«Будинок, що не згорає»: історія про те, як студенти в конкурсі перемогли

«Будинок, що не згорає»: історія про те, як студенти в конкурсі перемогли

Фото В.М. Ряполова

Той, хто хоча б раз був у Харкові, цей будинок, звісно, бачив: своїми фасадами він виходить і на Сумську, і на Римарську, а в невеликому дворику посеред занедбаного фонтана на круглій кулі влаштувалася спритна ящірка-саламандра – символ, що дав назву і дому, і цілій історії.

Зараз і кулька, і сама саламандра мають жалюгідний вигляд.  А от будинок, якому вже виповнилося 100 років, має солідний вигляд: гордовито і зверхньо дивляться на суєту Римарської античного вигляду статуї; прохолодні вестибюлі, з підлогами, вкритими бергенгеймівською плиткою і прикрашені ліпниною, здається, зберігають звуки кроків своїх  колишніх мешканців.

Фото В. М. Ряполова

Цей будинок будувався для дуже заможних людей. Величезні квартири (на весь будинок – усього 64), мармурові сходи, всі блага цивілізації, включаючи ліфт і навіть перший у місті сміттєпровід – усе це було розраховано на міську «верхівку»: підприємців  і інтелігенцію з високими доходами, тих, хто хотів жити в центрі міста і з комфортом.

Фото В. М. Ряполова

Появі в Харкові цього дива цивілізації місто зобов’язане страховому товариству «Саламандра». Воно виникло в Санкт-Петербурзі ще в 1846 році і займалося  страхуванням від пожеж та інших аварій будівель, підприємств і морських суден. Справа виявилася прибутковою: фірма швидко розвивалася, відкриваючи філіали по всій Росії і представництва в інших країнах – Великобританії, Німеччині, Данії, Швеції, Ісландії. Емблемою компанії стала саламандра, яка символізує дух вогню. Саламандра – істота, що не згорає, стала візитівкою товариства і  зображувалася на всіх будівлях фірми, бланках і печатках.

«Без модерну  і декадансу»

На початку ХХ століття всі великі страхові компанії почали будувати прибуткові будинки з квартирами для привілейованої частини населення: солідні, надійні, респектабельні житла з одночасним їх страхуванням. «Саламандра» не була винятком. Обзавівшись власним архітектором, вона побудувала шикарні прибуткові будинки по всій країні. У 1914 році прийшла черга і Харкова. Але, на відміну від інших міст, у «столиці півдня Росії» (так часто називали в той час Харків) було вирішено не просто доручити власному архітектору, петербуржцю Миколі Верьовкіну, розробити проект, але і оголосити конкурс на кращу роботу. Щоб стимулювати архітекторів і в підсумку вибрати найудаліший проект, у «Саламандрі» не пошкодували грошей: перша премія – 2000 рублів, друга – 1500, третя – 1200 рублів. Можливо, такому рішенню сприяло те, що конкуренти – страхове товариство «Росія» – в цей самий час почали зводити в Харкові свій прибутковий будинок (зараз це Палац Праці). Але головною  причиною була складність завдання: потрібно було спроектувати не просто величезний фешенебельний будинок зі спокійними і солідними фасадами, «без модерну і декадансу» (такою була вимога замовника), а й вписати його у відносно невелику земельну ділянку між Сумською і Римарською. Для того щоб її отримати, «Саламандра» купила три дворові ділянки з будинками, які потім зламали.

Фасади проектів, яким присудили першу та другу премію. Фото з журналу "Зодчий", № 39, 1914 рік.

Конкурс дав несподіваний результат. На нього було подано  24 проекти; сильними було визнано 10 проектів, задовільними – 8, відверто слабкими – 6. Але першу премію присудили... двом студентам Імператорської школи Товариства заохочення мистецтв  М. Редькіну і Д. Берднікову! Вони розділили між собою величезні на ті часи гроші – по 1000 рублів на кожного. Їх проект отримав кілька дуже серйозних зауважень: наприклад, деякі квартири здалися замовникові занадто тісними  і погано освітленими, леви – занадто великими, а проїзди із Сумської забирали корисну площу.

Фасад проекту, якому дали третю премію, та той, якому присудили четверте – заохочувальне місце. Фото з журналу "Зодчий", № 39, 1914 рік.

Тому товариство «Саламандра» доручило своєму штатному архітектору Миколі  Верьовкіну розробити новий проект,  спираючись на результати конкурсу. Сказано – зроблено: Верьовкін для головних фасадів узяв за основу проект цивільного інженера Артемія Джорогова, що зайняв усього лише четверте – заохочувальне місце, а принцип планування позичив у студентів, переробивши внутрішнє улаштування будівлі з урахуванням  недоліків. Власне, саме тому у всіх довідниках автором харківського будинку «Саламандра» значиться архітектор-художник Микола  Верьовкін, що цілком справедливо. Цікаво інше: як склалася доля його негласних співавторів?

Доля конкурсантів

Про студентів, які отримали першу премію, нам нічого невідомо, що цілком зрозуміло: наступали неспокійні часи – Перша світова, революція, громадянська війна. Найімовірніше, юнаки не змогли реалізувати себе професійно і тому не залишили якогось помітного сліду. Зате про життя Артемія (Арутюна) Джорогова (Джорогянца) – того самого,  фасади якого стали основою для нашої «Саламандри», можна написати роман. Як установив дослідник історії архітектури Віктор Ряполов, Артемій Джорогов народився в 1882 році у сім’ї титулярного радника. Навчався у Тифліській гімназії, потім (з великими перервами) в Інституті цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. «Безумовно, це була дуже обдарована людина. Спочатку, будучи студентом, за участь у будівництві храму «Спас на водах» він отримав золоті запонки з діамантовими вензелями Її Імператорської Величності. Потім, коли тільки починав діяльність як інженер, була перемога на архітектурному конкурсі на проект будинку «Саламандра» в Харкові. Але незабаром після цього Джорогов опинився у в’язниці, він сів за вбивство лихваря. У 1919 році, сидячи у в’язниці, він взяв участь у конкурсі на проект будівництва крематорію в Петрограді (конкурси зазвичай проводяться під девізами, і імена учасників стають відомі лише після підбиття підсумків). Він знову переміг! Джорогова випустили з в’язниці, щоб він керував будівництвом і робив робочі креслення. У 20-ті роки він працював архітектором, створив низку цікавих проектів, але потім знову сів у в’язницю, і знову за вбивство – цього разу своєї коханки. Здавалося б, цього разу йому не вийти –  рецидивістів не звільняють достроково. Але в 1936 році він «спливає» на посаді... головного архітектора міста Горький (нині Нижній  Новгород)! Цю посаду він обіймав до своєї смерті в 1938 році» - розповів дослідник.

Читайте також: Басейн у Балаклії, заводи у Новій Водолазі та Куп`янську – що будували на Харківщині 50 років тому

Автор: Інна Можейко
subscription
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини:
Підписка на розсилку
Хочу отримувати головні новини: