Буденні радощі жінок у владі. Харківщина

Наприклад, першим заступником голови обласної ради Сергія Чернова вже протягом багатьох років є Олена Олешко. На посаді ще одного заступника очільника депутатського корпусу – Людмила Давидова. Узагалі, депутатський корпус Харківської обласної ради налічує 11 жінок-депутатів.

Губернатор Харківщини Ігор Райнін також запросив до своєї команди провідного фахівця – Юлію Світличну, наразі вона його заступник.

Є жінки й серед голів селищних рад: у Барвінківському, Великобурлуцькому, Дворічанському, Куп’янському, Коломацькому та Зміївському районах. Є представники прекрасної статі й серед голів районної державної адміністрації – Любов Шамрай в Ізюмському районі. Є також і жінка-мер – Галина Минаєва в Чугуєві.

Та кожна «залізна леді» мріє про родинний затишок, коли замість робочого цейтноту – люблячий чоловік і радісні діти.

В оточенні квітів

Валентина Щолок на посаді голови Барвінківської районної ради вже шостий рік, узагалі за її плечима 30 років керівницького стажу. Жінка горить на роботі та відпочиває в колі родини. Зізнається, що спочатку було непросто поєднувати кар’єру й особисте життя, та згодом опанувала це філігранне мистецтво.

Валентина Семенівна обожнює квіти. Любить, коли їх дарують, а ще більше – коли сама вирощує.

– Хобі, яке мене надихає, – це вирощування квітів. Робота в садочку для мене справжній відпочинок, – каже голова Барвінківської районної ради. – У нашої родини 22 сотки, тож є де розгулятися. Як то кажуть, я сам собі ландшафтний дизайнер. Онуки у фруктовому саду розважаються, а я – із трояндами та ромашками.

– А які квіти вам зазвичай дарують?

– Близькі знають, що моя квітка – хризантема. Тож їх і дарують. А ще картини з намальованими маками.

Серед подарунків, які найбільше вразили Валентину Щолок, – вишитий портрет Кобзаря. А з нагород – орден Княгині Ольги, яким її відзначили п’ять років тому, та звання почесного громадянина міста Барвінкового.

Замість характеру – доброта

В органи влади Галина Турбаба прийшла в непрості для України часи – у 1994 році. Згодом стала головою Дворічанської районної ради. Каже, що з чоловіками їй нескладно знаходити спільну мову.

– Депутатський корпус складають в основному чоловіки. Взаєморозуміння знаходимо дуже швидко. Мені не важливі стать і досвід роботи, головне – результати праці. Усі ми єдиний колектив, який спільно вирішує найскладніші питання, – підкреслює Галина Григорівна.
Жіноча мудрість допомагала їй завжди – як на роботі, так і вдома. Ніякої диктатури й авторитаризму, тільки демократія. Цьому секрету її навчив тато.

– Тато ніколи нам із сестрою нічого не нав’язував, спрямовував – так, але право вибору завжди було за нами. Такі ж принципи і в моїй родині – ніякої диктатури, – ділиться сімейним секретом Галина Турбаба.

«Бабуся, ти ж одна доброта!» – описує голову районної ради її онук Стас. І щоб бабусю порадувати, дарує їй листівку, що зробив власноруч. Минув рік, а перша листівка від онука досі лежить у скриньці з коштовностями, як найголовніший скарб і оберіг.
У родині Галини Григорівни є правило: ніяких магазинних тортів на свята. Як би не була зайнята та як пізно не повернулася б додому, а улюблений торт рідних – «Пінчер шоколадний» – завжди буде на столі. Жінка каже, що випічка для неї – це розрядка від робочих буднів.

А ще Галина Григорівна відпочиває, коли в’яже. Це їй допомагає приймати правильні рішення. В’язання – на кшталт медитації. Та й речі, зв’язані власноруч, заряджені любов’ю, тож зігрівають більше ніж куплені.

Чоловіча підтримка

У владі Олександра Жиліна вже понад 35 років, останні п’ять років – голова Великобурлуцької районної ради. На керівні посади жінку завжди благословляли чоловіки. З легкої руки Віктора Куянова Олександра Федорівна майже 17 років очолювала управління праці та соціального захисту населення. Усе своє життя вона присвятила людям. Робила кар’єру, але і про родину ніколи не забувала.

– Я дуже вдячна Богу за свого чоловіка Олександра Миколайовича. Для мене він був справжньою опорою. Ніколи від нього не чула закидів з приводу затримок на роботі. Як жінка я не розумію, що таке ревнощі. Жили з ним душа в душу. На жаль, 17 років тому його не стало. Але в мене залишився чудовий син, а з часом з’явилася і невістка, яка стала мені як дочка. Син, невістка та онук – зараз моє щастя, – розповідає Олександра Жиліна.

У вільний час жінка любить почитати. Перевагу надає історичній літературі. Це захоплення в неї з юності, за першою освітою Олександра Федорівна – викладач російської мови та літератури. Незважаючи на те, що жінка все життя спілкується російською, Україну вважає своєю Батьківщиною.

– Я завжди розмовляла російською мовою, але це не заважає моїм рідним великобурлучаном мене розуміти. Тож у такий складний для нашої України час хочу всім жінкам побажати щастя та благополуччя, щоб їхні очі ніколи не знали сліз. Миру нам всім і взаєморозуміння. Якою б ми мовою не розмовляли, усі ми живемо в Україні, і вона в нас одна.

Мирослава Кольцова, матеріал з газети "Слобідський край" №28 від 07.03.2015