Чому краще бути зоотехніком та дояркою, ніж економістом та менеджером

14.11.2012 16:07 Агропром
Фото Інни Пирлик Фото Інни Пирлик

Стереотип, що молодь із села прагне переїхати до великого міста, розвіюється, коли зустрічаєш молодь, яка із задоволенням працює у сільській місцевості.

Хлопці та дівчата від самого початку їхали вчитися до Харкова, щоб потім застосувати свої знання на рідній фермі. Доярка Любов Товт і зоотехнік Дмитро Христенко із села Світличне Золочівського району розповіли «СК», як їм працюється на рідній землі, чому повернулися на свою ферму і які, на їхню думку, переваги життя у селі.

Ніколи не подобалося місто

23-річний зоотехнік Дмитро Христенко в 17 років чітко знав, де і ким хоче працювати, адже з раннього дитинства спостерігав, як на фермі працює батько. Тому, коли хлопець їхав навчатися до Харкова, в зооветеринарну академію, був упевнений, що трудитися повернеться до рідного Світличного. Так і сталося. Життя у великому місті не звабило Дмитра, він одразу ж після закінчення вишу почав працювати зоотехніком у фермерському господарстві, де працює і батько.


– Раніше батько відповідав за пташник, але потім птицю перестали розводити і тато став зоотехніком, – каже Дмитро. – З дитинства він брав мене з собою на роботу, тому я вже тоді уявляв, як працювати на фермі.

Хлопець стверджує, що жити в місті йому не дуже подобалося. Хотілося повернутися в рідну домівку, де є можливість працювати з тваринами, на свіжому повітрі. Тепер Дмитро щодня дбає про те, щоб у господарстві вистачало корму, працівники правильно розподілили силос для корів і зробили комбікорм, стежить за доїнням і роздачею кормів. Незважаючи на юний вік Дмитра та невеликий стаж роботи (всього 1,5 року), він упевнений керівник, якого слухають.


– Доводиться іноді сварити доярок. Звісно, не кричу, — ще молодий для цього (сміється). Ніби слухають або, принаймні, роблять вигляд, – ділиться зоотехнік.
Дмитру його робота подобається. Він із захопленням розповідає про те, чим годують корів і як збільшити надої.

– Ми на нашій фермі вирішили не переходити на зелений корм, адже у корови може бути стрес і вона даватиме менше молока. До того ж, силос більш поживний для худоби. Цього року спробуємо до силосу додати ще й сінаж, – розповідає про свої перші рішення зоотехнік.

Дмитро не єдиний молодий працівник у господарстві. На фермі працюють дві 21-річні доярки. Хлопець каже, що незабаром на ферму прийде працювати ще одна юна дівчина. Їй доручать череду молодих телиць.

Жінка, яка нічого не боїться

А от Любов Григорівна працює дояркою з 17 років – з того часу, як заміж вийшла. Сьогодні жінці 40, проте вона чудово виглядає і називає себе молодою гарною бабусею. Зовсім юною отримала професію швачки у Харкові, проте працювати у швейному цеху не судилося – чоловік не бажав переїжджати до міста. Його місце було у Світличному – хотів працювати на землі.


– Він у мене не городянин. Тоді, як і тепер, працював трактористом, – каже Любов Григорівна. Жінка розповідає, що ферма їй добре знайома ще з дитинства.

– Тут працювала дояркою моя мама, а тепер її справу продовжую я. У селі влаштуватися перукарем чи швачкою неможливо, тому прийшла на рідну ферму, – розповідає жінка.

Проте навчання дарма не минуло. Любов Григорівна й досі шиє одяг і стриже знайомих односельчан.

– Кому треба штори пошити чи відремонтувати одяг, ідуть до мене, – каже Любов Григорівна. – Коли старша дочка була маленькою, шила їй кофтинки, спіднички – тоді з грошима було сутужно, купувати всі ці речі не могла.

Жінка розповіла, що за весь час її трудового стажу їй таки доводилося покидати рідну ферму.

– Були часи, коли не було грошей і нам на фермі не платили зарплату. Тоді довелося піти. І продавцем працювала, і прибиральницею, адже жити на щось треба було. Коли на фермі змінилося керівництво і справи почали налагоджуватися, із задоволенням повернулася сюди, – ділиться доярка. – Уже дев’ять років минуло з того часу. Зараз на фермі добре платять і ми нормально заробляємо.

Любов Григорівна розповіла, що в середньому на день доїть 25 корів, за день надоює близько 320–330 літрів молока.

– Бувало так, що й по 500 літрів на день доїли. А в цілому за рік одна корова повинна дати не менше п’яти тонн молока, – розповіла доярка.

Окрім 25 фермерських, Любов Григорівна доглядає ще й за своєю коровою, яку, звісно ж, доїть вручну.

– Це село, а як у селі жити без худоби? Є ще й кури, качки, город, – каже жінка.
До корів, як розповіла Любов Григорівна, у неї особливий підхід. Вона ніколи не б’є і не сварить худобу.

– Якщо бути з твариною лагідною, то і вона спокійно реагуватиме. Корова може чогось злякатися і навіть вдарити. Та в таких ситуаціях з нею треба говорити, аби вона заспокоїлася, а не гримати на неї, – ділиться досвідом доярка.

Та, незважаючи на гуманне ставлення до корови, тварина не завжди відповідає люб’язністю. Любов Григорівна розповіла, що вередлива худоба не раз буцалася.
– Ой, ви знаєте, з такими синцями колись ходила – навіть десь фотографії лишилися, – каже Любов Товт. – Коли корова розтелюється вперше, вона дуже б’ється. Вони мене били і в 17, і досі б’ють.

Та, як запевняє жінка, вона не боїться задиракуватих корів.
– Мені нічого не страшно, – стверджує пані Любов.

Інна ПИРЛИК, матеріал з газети "Слобідський край" №120 від 06.10.2012

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта