Як сержант Лаврентьєв винайшов водневу бомбу

Як сержант Лаврентьєв винайшов  водневу  бомбу

Фото: tunnel.ru

Він розробив принцип дії водневої бомби у 24 роки, будучи сержантом на Сахаліні і не маючи вищої освіти. Його справа зберігалась в архівах з шифром «Цілком таємно» 51 рік. Про те, що харківський фізик Олег Лаврентьєв може вважатися «батьком» водневої бомби, стало відомо лише в 2001 році, за 10 років до його смерті.

Народження ідеї

До нескінченності можна шукати відповідь на запитання – чому син напівграмотних вчорашніх селян з Пскова Олег Лаврентьєв замість книжок про мушкетерів і індіанців не випускав з рук «Введення в ядерну фізику». Він закінчив 7 класів, будучи твердо впевненим, що пов’яже своє життя з ядерною енергетикою. Але почалася війна, він залишився в окупації, а після звільнення Псковщини пішов добровольцем на фронт. Перемогу юнак зустрів у Прибалтиці, проте навчання знову довелося відкласти – потрібно було продовжити строкову службу на Сахаліні. Тут він повернувся до ядерної фізики. В частині була бібліотека з технічною літературою і вузівськими підручниками, та ще Олег на своє сержантське грошове забезпечення передплатив журнал «Успіхи фізичних наук». Одного разу командування частини, знаючи про інтерес сержанта Лаврентьєва, доручило йому підготувати лекцію з атомної проблеми. У процесі підготовки виникла ідея водневої бомби і керованого термоядерного синтезу. Це був 1948 рік.

Олег Лаврентьєв пише листа в ЦК ВКП (б) про своє відкриття. Незабаром командування частини отримує з Москви припис створити Лаврентьєву умови для роботи. Йому виділяють кімнату з охороною, де він пише свої перші статті. У липні 1950 року він відсилає їх секретною поштою до відділу важкого машинобудування ЦК.

Ця сахалінська робота складалася з двох частин – військової і мирної. У першій частині Лаврентьєв описав принцип дії водневої бомби, де як пальне використовувався твердий дейтерид літію. У другій частині він запропонував використовувати керований термоядерний синтез для виробництва електроенергії. Ланцюгова реакція синтезу легких елементів повинна йти тут не за вибуховим типом, як у бомбі, а повільно і регульовано. Випередивши і вітчизняних, і зарубіжних ядерників, Олег Лаврентьєв вирішив головне питання – як ізолювати розігріту до сотень мільйонів градусів плазму від стінок реактора. Він запропонував на той момент революційне рішення – як оболонку для плазми використовувати силове поле, в першому варіанті – електричне. Андрій Сахаров, познайомившись з пропозиціями Лаврентьєва, написав у рецензії: «Я вважаю, що необхідне детальне обговорення проекту тов. Лаврентьєва. Незалежно від результатів обговорення необхідно вже зараз відзначити творчу ініціативу автора».

Зліт і падіння

Після серії зустрічей у «високих кабінетах» і знайомства з Лаврентієм Берією, який узяв молоде дарування під свою опіку, Олег Лаврентьєв демобілізувався і вступив у 1950 році в МДУ. За вказівкою свого покровителя геній-самоучка отримав підвищену стипендію, кімнату з меблями неподалік від центру міста, а також роботу в Лабораторії вимірювальних приладів академії наук, де проводилися розробки в галузі фізики високотемпературної плазми під грифом «Цілком таємно». Саме там працювали Сахаров і Тамма над проблемами термоядерного реактора. Лаврентьєв пізніше згадував: «Для мене це було великою несподіванкою. Під час зустрічей зі мною Андрій Дмитрович жодним словом не обмовився про свої роботи з магнітної термоізоляції плазми. Тоді я вирішив, що ми, я і Андрій Дмитрович Сахаров, прийшли до ідеї ізоляції плазми полем незалежно один від одного, тільки я вибрав як перший варіант електростатичний термоядерний реактор, а він – магнітний».

Лаврентьєв навчався і працював, як то кажуть, «взахлеб»: за один рік – два курси, проводячи весь вільний час у лабораторії. Він запропонував впливати на плазму не тільки електростатичним, а й магнітним полем і за допомогою свого керівника Самарського прорахував новий варіант. Ця робота 1951 року дала початок ідеї електромагнітних пасток, якими згодом і займався Лаврентьєв. До речі, з цього часу питання про його залучення до робіт зі створення водневої бомби більше не порушувалося.

Все закінчилося несподівано швидко – в 1953 році Лаврентій Берія був зміщений з усіх посад, заарештований і страчений, у СРСР пройшли успішні випробовування термоядерного заряду, в якому використовувався дейтерид літію. Учасники створення нової зброї отримали державні нагороди, звання та премії, проте Лаврентьєв відразу багато втратив.

«В університеті мені не тільки перестали давати підвищену стипендію, а й «вивернули» плату за навчання за минулий рік, фактично залишивши без коштів на життя, – згадував пізніше Олег Лаврентьєв. – Я пробився на прийом до нового декана і в повній розгубленості почув: «Ваш благодійник помер. Чого ж ви хочете?». Одночасно я позбувся постійного пропуску в лабораторію, де за існуючою раніше домовленістю повинен був проходити переддипломну практику, а згодом і працювати. Якщо стипендію потім все-таки відновили, то допуск до інституту я так і не отримав». І Лаврентьєв вирішив їхати до Харкова: так, це не Москва, але в фізико-технічному інституті мав створюватися новий відділ плазмових досліджень. Навесні 1956 року молодий фахівець приїхав до Харкова зі звітом про теорію електромагнітних пасток, який він хотів показати директору інституту Синельникову. Знайшлися «доброзичливці», які повідомили, що в інститут їде скандаліст і автор плутаних ідей. На щастя, харків’яни змогли правильно розібратися в ситуації.

У Харкові

Нове життя Олега Лаврентьєва почалося з ліжка в гуртожитку УФТІ, де, крім нього, жило ще 11 осіб, і з підвалу, який жартома називали «Наутілусом», – іншого робочого місця йому надати не змогли. Поступово в Олега з’явилися друзі і однодумці, і в 1958 році в ХФТІ була споруджена перша електромагнітна пастка С1, в якій було досягнуто хорошу відповідність виміряних значень плазми з класичними. Це була велика перемога.

У тому ж році, коли таємність з термоядерних досліджень була знята, з’ясувалося, у світі вже створені десятки пасток різних типів. У 1968 році в Новосибірську відбулася конференція з фізики плазми та керованого термоядерного синтезу, де роботи Лаврентьєва і з електростатичних, і електромагнітних пасток отримали міжнародне визнання.

Але питання про пріоритет залишалося відкритим. Про те, що все-таки саме він першим запропонував утримувати плазму полем, Олег Олександрович дізнався випадково, натрапивши в 1968 році в одній з книг на спогади Тамма. Його прізвища там не було, лише невиразна фраза про «одного військового з Далекого Сходу», котрий запропонував спосіб синтезу водню, яким «... навіть у принципі нічого зробити було неможливо». Лаврентьєв вирішив відстоювати свій науковий авторитет: послав у Держкомітет з винаходів і відкриттів заявку на відкриття «Термоізоляційний ефект силового поля». «Цьому передували тривалі пошуки моєї першої сахалінської роботи з термоядерного синтезу, яку вимагав Держкомітет. На запит мені тоді відповіли: архіви п’ятдесятих років знищені, і порадили звернутися за підтвердженням існування цієї роботи до її першого рецензента. Андрій Сахаров надіслав оформлену за всіма правилами коротку довідку, яка підтверджувала існування моєї роботи і її зміст», – розповідав пізніше Олег Лаврентьєв. Але на Держкомітет це не подіяло: потрібен був той самий рукописний сахалінський лист, який канув у Лету.

У 2001 році, в серпневому номері журналу «Успіхи фізичних наук» – тому самому, яким сержант Лаврентьєв зачитувався, служачи на Сахаліні, з’являється цикл статей «До історії досліджень з керованого термоядерного синтезу». Там детально розповідалося про справу Лаврентьєва, було вміщено його фотографію з особової справи півстолітньої давності і, найголовніше, вперше представлені знайдені в архіві президента Російської Федерації документи, які зберігалися в особливій папці під грифом «Цілком таємно», зокрема – і той самий лист, відправлений із Сахаліну в липні 1950 року. Науковий пріоритет відновлено, ім’я Лаврентьєва зайняло своє справжнє місце в історії фізики.

Фото: tunnel.ru

Олег Олександрович Лаврентьєв помер у 2011 році.  Усі, хто його знав, говорили, що скромність його була така сама, як і його талант. 

Читайте також: Як Мстислав Ростропович ділився своїми творчими секретами з харків’янами