що чоловік готовий взяти її собі за дружину. Для Пікассо це був лише черговий виклик. Скритність і зам­кнутість Ольги ще більше його розпалювали. Він готовий був навіть взяти шлюб, аби ця жінка стала його. Зрештою, він же збирався стати розсудливим...

Мама казала

З Парижа трупа Дягілєва вирушила в Барселону. На той момент питання одруження Пабло й Ольги вже було вирішеним, і художник представив наречену матері. Донья Марія прийняла дів­чину тепло, ходила на її виступи, але все ж вважала за потрібне застерегти її: «Бідна дівчинко, ти й гадки не маєш, на  що прирікаєш себе. Будь я твоєю подругою, то порадила б не виходити за нього в жодному разі. Я не думаю, що з моїм сином, який стурбований тільки собою, зможе бути щаслива хоча б одна жінка». Ольга, на той час уже безоглядно закохана, до слів доньї Марії не прислухалася.

У Росії саме спалахнула революція, і дівчина виявилася остаточно відрізаною від сім’ї. Її батько і троє братів загинули, мати й сестра спішно переїхали до Грузії.

Майже весь час Ольга проводила з нареченим, він постійно її малював і навіть повернувся до класичного стилю заради коханої, яка хотіла впізнавати себе на портретах. Незабаром Пабло домігся і дозволу ночувати в її кімнаті. Трупа Дягілєва вирушила на гастролі в Південну Америку без неї. Більше Ольга Хохлова на сцену не виходила.

За законом

Спочатку їх весілля було призначено на травень 1918 року, але його довелося відкласти – одного ранку Ольга прокинулася з моторошним болем у нозі й не змогла встати з ліжка. 12 липня наречена, спираючись на тростину, зробила крок до вівтаря. Медовий місяць подружжя Пікассо провели в Біарриці, а потім приїхали в Париж і поселилися в розкішних апартаментах.

Житло було строго розділено на дві частини – чоловічу й жіночу. Свою (а точніше – загальну) частину Ольга обставила елегантно і стильно й суворо стежила за чистотою і порядком. У другій частині будинку безроздільно панував Пабло: тут була майстерня, в якій, відповідно до його темпераменту, панував хаос. І тут же, до речі, зберігалася коробка з речами, які Пікассо залишив на пам’ять про своє перше велике кохання – Фернанду Олів’є.

Одружившись, художник дуже змінився, і приятелі почали дорікати йому, що він перетворився на справжнього буржуа. Винною, само собою, призначили його дружину. Однак художник і сам охоче грав роль респектабельного пана та добропорядного чоловіка. Він почав одягатися в дорогі костюми, супроводжував Ольгу на балах і приймав у гостях паризький вищий світ. А його колишні друзі були занадто «неформальними» й погано вписувалися в це нове життя.

У лютому 1921 року Ольга Пікассо народила сина, якого назвали Полем (Пауло). Спочатку Пабло не міг нарадуватися появі спадкоємця. Він нескінченно малював сина на руках дружини та сяяв від гордості й батьківської любові. Однак Ольга надмірно опікала сина і крім ролі світської левиці, дружини великого художника, активно грала роль матері сімейства. Паб­ло до того моменту чи то вже награвся у «пристойного» буржуа, чи то втомився від нападок друзів на його спосіб життя. Одній зі своїх моделей він пояснював: «Розумієш, Ольга любить чай, ікру й тістечка. А я – ковбасу з бобами».

Розлад

Незліченні звані вечори і світські раути втомлювали Пабло, але на них він заводив корисні знайомства. У той час ще однією причиною розладу між подружжям стало ставлення Ольги до сина. На думку художника, вона занадто балувала й опікала хлопчика. Постійне роздратування Пікассо знаходило вихід у його картинах. Невдовзі класицизм у його творчості поступився місцем новим революційним пошукам. Улітку 1923-го художник придбав квартиру поверхом вище й почав вести ще більш незалежне життя, ніж зазвичай. Нікому зі служниць не дозволяли туди входити, і навіть Ользі потрібно було попросити дозволу, щоб нанести візит чоловікові. Пікассо рідко бував удома і знову почав ходити в борделі.

1927 рік став для подружжя Пікассо початком кінця. У січні Пабло зустрів 17-річну Марі-Терез Вальтер. Щоб приховати інтрижку від дружини, він най­няв квартиру для побачень неподалік того місця, де познайо­мився з дівчиною. При цьому художник і далі жив під одним дахом з Ольгою, яка не збиралася відмовлятися від ролі елегантної дружини й бездоганної господині. Утім, Пабло й сам не збирався розлучатися. Маска зразкового сім’янина була йому прекрасним прикриттям.

Гірку правду Ольга побачила на масштабній виставці-ретроспективі Пікассо у 1932 році. Пристрасть чоловіка до іншої жінки постала перед нею в усій повноті – від однієї безсоромної картини до іншої. Останньою краплею для Ольги стала вагітність Марі-Терез Вальтер. Забравши сина, дружина з’їхала з квартири чоловіка й доручила своєму адвокату скласти опис усього майна Пікассо, чого художник їй так і не пробачив. Дати дружині розлучення він теж відмовився, адже в цьому разі їй відійшла б половина його картин.

Мадам Пікассо

До останнього дня свого життя Ольга залишалася мадам  Пікассо. Жінка відчайдушно чіплялася за щасливі моменти з минулого. Саме тому вона переслідувала Пікассо на вулицях, нагадуючи йому, що перед Богом вони все ще чоловік і дружина, писала йому листи і відправляла фотографії сина, переїхала за Пабло в Канни, де кочувала з одного готелю в інший. Друзі художника оголосили її божевільною, а сам він про­довжував змінювати жінок.

У 1953 році Ольга серйозно захворіла. Рак з’їдав її тіло довго й болісно. Останні місяці вона провела в лікарні, благаючи кожного зі знайомих, що приходили до неї, покликати Пабло. Художнику передавали ці прохання, але він жодного разу не відвідав дружину. Ольга згадувала дні, коли танцювала на сцені, і мріяла знову приїхати в Росію. Єдиним, що залишилося в неї від колишнього життя, була велика скриня, запов­нена старими костюмами, порожніми флакончиками від духів, листами й сотнями фотографій. Мадам Пікассо померла 11 лютого 1955 року. Пабло на її похорон не прийшов.

Номер два

Пабло Пікассо пережив першу дружину на 18 років. У 1953-му він зустрів ту, якій судилося стати його останньою музою і вір­ною помічницею – Жаклін Рок. У березні 1961 року Жаклін стала другою мадам Пікассо. Нареченому було 79, нареченій – 34. «Кожного разу, коли я міняю жінку, я повинен спалити ту, що була останньою» - говорив Пікассо.

Читайте також: Одрі Хепберн та чоловіки її життя