Він просто любив свою професію: пам'яті легенди театру і кіно Армена Джигарханяна
Сумний жарт нашого часу: Бог там, на небі, вирішив відкрити театр і збирає трупу з кращих акторів. Що ж, Армену Борисовичу там напевне уготовані не останні ролі. Хоча він завжди грав будь-яку, найкрихітнішу роль, з повною віддачею...
Цього актора називали одним з тих, хто дуже багато знімається; точну кількість ролей, які він зіграв, порахувати ще не вдалося – називають і 200, і 250, і навіть 300 фільмів, а також говорять, що він занесений у Книгу рекордів Гіннеса, як найзатребуваніший кіноактор. Валентин Гафт з властивою йому іронією свого часу навіть написав епіграму: «Гораздо меньше на земле армян, как фильмов, где сыграл Джигарханян». «Невловимі месники», «Здрастуйте, я ваша тітка!», «Місце зустрічі змінити не можна», «Ширлі-мирлі», «Собака на сіні», «Бандитський Петербург», «Американська дочка» і багато інших; а ще – телеспектаклі й театральні спектаклі, мультфільми – і всюди особливу «джигарханянівську» інтонацію, приправлену його фірмовою хрипотою, ми узнавали з першого ж слова. «Ну ти... це... якщо що – заходь» – повторюємо ми слідом за вовком з мультика «Жив-був пес» і обурюємося, дивлячись на те, як старий пірат Джон Сільвер з «Острова скарбів» обманює юного Джима Хопкінса.
Скарбничка вражень
У дитинстві Армен мріяв стати клоуном або акробатом і виступати в цирку. Проте страх висоти не дозволив йому здійснити дитячу мрію. Хлопчисько з старовинного роду тіфліських вірмен, він ріс у неповній сім’ї – батько пішов, коли Армену не було й півроку. Його мати була співробітником Ради міністрів Вірменії і великою прихильницею театру. «Я багато часу проводив з мамою, виріс у неї на роботі. Я приходив до неї в кабінет, робив там уроки. До кабінету заходили різні важливі люди. От прийшов якийсь дядько, чимось він привабив мене – незалежною манерою триматися, можливо. Я вже тоді спостерігав, збирав враження, потім мої спостереження стали в пригоді». Після школи він поїхав до Москви – вступати в знаменитий ГИТИС (Державний інститут театрального мистецтва). «У Москві мені дуже сподобалося метро, – згадує Армен Борисович. – А ще булочки – вони називалися «калорійні» – дуже смачні! І морозиво...». Але приймальній комісії не сподобався хлопець з Єревана – збентежив яскраво вираженим акцентом. Повернувшись додому, Джигарханян влаштувався на кіностудію «Арменфільм» помічником кінооператора. А наступного року легко вступив до Єреванського театрально-художнього інституту. Студентом-другокурсником він став грати в Єреванському російському драматичному театрі, а трохи пізніше – зніматися в кіно.
На підмостках Москви
До 1967 року Армен взяв участь у 27 постановках театру в Єревані, потім знову приїхав до Москви, цього разу – на запрошення Анатолія Ефроса. Режисер прийняв актора в колектив театру ім. Ленінського комсомолу, і незабаром Джигарханян отримав ролі в спектаклях «Знімається кіно», «Мольєр», «104 сторінки про любов» і ще в трьох постановках. Однак через кілька місяців після приїзду Джигарханяна в столицю Ефрос був знятий з посади, а Армен, пропрацювавши деякий час під керівництвом іншого художнього керівника, вирішив покинути трупу. Наступною віхою театральної кар’єри Джигарханяна стала робота в театрі ім. Маяковського, на сцену якого він виходив протягом наступних 27 років. Після того, як пішов з театру Маяковського, Армен Джигарханян ненадовго повернувся до «Ленкому», а також продовжував «огранювати» свій талант в антрепризних спектаклях. З 1991 по 1996 рік Армен Борисович поєднував акторську роботу з викладацькою діяльністю у ВДІКу. Випускниками курсу Джигарханяна стало багато тих акторів, які згодом добилися популярності, наприклад, Євген Стичкін, який закінчив ВДІК у 1994 році. У Джигарханяна навчався і Михайло Пореченков, який так і не пройшов повний курс навчання. 12 березня 1996 року відбулося урочисте відкриття Московського драматичного театру під керівництвом Армена Джигарханяна (коротко – «Театр «Д»). Перший колектив театру складався з випускників ВДІКу з курсу Джигарханяна.
Щира радість від гри
Робота на підмостках провідних театрів Москви успішно поєднувалася з кінематографом і, пізніше, з телебаченням. Вірмен Джигарханян грав в основному на початку кар’єри. А потім режисери звали його на ролі іспанців, італійців, французів, американців, грузин, одеських євреїв, бухарських емірів, єгипетських султанів, російських селян... Армен просто любив свою професію. У кіно він знімався не заради гонорарів і слави, а в театрі грав не заради букетів, які дарували шанувальники. В інтерв’ю актор говорив: «Коли тенори правильно співають, у них стають вогкими очі. Доведено медиками. Паваротті – великий співак, у нього з’являлися сльози на очах. Це якесь фізіологічне задоволення. Смію сказати, я теж відчуваю таке задоволення». Саме ця щира радість від гри передавалася глядачеві. Ним була створена ціла галерея чудових, неймовірно чарівних і незабутніх образів. Це і молодий фізик з кінострічки «Здрастуй, це я!», де Армен з’явився в кадрі разом з Роланом Биковим, і штабс-капітан Овечкін зі знаменитої трилогії Едмонда Кеосаяна про пригоди невловимих месників, і ватажок злочинної банди у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» Станіслава Говорухіна. У 1975 році у прокат вийшла комедія «Здрастуйте, я ваша тітка!». Мільйони глядачів стали свідками пригод мисливців за спадщиною тітоньки Рози. Теплі відгуки отримала роль Тристана в «Собаці на сіні», і хитромудрий слуга з фірмовою джигарханянівською чарівливістю запам’ятався глядачам чи не більше ніж головний герой у виконанні Михайла Боярського. Армен Джигарханян багато грав на Одеській кіностудії – в його одеському «послужному списку» фільми «Місце зустрічі змінити не можна», «Білий вибух», «Зелений фургон», «Світла особистість», «Казки старого годинникаря». Чотири рази актор приїжджав до Харкова для участі в зйомках фільмів харківського режисера Ігоря Парфьонова; він знімався в стрічках «Коли боги заснули», «Божевілля: виклик і боротьба», «Розп’яті» і «Сповідь диявола».
Колоритна зовнішність актора не стала перешкодою для створення абсолютно різнопланових образів. Неймовірний дар перевтілення дозволив Джигарханяну грати людей різних національностей і релігійних конфесій, моментально «зіспівуватися» з іншими акторами.
«Будемо старіти разом»
Про своє особисте життя Армен Джигарханян намагався не розповідати. Журналісти завжди знали, що він – один з «найзакритіших» акторів і ставити запитання на цю тему не варто. Може, тому, що це особисте життя спочатку було не дуже щасливим. Ще в Єревані Армен Джигарханян одружився на актрисі Єреванського російського драматичного театру Аллі Ванновській. У шлюбі народилася дочка Олена. Про Аллу Ванновську актор розповідав: «Алла була старша за мене на 15 років і була першою жінкою, що увірвалася в моє любовне життя. Вона виявилася хворою, у неї була хорея, це ще називають «танцем святого Вітта» (безладні рухи. – Авт.). І моя дочка від неї успадкувала цю хворобу. Дочка загинула, їй було 23 роки».
Друга дружина – Тетяна Власова – теж була актрисою. За визнанням Джигарханяна, весілля відбулося настільки несподівано для обох, що до майбутньої церемонії не встигли навіть купити обручки, і Армен надів на палець Тетяни вінчальну обручку своєї бабусі, яка дісталася йому у спадок. Вони були разом близько 40 років.
У 1999 році Армен Борисович отримав посвідку на проживання в США за квотою для видатних діячів мистецтва і почав жити «на два будинки» – кілька місяців у році – в Америці, в особняку, подарованому його шанувальником, а решту часу – в Москві, а Тетяна залишалася в Америці постійно. Останні шість років їх шлюбу вони практично не спілкувалися. У 2015 році Джигарханян оголосив про офіційне завершення другого шлюбу. Тетяна залишилася жити і працювати в США, влаштувавшись викладачем російської мови в університет Далласа. А Армен Джигарханян одружився. Цей шлюб наробив багато галасу – і під час укладання, і під час розірвання. Після розлучення Тетяна Власова знову почала спілкуватися з Джигарханяном. А у вересні 2019 року стало відомо, що артист повернувся до дружини Тетяни Власової, а роком пізніше знову оформив з нею стосунки офіційно. Жінка спеціально приїхала в Москву, щоб бути поруч з артистом і доглядати за ним. Як висловився Джигарханян, «будемо старіти разом»... Творче життя Армена Джигарханяна було довгим і щасливим. Скандали, які затьмарили його останніми роками, незабаром забудуться, а сотні ролей залишаться, і мільйони людей ще довго будуть йому за них вдячні.
Читайте також: Письменник і мудрець: життя Михайла Жванецького в цитатах і афоризмах