Чим сьогодні живуть фермери
«СК» побував в гостях у одного з фермерів області, якому вдається «на відмінно» справлятися з особистими та професійними проблемами.
«Солодке» хобі
Голова фермерського господарства «Гай», що в Новому Бурлуці Печенізького району, Андрій Ківшар у «земельній» справі вже 20 років. На полях за час свого господарювання вирощував багато чого, але у пріоритеті завжди був і залишається цукровий буряк, який, за словами фермера, уже давно перетворився з бізнесу на хобі.
Сьогодні на полях власного «Гаю», площа яких сягнула 1627 га, фермер вирощує зернові культури, соняшник, кукурудзу та цукровий буряк. Цього року посіви своєї улюбленої культури аграрій збільшив удвічі, він засіяв 130 га «солодкого» кореня.
– Хоч вирощувати цукровий уже давно невигідно, але цей продукт завжди потрібний й мають попит, – поділився фермер. – І паї зручно віддавати цукром, адже люди завжди дякують, бо без нього ніяк у господарстві.
Підприємець пригадує, що були роки, коли засіювали понад 300 га цукровим буряком, але коли найближчі заводи зникли – усі витрати, що лягають на плечі аграрія, почали перевищувати дохід.
– Сьогодні поряд із селом заводу ніякого немає, тому потрібно наймати машину, щоб перевезти буряк до пункту переробки, – розповів фермер. – Наприклад, недавно до мене приїжджали експерти, які обчислюють урожайність. Витрати на дорогу, звичайно, відшкодовував я. Запитавши, чому вони роблять додатковий круг і їдуть через Чугуїв, адже можна скоротити через Чкаловське, зрізавши туди й назад 80 кілометрів, вони відповіли спочатку, що дороги не знають, а потім – що вона там геть розбита. Кожен хоче увірвати своє.
«Хто не ризикує, той...» не фермер
Попри те, що бути аграрієм означає піддаватися ризикові, адже погоду контролювати неможливо, багато чого залежить і від держави. За словами Андрія Ківшаря, цього року для фермерів важко далося рішення Уряду змінити систему оподаткування.
– Цілий рік ми, докладаємо масу зусиль, заробляємо гроші, а в результаті – віддаємо державі їх велику частину. Я не проти платити податки, але ж не в таких розмірах. Ну залишили б уже, як раніше, на розвиток господарства чи вже на розвиток громади, – каже він.
Частину доходів, які фермер, згідно з новими порядками, віддає до держбюджету, можна використати на розвиток господарства. Наприклад, закупити нову сільгосптехніку, посівні матеріали, пальне, гербіциди та все те, що аграрій може використати у виробництві. Та сплатити зарплату робітникам, погасити комуналку, роздати паї людям чи використати прибуток на інші необхідні потреби він не може. У цьому разі за недоцільне використання він відшкодує податок у повному обсязі, а це – 85 % від зароблених грошей.
– Купляти техніку – теж не варіант, бо мені, наприклад, вистачає своєї для того, щоб обробляти землю, а придбати комбайн за 5 млн грн мені не дозволяє совість, адже ці гроші не падають з неба, а даються тяжкою працею, – розповів Андрій Ківшар. – От і виходить так, наче гроші є, але вкласти у потрібне ти не можеш.
Та якщо вже купувати, то обов’язково українське. За словами чоловіка, у країні є достойні виробники, і підтвердження цього – сучасні зразки сільгосптехніки, які легко можуть конкурувати із закордонними зразками.
– Я прибічник нашої вітчизняної техніки, яка теж потужна. Показовий приклад – моя остання покупка, трактор Т-150. Скажу з гордістю, що наші виробники теж можуть, якщо захочуть, – переконаний фермер.
Двостороння вдячність
Головне – займатися улюбленою справою. Сьогодні чоловік задоволений тим, що кожного дня він втілює в реальність мрію свого дитинства. Його закоханість у землю – головна рушійна сила, яка постійно керує та кожного року дає наснагу. Саме закоханість, а не фінансове благополуччя та багатство. Та все ж гроші теж необхідні, адже потрібно розвивати й рідне село – давати людям роботу, підтримувати школу.
– У школі змінили вікна, перекрили покрівлю, зробили підлогу, а коли є змога, стараємося організувати дітям екскурсію, – розповів Андрій Ківшар. – Мої двері завжди відчинені для односельців, адже в мене 280 пайщиків, які теж приходять по допомогу. Колись увесь колектив возив на відпочинок в Орлівку під Севастополь. Наче тільки три дні подорожували, але до сьогодні моя команда пам’ятає цю короткочасну відпустку.
А для того щоб відпочивати вдома, фермер привів до ладу місцевий ставок, який недалеко від його будинку. Покосив траву біля водойми, обсадив березами, запустив рибу, щоб місцеві жителі могли ходити рибалити та насолоджуватися природою рідного краю.
Та зовсім не відпочинок, урожаї чи багатство головні для чоловіка, а, звичайно, підтримка родини. Сьогодні основна його мрія – дочекатися внуків, щоб стати для них показовим дідом.
Фермер розуміє, що тільки сім’я може надати ту життєву силу, яка зможе наректи людину на успіх. Адже трапляються різні люди, які приходять з добрими намірами – та навпаки.
Так, минулого року, коли Андрій Ківшар святкував свій день народження і приймав гостей, невідомі пограбували та підпалили його будинок.
– Я приїздив додому навідуватися десь біля сьомої вечора – і все було гаразд. А вже о дев’ятій застав будинок у вогні, – згадує чоловік. – Болісно було дивитися, як палає твоя оселя, та на цьому життя не закінчується.
Поділився фермер і своїми планами на майбутнє. Хоча в житті так склалося, що моряком чоловік не став, але він є великим прихильником морського флоту. Мріє, як і раніше, щороку їздити до Севастополя на парад військово-морського флоту.
– Для мене найкраще місто – це Севастополь. Хто б що не казав,я вважаю, що це місто було, є і буде українським, – впевнений аграрій.
Девіз підводника
У селі Новий Бурлук фермер Андрій Ківшар – не єдиний прихильник морської тематики. Підтримує його і сільський голова, який служив у підводних військах. Тож коли за справу беруться любителі моря, всі труднощі залишаються десь далеко на глибині підводних просторів.
– На території села є два фермерські господарства, на яких усе тримається, – це «Гай» та «Шанс», – розповів голова Новобурлуцької сільради Володимир Маренич. – Для села це два кити, які завжди підтримають ініціативу місцевих.
Голова розповів, що з фермером Андрієм Ківшарем він товаришує змалку, разом росли. Працював у нього комбайнером, а потім, коли за станом здоров’я вже не зміг продовжувати діяльність, пішов працювати у школу. Коли чоловік вирішив балотуватися на голову села, його колишній роботодавець підтримав вибір товариша.
– Я все життя прожив тут і вже не міг дивитися на безлад і бездіяльність, які панували в селі, тому вирішив спробувати змінити щось на краще, – поділився голова сільради. – У підводників є девіз «Або всі загинемо, або спливаємо», тому сьогодні ми з нашими місцевими фермерами активно підтримуємо його.
Символічний для відновлення села став сад, який посадили цього року. Підтримали в селі й ініціативу голови зробити дитячий майданчик. Недавно відремонтували два колодязі та огорожу біля села, планують розпочати ремонт дороги по одній з вулиць.
– Невирішеним залишається питання ремонту місцевого клубу, – поділився Володимир Маренич. – Покрівля тече, є проблеми з опаленням, але я зараз активно шукаю спонсорів, які б допомогли вирішити це питання задля того, щоб клуб був не наболілою темою, а окрасою села.
Марина Проценко, спеціальний кореспондент
фото надано газетою «Печенізький край»