Посівна під дронами

П’ять районів Харківської області – Куп’янський, Чугуївський, Ізюмський, Харківський та Богодухівський – через повномасштабне вторгнення вимушені скорочувати площі земель сільськогосподарського призначення. Але аграрії регіону продовжують сіяти і сподіваються на майбутній урожай.

Історія фермера Олександра Гаврилюка з Барвінківської громади – це не про зруйнований бізнес. Це про відродження з нуля, про людину, яка тримається за свою землю.

Він фермерує з 1997 року. До повномасштабної війни обробляв понад три тисячі гектарів і буквально напередодні вторгнення оновив технічний парк. У господарстві були сучасні комбайни, зокрема чотири Lexion, кожен вартістю сотні тисяч євро, новий Claas за майже півмільйона, гусеничні трактори. Загальна вартість техніки сягала щонайменше п’ять мільйонів євро.

Сьогодні, за його словами, не залишилося нічого

Не менші втрати – в інфраструктурі. Склади, які могли зберігати до 40 тисяч тонн зерна, знищені. Разом із ними – десятки тисяч тонн продукції.

«Пшениці пропало 10,5 тисячі тонн, соняшнику – 3 700 тонн. Було 650 тонн добрив – усе знищено. На складі стелю розбили, але пішов дощ і добив те, що після обстрілів уціліло», – розповідає він. 

Після такого більшість фермерів, імовірно, зупинилися б. Але не Гаврилюк. Він повернувся на поля – спершу пішки, з міношукачем.

«Ми самотужки розмінували 2300 гектарів. Ходили з міношукачами і чистили землю самі», – говорить фермер.

Та навіть на вже обстежених полях небезпека залишається. Один із тракторів підірвався після розмінування. Механізатор, який тоді був за кермом, чудом вижив і досі працює у господарстві.

Сьогодні господарство фактично починає з нуля. Якщо раніше в сезон працювали 36 людей, то зараз – лише троє. І ті – майже пенсійного віку.

«Людям майже по 60 років. Молоді в селі немає. Знайшов двох хлопців по 21 – вчу їх, але ще вчити і вчити», – розповідає Олександр Гаврилюк.

За словами фермера, банківська система також не завжди є надійною опорою аграріїв.

«Державні банки тільки обіцяють реструктуризувати борг. З вересня чекаємо на реструктуризацію – відсотки нараховують далі. Водночас податкове навантаження нікуди не зникло», – зазначає чоловік.

Попри це, Гаврилюк продовжує працювати. Сьогодні – у режимі виживання. Частину техніки вдалося відремонтувати власними силами, частково допомогли міжнародні партнери: надали кредит, техніку.

Те, що зараз найбільше хвилює аграрія, це урожайність. Без добрив і з мінімальними ресурсами розраховувати на високі показники не доводиться.

«Дрони постійно долітають, ми вже звикли. Сіємо без добрив, бо грошей немає. Соняшник і пшеницю – і все. Більше фінанси не дозволяють. Але жнива будуть, бо ми допомагаємо сусідам, а вони нам допомагають. Це справа мого життя, моя земля, і вона не має стояти пусткою», – впевнений Олександр Гаврилюк.

Ситуація в аграрному секторі у Барвінківській громаді взагалі складна. Частина земель фактично вибула з обробітку, та земляки Олександра Гаврилюка продовжують працювати навіть на межі можливостей.

«У нас 9300 гектарів аграрних земель залишаються замінованими. Попри це у громаді працюють 35 агропідприємств», – говорить Барвінківський міський голова Олександр Бало. 

Як зазначає голова Ради сільгосптоваровиробників Барвінківської громади Олександр Курочкін, посівна розпочалася по всій території, де це можливо.

«У кожному підприємстві почалися весняні роботи – горох, ячмінь, овес уже посіяли», – розповідає Олександр Курочкін.

Однак географія безпеки суттєво впливає на результати. Найбільш проблемними залишаються території ближче до Ізюма, де через щільне замінування працювати практично неможливо.

«Темпи розмінування повільні. Той же Гаврилюк якось підрахував: якщо чекати на державні структури, то потрібно років 50. А сіяти треба тут і зараз», – додає голова Ради сільгосптоваровиробників.

Структура посівів у громаді залишається відносно традиційною. Основу формують озима пшениця, озимий ріпак і соняшник, тоді як кукурудзи сіють значно менше. Частина аграріїв експериментує з нішевими культурами – коріандром, нутом і гірчицею, однак ці посіви мають точковий характер і не визначають загальної картини.

Серед найактуальніших проблем аграрії Барвінківської громади зараз називають різке зростання вартості ресурсів. Якщо азотні добрива частині господарств удалося закупити за старими цінами, то наразі їхня вартість фактично подвоїлася і сягає близько 44 тисяч гривень за тонну. Додатковим ударом стали подорожчання пального та логістичні проблеми: через стан доріг постачальники неохоче працюють із громадою, що автоматично підвищує ціни на доставку і зменшує маржинальність виробництва.

Не менш гострою є кадрова проблема. Навіть у відносно стабільних господарствах бракує механізаторів.

«Люди зайняті на двох-трьох роботах, через що втрачається темп – роботи, які планували на день, розтягуються на два-три», – каже Курочкін.

Ситуацію ускладнює недосконалість механізму бронювання працівників. Аграрії можуть бронювати до 100 % персоналу, однак фактично цей показник ледве сягає 70 %, що створює ризики у пікові періоди польових робіт. Кількість заброньованих працівників в аграрній сфері зменшилася не випадково – причина у зміні правил наприкінці 2025 року. Держава суттєво підвищила вимоги до підприємств, які можуть отримати статус критично важливих і, відповідно, бронювати своїх працівників.

Тепер агрофірмам для бронювання працівників потрібно мати щонайменше 1000 гектарів оброблюваної землі – раніше було достатньо 500. Для багатьох середніх господарств це стало серйозним бар’єром.

Додатковим фактором стає демографічна ситуація: частина населення, зокрема, молодь, яка або пішла до лав ЗСУ, або виїхала за кордон, що ще більше загострює кадровий дефіцит.

«Барвінківська громада залишається зоною ризикованого землеробства як у прямому, так і в економічному сенсі. Аграрний бізнес працює без гарантій. Та навіть у нинішніх умовах багато фермерів бачать перспективу і поступово рухаються вперед, адаптуючись до умов війни», – зауважує Олександр Курочкін.

Ситуація у Барвінківській громаді Ізюмського району є типовою для багатьох громад Харківської області. У п’яти районах – Чугуївському, Харківському, Богодухівському, Куп’янському та Ізюмському – аграрії змушені скорочувати посівні площі через замінування, постійні обстріли та атаки дронів. Але навіть у таких умовах аграрний сектор не зупиняється.

«Там, де планували, там усюди стартували. Є певна проблематика щодо посівів саме на прифронтових територіях. На жаль, ми втрачаємо цей ресурс», – розповідає про початок весняно-польових робіт у регіоні начальник Харківської ОВА Олег Синєгубов.

Ця втрата ресурсу має цілком конкретний вимір. В Ізюмському районі масштаби втрат агроземель значні: з обробітку може випасти до 50–70 тисяч гектарів. Там питання стоїть уже не про ефективність, а про фізичну можливість працювати. Безпековий фактор повністю домінує над економічним.

Важка ситуація й у громадах Куп’янського району. У Шевченківській ТГ щонайменше 20 % земель можуть залишитися незасіяними. Причини комплексні: обстріли, розширення зони евакуації, подорожчання пального і нестача кадрів. Частина техніки взагалі звідти вивозиться.

На окремих територіях району агровиробництво фактично паралізоване – через близькість до лінії фронту, втрату інфраструктури та тотальне замінування. Найскладнішою залишається ситуація у Курилівській, Кіндрашівській, Дворічанській, Петропавлівській та Куп’янській громадах, які розташовані фактично біля лінії фронту.

У Чугуївському районі ситуація дещо інша, але також критична: понад 23 тисячі гектарів аграрних земель потребують обстеження на вибухонебезпечні предмети. Навіть там, де бойові дії менш інтенсивні, заміновані поля та обстріли гальмують старт посівної, хоча кампанія й не під загрозою зриву. У Вовчанській громаді доступу до земель фактично немає. Складна ситуація також у господарствах Старосалтівської, Пролісненської та Печенізької громад. Там продовжують працювати під гуркіт ворожих безпілотників та снарядів.

У Харківському районі посівна вже триває, однак і тут аграрії працюють у новій реальності. Постійна загроза атак ускладнює роботи на полях навіть у «відносно тилових» громадах. Частина територій узагалі вибула з обробітку. Особливо складна ситуація у господарствах Циркунівської та Дергачівської громад. У Липецькій громаді, яка знаходиться в зоні активних бойових дій, узагалі неможливо вести сільськогосподарські роботи.

Богодухівський район має відносно стабільніший вигляд, однак і тут є заміновані землі, дефіцит кадрів і зростання собівартості виробництва. Навіть за повної мобілізації ресурсів аграрії працюють із постійним ризиком втрат. Найбільш постраждали аграрії із Золочівської громади.

Ключова тенденція для цих п’яти районів – поступове скорочення доступного земельного банку. Причини спільні:

мінування та нерозірвані боєприпаси;

атаки FPV-дронів і КАБів по техніці та складах;

обмеження доступу до прифронтових територій.

Більш стабільною залишається ситуація в Лозівському та Берестинському районах Харківщини. Вони не потрапляли під окупацію, тому кількість сільськогосподарських земель та агровиробників там значно не скоротилася. А у Берестинському – навіть з’явилося нове агропідприємство. 

Тож, попри усі складнощі, аграрний сектор Харківщини демонструє стійкість. Навіть у прифронтових громадах фермери використовують будь-яке «вікно тиші», щоб вийти у поле. Галузь фактично тримає малий та середній агробізнес, який у прикордонному регіоні вимушений працювати на межі можливостей.