Марі Лафоре – співачка, яка могла достукатися до кожного серця

Марі Лафоре – співачка, яка могла достукатися до кожного серця

Фото: wikimedia.org

2 листопада у віці 80 років померла французька співачка і кіноактриса, виконавиця пісні "Манчестер – Ліверпуль", мелодія якої не один десяток років супроводжувала випуск прогнозу погоди на телебаченні.

Начебто це було вчора: о пів на десяту вечора закінчується програма «Время», звучить прозора, неспішна лірична мелодія, і всі припадають до екранів: ще б пак, передають найголовніше – прогноз погоди. А для  дітвори це знак: час збирати іграшки, закривати книжку і йти в ліжко.

Це потім, подорослішавши, ми наспівували разом з Муслімом Магомаєвим прості й нехитрі слова: «Я могу тебя простить, ǀ Как будто птицу в небо отпустить», – на цю саму мелодію, таку ж просту і нехитру. А ще була запальна пісенька про дитинство, перше кохання і вже дорослих дівчаток і хлопчиків, з приспівом-лічилкою: «Антон, Андре, Симон, Марія, Тереза, Франсуаз, Ізабель і я», яку співала Алла Йошпе, а слідом за нею – ще тисячі дівчат-підлітків, які мріяли «...словно птицы из гнезда, разлететься кто куда».

Тільки найдопитливіші з’ясовували (а в умовах СРСР це було доволі складно), що мелодія «про погоду» – це пісня «Манчестер – Ліверпуль», яка стала популярною завдяки блискучій майстерності її виконавиці, французької співачки Марі Лафоре, а пісенька-лічилка в її ж виконанні має дещо інший набір імен.

Марі Лафоре. Фото: 24tv.ua

І вже зовсім лічені одиниці знали, що у стрічках з Бельмондо «Хто є хто», «Авантюристи», «Полювання на чоловіка», «Весела Пасха» його партнеркою була та сама Марі Лафоре. Роль Анни Антінарі у фільмі «Спрут-3» теж належить їй, але от дивно: фільми були нібито самі собою, пісні в більшості наших глядачів ніяк не асоціювалися з актрисою.

Кадр з фільму "Хто є хто". Фото: kino-teatr.ru

На небагатьох збережених кінозаписах 60–70-х років Марі Лафоре – казково красива молода жінка, витончена, з простою зачіскою, з величезними виразними очима – наспівує свої пісеньки. Немає жодних складних спецефектів, ефектних костюмів, масовки – підспівування-підтанцьовки. Вона просто стоїть і співає, іноді дозволяючи собі трохи посміхнутися якоюсь внутрішньою, милою посмішкою, і відірватися від цього старого чорно-білого, поганенької якості, запису практично неможливо. А коли він закінчується, бажання одне – знову включити й дивитися. Милуючись її красою і слухаючи її чарівний, повний незрозумілого шарму голос, неможливо уявити, що змолоду вона збиралася піти в монастир, а у зрілі роки кинула музику, відкривши художню галерею.

Майтена – означає «кохана»

Майтена Марі Бріжитт – таке довге ім’я отримала молодша дочка сім’ї Думенаків, які жили в маленькому містечку Сулак-Сюр-Мер у департаменті Жиронда на південному заході Франції. Її перше ім’я означало в перекладі з мови басків – «кохана». Вона народилася 5 жовтня 1939-го – у момент її народження вже місяць і п’ять днів ішла Друга світова війна, в якій Франція, хоч і пасивно, але брала участь. Незабаром сім’я Думенаків перебирається в Кагор, а ще невдовзі главу сім’ї було схоплено окупаційними властями й запроторено в табір. Мати з двома доньками – старшою, Александрою, і зовсім крихітною Майтеною – натерпілася горя. Але страшний воєнний час минув: батько залишився живим – він повернувся додому худий, виснажений, з порожніми очима; молодша дочка перенесла серйозну психологічну травму, яка вплинула на її дитинство і юність. Після війни сім’я оселилася у Валансьєні, де батько керував невеликим заводом, а згодом вони оселилися в Парижі. Старша дочка росла веселою, артистичною і мріяла про кар’єру чи то співачки, чи то актриси, а молодша цілком серйозно збиралася піти в монастир і стати улюбленицею Бога. Однак навчання в паризькому ліцеї Лафонтена поступово прищепило їй смак до «земного» життя, і насамперед – до драматичного мистецтва. Дівчині було всього 19 років, коли в її долю втрутився випадок, який змінив усе її подальше життя. Хоча – чи був то випадок насправді?

Народження зірки Марі Лафоре

У 50-ті роки на французькому радіо проводився конкурс талантів «Народження зірки». У 1959 році на нього разом із сестрою Александрою прийшла й Майтена – просто щоб підтримати її. Але старша сестра захворіла, і на сцену замість неї вийшла менша. І стала переможницею. А через рік вона дебютувала в кіно. І не просто десь в епізоді – а в одній з головних ролей, де її партнером був Ален Делон; в епізодах там знімалася Ромі Шнайдер, яка була на той момент офіційною нареченою Делона. Знову-таки у справу втрутився випадок: разом із сестрою Майтена пішла на прослуховування в театр, де її помітив режисер Рене Клеман, що шукав героїню для свого нового детективного фільму «На яскравому сонці». Це була перша екранізація роману Патриції Хайсміт «Талановитий містер Ріплі». 20-річній Майтені Марі Думенак віддали роль Мардж, нареченої Філіпа. Самого Філіпа грав досвідчений актор Моріс Роні, який зробить цинічний, крижаний тон цього персонажа своїм відмітним стилем. Алену Делону після деяких пертурбацій дісталася роль Тома Ріплі. Саме в цей момент Майтена Думенак перетворюється на Марі Лафоре – причому цей псевдонім їй придумав режисер. У перекладі з французької «лафоре» означає «ліс»; Марі псевдонім не подобався, але вона змирилася. І стала відомою саме під цим ім’ям. Успіх фільму «На яскравому сонці» був таким, що за кілька тижнів у Парижі його передивилися 521 015, а по всій Франції під час прем’єри – 2 437 874 глядачів. За багато років фільм набув заслужену репутацію і став класикою. У 2015 році стрічку «На яскравому сонці» названо серед 100 найкращих французьких фільмів в історії кіно. Щоправда, Марі завжди говорила, що їй під час зйомок було нудно, а два головні виконавці – Ален Делон і Моріс Роні – були вкрай зарозумілими, неприємними й поводилися ганебно. Її спогади про зйомки з ними залишилися вкрай негативними: «Ніякої витонченості. Два придуркуваті...»

З Аленом Делоном. Кадр з фільму "На яскравому сонці". Фото: kino-teatr.ru

У наступному, 1961-му, Марі Лафоре виходить заміж за кінорежисера-початківця Жана-Габріеля Альбікокко. У його першому фільмі – «Золотоока дівчина», знятому за мотивами новели Бальзака, Марі грає головну роль, і ця назва стала її прізвиськом на довгі роки, підкреслюючи головну рису Марі Лафоре – очі незвичайного золотистого кольору.

Кращі ролі Марі Лафоре зіграла саме в 60-ті роки: Матильда де ла Моль в екранізації роману Стендаля «Червоне і чорне», Марі-Шанталь у кримінальному трилері Клода Шаброля «Марі-Шанталь проти доктора Ха», Ефтікія у стрічці Валеріо Дзурліні «Вони йшли за солдатами», Анжела в «Левіафані».

Кадр з фільму "Вони йшли за солдатами". Фото: kino-teatr.ru

Завжди різна і завжди ідеальна

У 1963 році Марі Лафоре записала пісню, що стала її першим справжнім шлягером – Les vendanges de l’amour Даніеля Жерара. Цю назву іноді помилково перекладають як «Розпродаж любові». Однак точний переклад звучить як «Час збирання винограду любові». Це пісня про повернення любові і про тих, кого життя завжди зводить разом після розлуки. «Час збирання винограду любові» стає першим справжнім хітом Марі Лафоре. Гучний успіх приходить до співачки у віці 23 років. Її раптова популярність багато в чому пояснюється особливою манерою і стилем – абсолютно відмінним від музичної моди 60-х. Пісні Марі Лафоре не мали нічого спільного з життєрадісним танцювальним стилем, що захопив тоді французьку естраду. Щиро і просто звучать слова пісні Mon Amour, Mon Ami («Моя любов, мій друг»), яку Марі Лафоре виконала в 1967 році. Слова пісні належать автору й виконавцю Едді Марне, музику написав французький композитор Андре Попп. «Ти моя любов, мій друг. Коли я мрію, я мрію про тебе. А коли співаю, то співаю для тебе». Згодом ця пісня прозвучала в нашумілому фільмі «Вісім жінок» французького режисера Франсуа Озона. З тих же 60-х років ще одна пісня у виконанні Марі Лафоре – La Tendresse («Ніжність»). На музику композитора Юбера Жиро поет Ноель Ру написав тихий гімн одному з найдивовижніших почуттів людини: «Можна прожити без багатства і слави, але неможливо – без ніжності. Потреба в ній приходить до людини з народженням. Без цієї милої слабкості навіть кохання не було б коханням». На початку 1970-х  років Марі Лафоре приголмшила франкомовну публіку пронизливою піснею-молитвою Viens, Viens («Повернись, повернись»). З цим благанням у пісні дитина звертається до батька, який залишив сім’ю.

Секрет успіху Марі Лафоре як співачки – у надзвичайному розмаїтті жанрів і стилів. Це шансон у традиційному розумінні, поп, рок, кантрі, блюз, старофранцузький, квебекський, латиноамериканський, південнослов’янський, циганський, єврейський фольклор. Так само різноманітні і палітра настроїв, смислова та емоційна наповненість. Для кожної пісні – жартівливої чи драматичної, старовинної або модно-сучасної, піднесено-поетичної або насиченої побутовими деталями – Лафоре знаходила потрібну інтонацію та особливу вокальну техніку. Її діапазон голосу в чотири октави це дозволяв, а її акторське «я» дозволяло їй створювати образи, що запам’ятовуються, не схожі між собою.

Фото: 24tv.ua

«Отблеск далекого костра»

Найпопулярнішою в СРСР піснею Марі Лафоре була пісня «Манчестер і Ліверпуль» – музика Андре Поппа, слова Едді Марні. У кінці 1960-х – на початку 1970-х років кілька її пісень було опубліковано в журналі «Кругозір» – до нього додавалися тоненькі блакитні або білі плівкиграмплатівки, на яких було записано декілька пісень. Вони надихнули наших поетів і виконавців. Олександр Глезер пише свою версію тексту «Манчестер – Ліверпуль»: «На дорогах мокрый снег, надежды белый парус смят волной...», а Роберт Рождественський – свою, більш популярну: «Я прошу тебя простить». У приспіві повторювалося – «А память священна, как отблеск далекого костра...». Для всіх, хто хоча б раз чув голос Марі Лафоре, усі варіанти її пісень ставали дійсно лише відблиском далекого багаття. Щоправда, за цей відблиск деякі наші виконавці поплатилися кар’єрою.

У пісні Ivan, Boris et moi («Іван, Борис і я»), більше відомій у нас під назвою «Три плюс два», до переліку російських (на думку французьких авторів) імен поряд з Іваном і Наташею потрапило ім’я Ребекка. Пісню було перекладено російською й записано фірмою «Мелодія» у виконанні Алли Йошпе. Однак, хоча співачка розсудливо опустила в російському варіанті горезвісну Ребекку, це не врятувало ні її, ні пісеньку від репресій. Разом з чоловіком (Стаханом Рахімовим) Алла подала документи на виїзд до Ізраїлю, і в один момент усі її записи на радіо були розмагнічені, а концерти заборонені. До речі, в Ізраїль її так і не випустили, і вони з Рахімовим сиділи десять років без роботи, поки не дочекалися перебудови.

Поза музикою і кіно

Після режисера Жана-Габріеля Альбікокко в житті Лафоре був П’єр Корнетт де Сен-Сір, колекціонер творів мистецтва, оцінювач на великих аукціонах і письменник. Наступним її чоловіком був бізнесмен, марокканець єврейського походження Жюда Азуелос, потім з 1971-го – бізнесмен і колекціонер творів мистецтва Алан Кан-Срібер. У 1980 році вона вийшла заміж за П’єра Мейєра, в 1990-му – за Еріка де Лавандейра, біржового маклера, але в 1994 році розлучилася і з ним.

Незважаючи на багатогранний талант і рафіновану інтелектуальність, на нев’янучу жіночність і красу, переможну змолоду й витончену у зрілості, Лафоре практично не реалізувала себе в кінематографі й досі недооцінена як співачка. Можливо, це пояснюється відсутністю прагнення хоч би там що зробити кар’єру в кіно або на естраді, небажанням дотримуватись вимог моди, а також мінливістю її схильної захоплюватися, артистичної натури в поєднанні з незалежним, волелюбним характером: обставини особистого життя (чотири офіційні шлюби) і турбота про виховання та освіту дітей часто змушували її робити вибір на користь сім’ї і на шкоду кар’єрі, що, згідно із законами шоу-бізнесу, властиво швидше дилетантам, ніж професіоналам.

Фото: 24tv.ua

У 1978 році співачка переїхала до Женеви, прийнявши швейцарське громадянство. Там же вона відкрила художню галерею і повністю відмовилася від музики. Останні 30 років Марі Лафоре майже не виступала із сольними пісенними концертами, присвятивши себе кіно й театру. У 1999 році Лафоре з тріумфом вийшла на театральну сцену в ролі Марії Каллас. На початку 1990-х років вона записала диск з піснями власного авторства, займалася журналістикою, написала дві книги. У 2005 році після 30-річної перерви повернулася до пісенних концертів, виступивши на сцені театру «Буф-Парізьєн».

Читайте також: Наталя Фатєєва: харківська дикторка, яка стала улюбленицею мільйонів 

Автор: Інна Можейко