Як уродженець Вовчанщини став найвідомішим драматургом країни

Як уродженець Вовчанщини став найвідомішим драматургом країни

Фото: klauzura.ru

Дивнішої долі, ніж у найвідомішого радянського драматурга, на перший погляд – обласканого владою, важко навіть уявити. Проте Костянтин Треньов, людина з дуже непростим минулим, зміг «встроиться» в систему і продовжувати займатися своєю улюбленою справою.

Його п’єса «Любов Ярова» йшла майже у всіх театрах країни, а фраза «Пустіть, пустіть Дуньку в Європу!» стала крилатою. За цією п’єсою були зняті два фільми і два телеспектаклі, написана одна опера і одна оперета. Мало кому відомо, що автор цього драматичного бестселера – наш земляк, уродженець Вовчанщини.

Фото: wikipedia.org

У середині ХІХ століття село Бакшеївка Вовчанського району було невеликим хутором. Він називався Романов або Ромашов, і до скасування кріпосного права тут жили кріпаки спочатку графів Гендрикових, а пізніше – графині Скалон. Серед кріпаків був і Кирило Треньов – дід драматурга. Після скасування кріпосного права своїх синів – Пилипа і Андрія він викупив із кріпацтва, а в 1881 році брати, взявши сім’ї, зокрема і п’ятирічного Костю, відправилися шукати щастя на Дон, до козаків. Маленький Костя слабко запам’ятав Вовчанщину, швидко звик до нових місць і не підозрював, що він ще повернеться на батьківщину.

Тихий Дон став для хлопчика другою батьківщиною. Пізніше він зізнався: «Я глибоко і на все життя люблю свою батьківщину – Дон, де провів дитинство і юність, і зрілі роки. На землі немає для мене найдорожчого, найближчого і найулюбленішого місця, ніж Тихий Дон і його широкі блискучі поля».

Брати заснували хутір Мокра Журавка, який згодом став називатися Треньовка. Батько хлопчика, Андрій Треньов, був людиною рішучою і ватажком на вдачу. Він вирішив побудувати церкву зі школою для свого та навколишніх хуторів, не розрахував сили, заліз у борги, змушений був продати землю і навіть через трагічні обставини втекти з Треньовки. Сім’я перебралася в станицю Мальчевську, де старші доньки Андрія Треньова працювали вчительками.

Його університети

Костянтин Треньов отримав, без перебільшення, унікальну освіту, яка розширила горизонти майбутнього письменника і сприяла набуттю життєвого досвіду. Коли хлопчику виповнилось 14 років, його відправили на навчання до Донецького окружного училища, яке знаходилося в станиці Каменській (нині – місто Каменськ-Шахтинський Ростовської області). Костянтин навчався в ньому три роки, і саме в цей час відбулося його перше знайомство з театром: у станиці працювали Літній театр у міському саду і Зимовий клуб. Пізніше письменник згадував: «Повільно, випадково прилучався я до культури. Випадково на 16-му році я прочитав «Ревізора», «Лихо з розуму». Це було велике несподіване щастя. Тоді саме я вперше потрапив на театральну виставу в клубі Каменської станиці».

Освіти, отриманої в Донецькому окружному училищі, здалося йому мало, і юнак їде на батьківщину – на Харківщину, але не у Вовчанськ, а на Дергачівщину. Тут, у Лозовеньках, працювало тоді одне з кращих землеробських училищ країни; до того ж його взяли «на казенний кошт», адже грошей у родині на освіту хлопчика не вистачало. Про цей період життя Костянтина Треньова мало що відомо; зате подальший шлях до знань був відображений у біографії. У 23 роки Костянтин Треньов, закінчивши Донську семінарію в Новочеркаську, вступає до духовної академії в Петербурзі; одночасно він вступає і до Петербурзького археологічного інституту, де навчається в 1901–1903 роках.

Під псевдонімом «Харківський»

Своє перше оповідання Костянтин Треньов написав у 1898 році, ще будучи семінаристом. Цю «пробу пера» він надрукував у газеті «Донская речь». Він не здогадувався, що мине ще буквально кілька років – і він очолить цю газету. У статтях і памфлетах він різко критикував владу за відсутність свободи слова, непосильні податки для селян, за недоступність освіти, медицини. От фрагмент його статті стосовно Царського маніфесту 1905 року: «...Забрали у нас свободу друку. Вже не можемо писати, про що необхідно говорити, як дихати... Уже змусили замовкнути дев’ять найкращих столичних газет. І ми не знаємо, чи дадуть нашій газеті дожити до завтрашнього дня, що зробить з усіма нами, громадяни, поліцейське свавілля, що підняло голову...». На згадку про батьківщину журналіст Треньов підписується псевдонімом «К. Харківський».

Життя вчителя, журналіста і редактора було непростим: на той час він був одруженим на дочці священика – свою долю зустрів під час одного з відряджень. Донька настоятеля Миколаївського храму станиці Костянтинівської Лариса Сокольська розділила з ним тяготи життя.

Повернення

Революція 1905 року сколихнула суспільно-політичне життя. Треньов вступив до партії кадетів і навіть був обраний в обласний комітет. Але революція пішла на спад, за нею настав період реакції, і проти зухвалого редактора починають судовий процес. Причина стає зрозумілою з архівної справи, яка зберігається в Ростовському держархіві: Треньова звинувачували за викриття предводителя дворянства Леонова, який у змові з отаманом Донецького округу Макеєвим зайнявся обробкою виборців у виборах Леонова в Державну думу. Посадити Треньова не посадили, але вислали з Дону «для користі служби» у Вовчанськ.

Він працює у Вовчанській учительській семінарії наставником у чині колезького асесора (це прирівнювалося до капітана в піхоті, ротмістра в кавалерії або сучасного майора), а у вільний час – пише. Його прозу помітили Максим Горький і Володимир Короленко і підтримали письменника-початківця: у нього була легка мова, точність і пристрасність оповідача, м’який гумор.

Фото: biblioman.org

Саме у Вовчанську в сім’ї Треньова народився первісток – Віталій, який став згодом архітектором і письменником. На батьківщині Костянтину довелося пожити недовго – вже в 1909 році він їде до Сімферополя. Формально він був «переміщений» відповідно до прохання, фактично ж був змушений терміново виїхати з Вовчанська. Причина – все та сама неблагонадійність: місцеві жандарми викрили революційний гурток студентів-семінаристів, з якими Треньов був близький. Та й клімат у Криму був здоровішим, що було важливо для родини, адже і дружина, і маленький син захворіли на туберкульоз.

20 кримських років

Педагогу-словеснику високої кваліфікації, Треньову в Криму дозволили викладати, але – тільки в приватних закладах. Максиму Горькому він писав: «Педагог же я опальний, свого часу з якоїсь незрозумілої причини утримався і тепер тільки терпимий. Незважаючи на мої деякі в цій галузі позитивні якості, тримають мене в чорному тілі: далі приватної жіночої гімназії не пускають. Свіжа ілюстрація: просився я нещодавно в міську гімназію, так мені відмовили, а взяли когось чи то з банку, чи то з акцизу...».

Журналістику і письменництво, попри всю свою педагогічну зайнятість, Треньов не кинув: у газеті «Южные ведомости» він публікує фейлетони і статті про літературу і мистецтво. Перша п’єса Треньова «Від чого порвалися струни» опублікована в 1910 році; через два роки з’являється повість «Владика», потім – розповідь «Любов Бориса Миколайовича» про Коктебель, Максиміліана Волошина. На кошти від двотомника, виданого в Москві, Треньов зміг придбати невеликий будиночок у Сімферополі. А далі була революція і зміна влади на півострові. Більшовики призначають його начальником міської наросвіти.

Будинок Треньових у Сімферополі. Фото: wikipedia.org

У Сімферополі Треньов подружився з Фаїною Ранєвською – до того ж на все життя; познайомився з талановитою артисткою Павлою Вульф; щоб пройнятися глибше духом драматургії, сам спробував вийти на сцену – і це попри те, що дуже страждав від невпевненості в собі. Павла Вульф згадувала: «У Криму мені довелося побачити Костянтина Андрійовича і як... актора. В одній збірній виставі-концерті письменники Треньов і Дерман зображували сцену Счастливцева і Несчастливцева в п’єсі Островського «Ліс». Грав Костянтин Андрійович правдиво і сумлінно, дуже старався і хвилювався страшенно. Після закінчення сцени я зайшла до нього за куліси. Костянтин Андрійович винувато подивився на мене. Тримаючись за серце, обливаючись потом, він сказав: «Ну і страшна ваша професія, анафемська».

Головна драма СРСР

У 1925 році на сцені МХАТу відбулася прем’єра п’єси Костянтина Треньова «Пугачовщина». Перший млинець не вдався: постановка успіху не мала. Зате вона додала досвіду Треньову, і вже в наступному, 1926 році, на сцені Малого театру з тріумфом пройшла прем’єра «Любові Ярової». Дія відбувалася в невідомому провінційному місті, де протягом одного-двох днів владу завойовували то червоні, то білі. Пам’ять про громадянську війну була ще свіжа, прототипи були скрізь, і Треньову вдалося їх виписати настільки яскраво і жваво, що п’єса ще років 70 ішла практично у всіх театрах країни.

Але це не означало, що пильні «органи» послабили свою увагу до неблагонадійного автора: колишній кадет, випускник семінарії, та ще й одружений на чужому для народу класовому елементі – приводів для уваги органів влади у біографії Костянтина Треньова вистачало.

У 1931 році ОДПУ влаштувало у нього в будинку обшук. Драматург у цей час був у Москві – там ставили його нову п’єсу. Треньов, розуміючи, що підходить біда, написав відчайдушний лист Сталіну: «Я вже не молодий, здоров’я моє серйозно підірване. В даний момент після винятково напруженої роботи, пов’язаної з п’єсою, я, за заявою лікарів, потребую негайного, мало не постільного лікування і морального спокою, хоча ударна робота над п’єсою вимагає і моєї участі...». Його залишили в спокої. Сім’я перебралася до Москви.

У роки війни Треньова евакуювали в Чистополь. Повернувшись, Треньов їде в Ялту: він задумав нову п’єсу про підпільників. Цьому задуму не судилося здійснитися. 19 травня 1945 року він помер на руках у сина від інфаркту – йому не можна було вставати, а він втік з лікарні, щоб своїми очима побачити парадні салюти на честь Перемоги.

Читайте також: Життя Анатолія Ефроса: як театральний роман перетворився на трагедію

Матерiaли по темі

Автор: Інна Можейко
subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: