Рослина з історією

Черемша відома з давніх часів: у культурних шарах епохи неоліту (близько 5 тисяч років тому) археологи знаходять підтвердження, що вже в ті часи її знали і їли. Її вживали давні германці, кельти й римляни. У Середньовіччя вона була відома як глистогінний, протицинготний засіб, а також як засіб, що очищує кров і допомагає лікувати хвороби шлунка і кишечнику, а також засіб проти чуми й холери.

Фото: kvitka-ua.com

Черемша має й інші назви: ведмежа цибуля, дикий часник, чензелі, левурда. Її видова назва означає «ведмежа». Той самий корінь є і в російському, українському й німецькому її найменуваннях: українське ведмежа цибуля, німецьке Bärlauch. Адже ці тварини, прокидаючись, спішать поповнити дефіцит вітаміну С, що утворився після зимової сплячки. І для цього вони шукають черемшу — дуже ранню, багату на вітаміни рослину, яка вже придатна до вживання у квітні-травні.

Трохи ботаніки

У дикій природі черемша росте на території Європи й Туреччини на луках або навіть у листяних лісах. Ареал доволі широкий і охоплює кілька кліматичних зон: від європейських до самого Сибіру. Зовнішньо черемша схожа на конвалію (коли її листя ще не розкрилося), на смак нагадує часник. Перші сходи ведмежої цибулі з’являються відразу після сходу снігу.

 Фото: vitebsk.mlh.by

Росте вона доволі швидко, лист формується повністю приблизно за 20 діб. Рослина морозостійка, навіть здатна рости в тіні або саду, проте все ж таки коріння віддає перевагу вологому родючу й не кислому ґрунту. На присадибних ділянках або дачах її майже не культивують.

Як вирощувати самому

Ділянку під черемшу слід відвести у прохолодному затіненому місці, можна під ягідниками або високими деревами, адже сонця ця культура дуже не любить. Ґрунт рихлити не рекомендується, оскільки можна пошкодити коріння. Для розпушування землю слід мульчувати — це, насамперед, захистить посадки від щорічного пересихання.
У природі дика черемша розмножується вегетативно й насінням, молоді кореневі цибулини й насіння утворюються щороку. Знайти у вільному продажу цибулини неможливо, але якщо пощастить придбати, то висаджувати їх слід приблизно з початку серпня до жовтня.

Фото: floraprice.ru
Вирощувати черемшу з насіння — дуже кропітка робота. Воно втрачає схожість досить швидко, тому висівати черемшу необхідно негайно, під зиму, або ж чотири місяці чекати ранньовесняного посіву. Насіння в підготовлений ґрунт не заглиблюють, а просто розкидають по поверхні, а потім прикривають торфом або, якщо є, перегноєм. Чекати першого врожаю висіяної черемші доведеться два або три роки. 

Лікарська рослина

Черемшу здавна використовують як лікарську рослину. У Стародавній Греції її вважали рослиною, яка здатна, так би мовити, «підтримувати мужність». Подрібнені листочки черемші й сік успішно застосовувався зовнішньо, при різних захворюваннях шкіри, особливо проти лишаїв і бородавок. 
Сиру черемшу вживають при гіпертонічній хворобі, лікуванні атеросклерозу, а також просто при нестачі вітаміну С. Черемша діє як протиглисний засіб, її вживають при різних захворюваннях щитовидної залози. Для лікування солену і квашену черемшу можна використовувати нарівні зі свіжою. 
Щодо «препаратів», виготовлених із ведмежої цибулі, то лікарі народної медицини радять при лихоманці й ревматичних болях застосовувати настій черемші, яким натирають хворі місця. Готується він просто: 10–20 г черемші заварюють склянкою киплячої води, за годину використовують. Настій черемші спиртовий застосовується для розтирання і примочок, крім того, прийом його всередину допомагає лікувати кашель різного походження.

Фото: vechorka.ru
Специфічним «часниковим» смаком і запахом листя і цибулинки черемші зобов’язані ефірним оліям і фітонцидами, завдяки ним рослина має дивовижну бактерицидну дію. Якщо всього лише дві-три хвилини пожувати листочок черемші, у порожнині рота «уб’ється» вся шкідлива мікрофлора. Фітонциди також сприяють розвитку тканин людського організму і їх відновленню. Якщо правильно підібрати дозування, вони здатні зміцнювати нервову систему, стимулювати діяльність серцевого м’яза, покращувати обмін речовин, а також посилювати секреторну функцію шлунково-кишкового тракту.

Увага!

Вживання великої кількості черемші (понад 15–20 листків) може викликати головний біль, безсоння, пронос або загострення виразки. Крім того черемша протипоказана при таких захворюваннях: різні запальні процеси у шлунку й кишечнику, панкреатит, холецистит, гепатит.

Рецепти

Сира черемша — чудова складова весняних салатів. Можна приготувати салат із самої черемші, заправляючи її сіллю й олією або сметаною. А можна додати туди порубане яйце і огірок — вийде ще одна оригінальна страва. Можна готувати салати з черемші з кропивою і листям кульбаби. Але слід пам’ятати: страви, які містять сиру черемшу, потрібно обов’язково заправляти якимось жиром (олією, сметаною тощо). Роблять це, щоб запобігти подразнення шлунка цією дещо агресивною на смак рослиною.

Але ведмежу цибулю можна використовувати не тільки для салатів, а й для перших і других страв. Можна, приміром, приготувати з нею легкий весняний супчик: зварити картоплю, моркву, хвилин за 15 до готовності додати підсмажену цибулю й нарізану черемшу. Як і зелений борщ, такий суп подають зі сметаною, а можна ще додати нарізане круто зварене яйце.

Щодо других страв, то якщо тушкувати дичину з черемшею, м’ясо стає більш ніжним, а ще з’являється оригінальний смаковий відтінок (а що нам заважає зробити це не з дичиною, а, приміром, із качкою?). А якщо змішати подрібнені цибулини черемші з червоним перцем і заправити цю суміш сметаною, то вийде хороша гостра приправа до м’яса. Крім того, черемшу часто додають у різноманітні начинки — і для пиріжків, і для фарширування овочів.

Звісно, найкориснішою є сира черемша. Але, як казали наші бабусі, «улітку кропива, узимку сіно». Тож можна зібрати черемшу восени й засушити — у такому вигляді вона втрачає частину своїх корисних властивостей, але не здатність урізноманітнити і прикрасити смак звичних страв.