Харківський пенсіонер змайстрував бойлер, автоклав та вітроелектростанцію

24.07.2014 10:01 Агропром
фото Артема Богдана фото Артема Богдана

Іван Шматько народився в селі Мартовому в далекому, для нинішніх поколінь навіть «історичному», 1928 році. І ніколи – ні в дитинстві, ні в юності, тим більше, у зрілі роки, не мав наміру покинути свою малу батьківщину.

У домі Івана Шматька ще безліч цікавих і незвичайних речей. Елементарна, але елегантна ідея гріти воду для господарських потреб за допомогою саморобного сонячного колектора. На даху літньої кухні лежить змійовик зі скручених чорних пластикових труб. Насосна станція подає воду до крану не безпосередньо, а через ці труби спочатку вгору, потім вниз. Усе! Гаряча вода півроку безкоштовна, і вона дійсно гаряча (перевірено на собі, градусів 40–45).

Читайте також: Трактор "Пенсіонер" самотужки змайстрував 86-річний ветеран з Харкова (ФОТО)

Навіть у хмарний день вона тепла, а в сонячний просто невичерпна, адже поки стече – уже нагріта; свіжа й холодна встигає нагрітися знову. Електричний бойлер слабший за цю систему буде.
У гаражі винахідника скромно стоїть саморобний автоклав. У ньому за високої температури (120 ºС) нагнітається тиск у п’ять атмосфер. Такі агрегати використовують у медицині для стерилізації, а також у хімічній промисловості.

Механізатор же в ньому в "тільки" готуж консерви. Просто в банках. Завдяки високій температурі все, що всередині банки, проварюється, а завдяки високому тиску кришку банки не зриває при нагріванні. Швидко, просто, не треба морочити голову зі стерилізацією і можна закручувати багато банок за раз. Краса. Хоча, здається, тримати в сараї 120-градусний окріп під тиском у п’ять атмосфер якось моторошно.
За словами механізатора, робив він і деталі поршньової. Сам відливав (!) поршень у саморобній формі, проточував його, сам вирізав компресійні кільця та сам виточував та загартовував палець на шатун (для тих, хто не знає, поршньова група у двигуні вирізняється особливими вимогами до точності виробництва. Допуск неточності деталей дозволяється в тисячні міліметра. Крім того, самі деталі потрібно виробляти з матеріалу, який має дуже специфічні особливості. Це відповідні твердість і коефіцієнт теплового розширення, інакше в кращому разі деталі швидко вийдуть зі строю, а в гіршому – «потягнуть» за собою в могилу й інші деталі двигуна. Зробити їх у сараї – це справжнісіньке диво). Як скромно висловився Іван Шматько: «Купив я на базарі поршень для моторолера, поставив, а він гріється. Сплав алюмінію не той, що потрібно, і при нагріванні він сильно розширюється, через це клинить. Тож зробив поршня сам».

Як доказ того, що саморобні деталі зроблено правильно, на подвір’ї механізатора, окрім того самого моторолера і трактора, стоїть і мотоцикл Іж-49, куплений в 1953 році. Який і досі, уже більше ніж 60 років поспіль, працює. Є в Івана Яковича й саморобна вітроелектростанція. Але, як висловився механізатор, робив він її, коли регулярно відключали світло, а зараз вона не потрібна.

Від автора: Коли я прощався з Іваном Шматьком і ще раз глянув на його будинок – добротний, але зовсім звичайний, одноповерховий, із вишнями понад парканом, зрозумів: дива роблять люди. Самі, своїми руками.

Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" №79-80 від 05.07.2014

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта