Дівчина у шоломі танкіста. Історія життя та війни харків'янки

Вона народилася у 1925 році. Юність дівчини, як і багатьох її ровесників, була обпалена вогнем війни. Після закінчення дев’яти класів Наталя твердо вирішила стати до лав захисників Вітчизни. Дівчина вмовила командування танкової частини взяти її з собою. І почалась нова сторінка життя – фронтова. 

Спочатку Наталю направили на курси радистів, після закінчення яких зарахували зв’язківцем до 22-ї танкової бригади 5-го танкового корпусу. Після короткого інструктажу – у перший бій. Згодом жінка так його згадувала: «Сиджу на головному танку – завдання в мене таке: налагоджувати зв’язок командира танка зі штабом. Наближаємося до передової, і тут я чую, передають: «Праворуч від нас німці випустили «тигрів», за ними – «пантер». Я злякалася, а сама дивуюсь: «Навіщо це фашистам тварин у бій пускати. Ну хоч побачу живих тигрів». Це був перший мій бій, моє бойове хрещення». Це була найтяжча й найжорстокіша битва на Курській дузі, під селом Прохорівка.

А потім були визвольні бої за Харків, Київ, Житомир, Корсунь-Шевченківський. Брала участь Наталя Закружецька в Яссько-Кишинівській операції, визволенні Румунії, Угорщини, Австрії, Чехословаччини. За заслуги перед Вітчизною жінку було відзначено п’ятнадцятьма нагородами. Мужність, відвага, здоровий глузд і точність бойового розрахунку – саме ці риси ставили дівчину-воїна нарівні з воїнами-чоловіками.
У боях з ворогом Наталя була двічі поранена. А один з боїв 1944 року в Угорщині став доленосним для дівчини: вона врятувала життя комісарові Дмитру Закружецькому, який у той час командував батальйоном. Молоді люди познайомилися, а пізніше одружилися в Празі.

Наталя Закружецька на власні очі бачила багато горя й страждань людських, особливо дитячих. Мабуть, це й стало поштовхом у виборі майбутньої професії – педагог-вихователь. У повоєнний час жінка навчалася в педагогічному училищі, потім на факультеті дошкільного виховання Харківського державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди. Трудову діяльність Наталя Закружецька починала вихователем, згодом обіймала посаду завідувачки дитячим садком. Після виходу на пенсію працювала старшим вихователем дитсадка заводу електроапаратури. За свою роботу жінка біла відзначена значком «Відмінник народної освіти УРСР».

Гідним продовженням подружжя Наталі та Дмитра Закружецьких, їх гордістю стали діти: син і дві доньки.

Трудову діяльність Наталя Денисівна поєднувала з активною громадською та суспільною діяльністю: входила до складу організації Харківського обласного комітету міжнародної української спілки учасників війни, була активним діячем організації жінок-фронтовичок, брала безпосередню участь у конференціях, семінарах, відвідувала місця бойової слави, займалася патріотичним вихованням молоді, виступаючи зі спогадами про війну й повоєнне відродження.

Час немилосердний, а людське життя, на жаль, швидкоплинне. На 90-му році життя зупинилося серце і Наталі Закружецької, але пам’ять про неї залишиться в серцях рідних, близьких, у спогадах однополчан, у рядках та фотографіях.

Ніна Сотнікова, науковий співробітник Національного меморіального комплексу «Висота маршала І. С. Конєва»