Швейцарський професор з харківської глибинки

Швейцарський професор з харківської глибинки

Фото: kommersant.ru

Село Мечникове в XIX столітті називалося Панасівка. Воно було маєтком Іллі Мечникова – батька знаменитого мікробіолога. Дитячі роки тут провів не тільки майбутній учений, а і його старший брат Лев – людина неймовірної долі, про якого відомо набагато менше.

«Швейцарський географ, революціонер-анархіст і публіцист російського походження» – так характеризує його Вікіпедія. Лев Мечников справді прожив незвичайне життя: у ньому були втечі, дуелі, битви й навіть кругосвітня подорож.

Бунтар з Панасівки

У 1838 році в Петербурзі, у родині гвардійського полковника Іллі Івановича Мечникова та Емілії Львівни Невахович народилася третя дитина; хлопчика на честь діда назвали Львом. Попри грізне ім’я, дитина часто хворіла. Хлопчик навіть залишив навчання в петербурзькому училищі правознавства через сильне запалення суглоба, після якого залишився кульгавим на все життя. Лікарі наполегливо радили батькам перебратися куди-небудь на південь. До того ж глава сім’ї, азартний картяр, наробив купу боргів і вимушений був піти у відставку. Влітку 1851 року Мечникови перебралися в маєток Панасівка Харківської губернії. Тут 13-річний Левко, який потроху почав видужувати, затамувавши подих слухав розповіді дядька Дмитра Івановича про видатного предка, Ніколая Мілеську-Спафарія – вченого, політика, дипломата, мандрівника греко-молдавського походження. А одного разу хлопчик зник. Сім’я в паніці почала розшук і виявила втікача на шляху до Полтави – він вирішив захопити молдавський престол. Через два роки він аналогічним способом відправився до обложеного Севастополя – битися в Кримській війні.

Усього півроку Лев навчався в харківській гімназії, але за цей час встиг ще стрілятися на дуелі з гімназистом, який посмів принизити честь і гідність молодої вчительки. У результаті батьки забрали додому свого неспокійного сина. Випускні іспити він складає блискуче і за наполяганням батьків у 1855 році вступає на медичний факультет Харківського університету. Але вже через півроку студентське життя закінчилося: за участь у революційних виступах йому запропонували «за власним бажанням» покинути університет. Потім було навчання одночасно у Військовомедичній академії, на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету і в Академії мистецтв, а паралельно – вивчення європейських та східних мов. Але продовжувати навчання Лев не зміг: не було грошей, і він рік працював перекладачем у дипломатичній місії Мансурова на Близькому Сході (на цей час Лев Мечников вільно володів десятьма європейськими та трьома східними мовами). Але й там довго не затримався – викликав на дуель донощика, тож був звільнений за зухвалу поведінку. Повернувся в Петербург, де два місяці слухав лекції на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету, склав державні іспити за повний курс і отримав свідоцтво про закінчення університету. Навесні 1860-го з Константинополя поїхав до Венеції опановувати живопис. Батькам він написав: «Тепер я напевне знаю, що створений бути тільки художником. І ніякі сили світу не змусять мене покинути батьківщину Тиціана».

У боях за свободу

Але доля розпорядилася інакше. У Венеції він познайомився із сім’єю золотопромисловця, мільйонщика, письменника-публіциста Володимира Скарятіна. Його дружина Ольга – жінка передових революційних поглядів – познайомила Льва з багатьма цікавими людьми. Він відчайдушно і безнадійно закохався. Безнадійно – тому що він хворий і бідний, на утриманні у своїх батьків, вона – казково багата і вродлива.

30 травня 1860 року Джузеппе Гарібальді зі своїми легіонерами висадився на сицилійському березі й захопив Палермо. Мечников вирішив, що настав його час: він спробував організувати «слов’янський легіон» для допомоги революціонерам. Але поліція отримала наказ заарештувати баламута. Попереджений друзями, Лев втік у Ліворно, де приєднався до італійського руху «Звільнення», ставши добровольцем у «тисячі» Гарібальді. У битві при Вольтурно 1 жовтня 1860 року був важко поранений і вижив завдяки Александру Дюма – той найняв лікарів і доглядав юнака.

Між Флоренцією та Японією

Після звільнення Італії, яку Лев вважав своєю другою батьківщиною, у його житті почався новий етап: він одружується з Ольгою Скарятіною, яка залишила свого чоловіка-мільйонщика заради пораненого гарібальдійського поручика; удочеряє пасербицю Надію і переїжджає з родиною до Флоренції. Видає газету і пише «Записки гарібальдійців» та автобіографічну повість «Сміливий крок», що стали згодом знаменитими. У 1864 році перебирається до Женеви, де знайомиться і співпрацює з Олександром Герценом, Михайлом Бакуніним, Миколою Огарьовим і європейськими соціалістами й анархістами. Його статтями зачитуються, про нього сперечаються, ним захоплюються, а він подорожує Європою, бере участь у підготовці Гаазького конгресу Інтернаціоналу, проводить в Іспанії та Франції агітацію на користь Альянсу соціалістичної демократії. У 1873 році Лев Мечников починає вивчати японську мову, історію Японії та фотосправу: він задумав поїздку до Країни Вранішнього Сонця. Грошей у сім’ї катастрофічно бракує (Герцен в одному з листів Огарьову повідомляв: «Я з острахом дивлюся на зростаючі злидні Мечникових»), єдина кафедра японської мови існувала лише в Паризькому університеті, але Льва Мечникова це не зупинило.

Професор Леон де Роні, який читав курс японської мови, іронічно втовкмачував дивному відвідувачу: «Прослухавши чотирирічний курс, ви ледь-ледь будете висловлюватися японською і через верхи розуміти японські книги». Однак дізнавшись, що непоказний на погляд кульгавий чоловік, схожий на вчителя з глухої провінції, вільно володіє десятьма європейськими і трьома арабськими мовами, тут же пише рекомендаційного листа до якогось японського князя, що подорожує Європою і потребує вчителя для вдосконалення своєї французької. Через півроку Мечников цілком вільно спілкувався з членами японської місії міністерства народної освіти, яка прибула в Європу в пошуках кандидатів для читання лекцій в японському університеті.

Два роки – з 1874-го по 1876-й – Лев Мечников викладає в Токійській школі іноземних мов і паралельно вивчає природу, історію та культуру Японії, японське суспільство, обробляє набутий матеріал, готуючи велику книгу про цю країну. У 1876 році він змушений був повернутися в Женеву: почали прогресувати недокрів’я і туберкульоз. Але навіть тут дослідник обирає не найпростіший спосіб, адже його девіз – якомога більше побачити й дізнатися. Він їде пароплавом через Тихий океан і Гавайські острови, потім залізницею від Сан-Франциско до Нью-Йорка, звідти – теплоходом до Лондона, і потім – до Парижа й Женеви. Більш ніж три місяці тривав цей вояж. Ледве дозволяло здоров’я, Лев сідав за стіл і працював: він закінчив розпочату в Японії 700-сторінкову працю «Японська імперія», ілюстровану його картами, схемами та власними малюнками в японському стилі, і почав писати «Спогади про дворічну службу в Японії».

Дванадцять спокійних років

Повернувшись до Женеви, Мечников реєструється в Женевському кантоні як професор, який має право викладати російську мову, географію, історію та математику. Він бере участь у роботі над «Всесвітньою географією» – грандіоз­ною працею, присвяченою географічному опису нашої планети. У 1883 році Невшательська академія наук, беручи до уваги вчені заслуги Льва Мечникова, запропонувала йому взяти кафедру порівняльної географії та статистики в лозаннському університеті, яку він і очолював до своєї смерті у 1888-му.

Останні роки Лев Ілліч наполегливо працював над основною науковою працею свого життя – «Цивілізація та великі історичні ріки. Географічна теорія розвитку сучасних суспільств». У ній Мечников розглядав три проблеми: як з’явилися людське суспільство та цивілізація взагалі; які шляхи розвитку земних цивілізацій; якими були цивілізації епохи підневільних сою­зів. Йому вдалося створити унікальну працю про вплив географічного середовища на історико-соціологічний розвиток людського суспільства. Книга вийшла в Парижі через рік після смерті автора. Російський читач зміг ознайомитися з цією роботою лише через десять років...

Читайте також: Як чуваський хлопчик став першим ректором харківського вишу

Матерiaли по темі

Автор: Інна Можейко
subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: