Шахрай, священик і два чоловіки одночасно: гучні юридичні справи позаминулого століття

Шахрай, священик і два чоловіки одночасно: гучні юридичні справи позаминулого століття

Колаж Бріани Янковської

Цікаві юридичні справи у Харкові кінця XIX століття, в основі яких – реальні випадки з життя харків’ян, що увійшли в підручники з юриспруденції.

Справа Червоного Валета

Весна 1889 року. У Харкові слухається справа авантюриста Василя Звягіна, на прізвисько Червоний Валет. Використовуючи свою чарівну зовнішність і унікальні здібності підкорювати своєму впливу жінок, цей герой вважав, що шлях до гаманця дами лежить через її серце. Він практикував таке: здобував довіру заможної особи, яка керує пансіоном або монастирем, і просив у борг грошей, не маючи наміру повертати обумовлену суму.

Таким чином Звягіну вдалося це провернути в харківському пансіонаті шляхетних дівчат, помістивши в нього на навчання дівчину, що називала Василя своїм батьком. Він підкорив дамське товариство великосвітськими манерами, модною французькою говіркою, розповідями про спадщину, яку от-от отримає, і свої маєтки. Паралельно йому вдалося запозичити у друзів начальниці, працівників держбанку, близько 6 тисяч рублів і втекти.

У Константинополі в російському консульстві «світський лев» з Харкова назвався петербурзьким ревізором і «полегшив» казну місцевого монастиря, знову ж таки абсолютно чесним шляхом, на 7 тисяч рублів, з якими благополучно проїхав до Києва. Столична настоятелька монастиря нагородила красеня черговою «премією» у 300 рублів. Скільки харківський «Остап Бендер» провернув таких афер, напевно, вже ніхто ніколи не дізнається достеменно. Але працював «великий комбінатор» з фантазією, і його геніальний мозок не переставав генерувати ідеї навіть у залі суду.

У день винесення вироку у приміщенні було так парко від присутності зацікавленої публіки, що дами непритомніли від задухи. Здивоване зітхання натовпу пролунало у фіналі промови підсудного: «Я небезпечно хворий, панове присяжні засідателі, у мене сухоти, і поки пухка грудка землі не прикриє кришку моєї труни, не покладіть передчасно край моєму життю своїм вироком». Під оглушливі оплески залу Звягіна було засуджено до чотирьох років арештантських рот.

Священик проти міської управи

Священик Федоров володів у Харкові ділянкою землі, що виходила одним боком до річки Лопань. Яке ж було здивування духовної особи, коли одного чудового дня 1893-го він побачив, що русло засипано й Лопань спрямовано по іншому руслу. Заповзятливий священик не розгубився і заволодів старим руслом, захистивши парканом ділянку в 670 квадратних сажнів. Ба більше, він зажадав визнати право власності на захоплену територію. Харківська міська управа висунула священику позов про вилучення. Відповідач знову подав зустрічний позов про те, що його право користуватися водами Лопані порушено міським управлінням, і він вимагає (ні багато ні мало) повернути Лопань у колишнє русло. Чим закінчився цей позов, невідомо. Але факт залишається фактом: священик Федоров, який не побоявся судитися з міською владою, увійшов в історію.

Два краще, ніж жодного

18-річна Анна Немолодишева зустріла свою долю. Вона з’явилася перед дівчиною в образі контролера Харківсько-Миколаївської залізниці Бориса Попова. Роман розвивався стрімко й за тиждень завершився весіллям. Молодята поїхали до Харкова, де збиралися жити в законному шлюбі. Але уявіть собі жах молодої дружини, коли, вийшовши з вагона на Харківському вокзалі, вона побачила поліцейських, наміри яких були абсолютно визначеними – заарештувати її чоловіка. Що вони і зробили.

Наступного дня новоявлену дружину викликали в поліцію і повідомили, що її чоловік – не Борис Попов, а його брат Степан, заарештований за підозрою у крадіжці зі зломом. Паспорт брата він просто вкрав, щоб мати можливість безкоштовно користуватися залізницею.

Опікун Анни порушив справу про розірвання шлюбу. Але от біда: за проведену у вагоні першу шлюбну ніч Анна відчула до Степана – цитуємо: «Велику приязнь». Тим часом справжній Борис Попов, який має офіційні права законного чоловіка, зважаючи на все, намірився ними скористатися. Два чоловіки, звичайно, краще, ніж жодного – але вибирати ж усе одно потрібно. Щоправда, з ким жила зрештою Анна, історія замовчує.

Читайте також: Кінець операції "Кришталь": як боролись зі спекулянтами на Харківщині 50 років тому 

Матерiaли по темі