Частівки прийшли на Слобожанщину із Росії

Як підкреслив Михайло Красиков, інколи буває дуже важко виокремити, звідки йде та чи інша традиція.

– Наприклад, фольклористи із західної України не виокремлюють жанру частівок. Проте, якщо піти у будь-яке слобожанське село, то можна почути безліч таких веселих приспівок. Я, скажімо, за 30 років роботи зібрав їх понад 100. Проте за походженням цей жанр російський, і на західній Україні його теоретично бути не може, – каже Михайло Красиков. – Частівки були популярними на Харківщині і Полтавщині. Інколи їх виконували українською мовою, інколи – російською, але частіше за все частівки співали на суржику. Так, на Бєлгородщині й досі можна почути усі три типи. Це зайвий раз показує, що у традиціях Слобожанщини тісно переплелися українська та російська культури. Символом цього синтезу є Покровський храм у Харкові, побудований у 1769 році. За конструктивними особливостями – це яскравий приклад козацького бароко. У той же час за декоративним оформленням –  це типовий московський храм. І таких споруд на Харківщині багато.

Назва «Харків» – тюркська за походженням

– Завдяки тому, що Харківщина була на перехресті торгових шляхів, люди спілкувалися з представниками різних народностей, а отже, збагачувалася й слобожанська культура. Недарма ж у Харкові виник Вірменський провулок та Єврейська вулиця. На Слобожанщині проживали і молдовани, і волохи. До речі, завдяки останнім на Харківщині народився нобелівський лауреат Ілля Мечніков, – розповів Михайло Красиков.
У різні часи на території Слобожанщини проживали половці, греки, болгари, цигани, різні тюркомовні народи. За однією з версій, саме останні дали назви Харкову та Чугуєву. Більшість дослідників вважають, що ці назви тюркські за походженням.

Тамара Кіч, Ірина Гудзь, Юрій Борщ, матеріал з газети "Слоібдський край" №113 від 20.09.2012