Богодухів. Хто заснував місто та звідки його назва
Але таку вочевидь релігійну назву, як Богодухів, вона чомусь не чіпала. Чому? Напевно, не все так очевидно...
Богодухів - місто, районний центр Харківської області. Заснований у 1662 році. Населення станом на 2008 рік – 16 тис. осіб.
В історичних документах за 1571 рік зазначається, що на тому місці, де зараз розташований Богодухів, був Дяків острог. Однак незрозуміло, чи то це було постійне укріплене поселення, в якому жила прикордонна варта, чи то просто місце, де зупинялися дозорні. Як би там не було, тільки через сотню років сюди прийшли люди на постійне місце проживання. Одні – з Подніпров’я. Вони шукали тут землю і свободу, насамперед, від панів і податків, тому і йшли «на слободи». Інші – з півночі, з окраїнних земель Московської держави; це були селяни-втікачі, які шукали тут землі і волі, і «служиві люди», які охороняли кордон. Перші були українцями, другі – росіянами. Вони селилися поруч, орали землю, вирощували худобу, разом обороняли нову батьківщину від набігів татар.
Богодухів був заснований українцями з Правобережжя. Відомо, що в цей час великий загін переселенців у кількості 1204 людини на чолі з отаманом Тимофієм Крисою припадає на Богодухівщину. Відомо, що в цьому загоні 33 міщанина, у тому числі – один дяк, який мав вести листування з урядом Московської держави. Напевно, завдяки цьому дяку ми і маємо першу письмову згадку власне Богодухова, яка стала точкою відліку історії міста. «Богодухів місто поставлений острогом і дубовим лісом угору сповна, а вежі ще робити не закладені», – повідомляє документ, датований 1662 роком.
Чому засноване місто переселенці назвали Богодуховом? Здавалося б, відповідь лежить на поверхні: подібні «божественні» назви давали, як правило, на честь першого побудованого храму. Саме цю версію висловлює дослідник церковних старожитностей Філарет (Гумілевський); її ж повторює знаменитий дореволюційний «Енциклопедичний словник» Брокгауза і Ефрона. Однак у переліку стародавніх храмів Богодухова є Успенський, Покровський, Троїцький, Миколаївський, але жодної згадки про храм в ім’я Бога Духа Святого немає. Зате є народні легенди, і часто – не дуже упереджені.
Одна з легенд пов’язана з діяльністю тут... розбійників. Мовляв, у давнину місця тут були густо порослі лісами, в яких селилися «романтики з великої дороги». Вони підстерігали своїх жертв у затишних місцях на лісових дорогах і ставили питання руба: або нам гаманець, або Богу душу. Ось це «Богу душу» і стало основою для назви нового міста.
В іншому переказі йдеться, що річка Мерло, на якій розташований Богодухів, мала тванисті й болотисті береги (про це, до речі, свідчить і перший опис міста від 1662 року). Той, хто не знав стежок і бродів, при спробі перебратися на протилежний берег, сильно ризикував потонути – знову таки, «віддати Богові душу».
Утім, можливо, все було інакше: прийшовши на нове місце, переселенці зазнали особливих почуттів; можливо, аромат трав, свіжозораної землі разом зі свободою і сподіванням на нове життя склалися разом як релігійно-піднесене відчуття дихання Бога, духу Бога. Непрямим підтвердженням цьому припущенню є опис герба Богодухова від 1781 року: у ньому йдеться, що назва міста походить від хорошого повітря, і на гербі тому було зображення вітру, що дме крізь хмари. Однак цей герб не було затверджено. Замість нього Катерина Друга своїм указом затвердила куди більш прозаїчний: «Тернове дерево з плодами у срібному полі, що означає великий його статок». Ось так: терен – замість дихання Бога. І тільки гама кольорів нагадувала про особливе, «високе» в походженні міста: сріблястий колір символізував чистоту і невинність.
Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" № 73 від 19.06.2014
