Дивні назви населених пунктів на Харківщині. Огульці

17.04.2014 10:14 Культура
http://obua.ru/ http://obua.ru/

«СК» продовжує дослідження старовинних занять населення Харківщини, які дали назву населеним пунктам.

Огульці. Село у Валківському районі. Засноване в 1646 році. Населення – 1299 осіб станом на 2001 рік.  У людини, яка вперше почула цю назву, зазвичай виникає ціла низка нестандартних асоціацій – від огірків до огульних звинувачень. Хоча незвичною ця назва стала з часом, спочатку воно називалося інакше.

Читайте також: ЯК ГРАФСЬКЕ СТАЛО РАДЯНСЬКИМ. ІСТОРІЯ ОДНОГО МАЄТКУ ПІД ХАРКОВОМ (ФОТО)
                      ЦІКАВІ НАЗВИ СЕЛИЩ НА ХАРКІВЩИНІ: ГАЙДАРИ ТА ТЕТЛЕГА
                      РАДЯНСЬКІ НАЗВИ СЕЛИЩ ХАРКІВЩИНИ: РЕВОЛЮЦІЙНА ДОЦІЛЬНІСТЬ АБО ІСТОРІЯ

Отже, в знаменитому «Історико-статистичному описі Харківської єпархії», складеному невтомним дослідником і одночасно харківським архієпископом Філаретом (Гумилевським), що вийшов у світ в 1857 році, пишеться, що слобода Огульці в давніх актах називалася Угольці. І Філарет тут же висловлює припущення про походження такої назви: «це назва пристойна місцевості цій, оскільки вона розташована в кутку, утвореною тут височиною Курською». Однак це не єдине пояснення. У XVIII столітті було досить популярним отримання деревного вугілля з дерева. Людей, що цим займалися, називали вуглежогами. За версією деяких дослідників, саме результат діяльності вуглежогів – вуглинки – і дали назву слободі, згодом вона виросла у велике село.

Проте до наших днів дійшли описи слободи Огульці, складене в другій половині XVIII століття. До того часу Огульці налічували 300 дворів і 3000 жителів. Основними заняттями там названі хліборобство і скотарство; крім того, у місцевих жителів було популярно винокуріння і продаж хлібного вина (так тоді називали самогон). Ще одне поширене заняття – торгівля рибою: огульчани їздили в донські станиці, купували там рибу і продавали в навколишніх селах на ярмарках. Жінки в Огульцях були майстерні в рукоділлі, і в першу чергу – у прядінні та ткацтві. До речі, на початку ХІХ століття в огульчан з’являється ще одне цікаве і прибуткове заняття – вони вирощували на продаж у Харків фрукти; а для російських купців збирали і сушили лісові груші. Вміли огульчани й поводитися з деревом: серед них було багато майстрових, які робили на продаж ґонт (дерев’яну черепицю), бочки, колеса і посуд.

Відомо так само, що в другій половині ХІХ століття в Огульцях була фаянсова фабрика, що належить купцеві Нікітіну (з паровою машиною в 12 кінських сил, п’ятьма печами, 55 майстрами і 65 чорноробами) і виробляла посуд, який купець продавав у Харкові, Ростові-на-Дону та Полтаві. Однак у цьому досить докладному переліку занять огульчан жодним словом не згадується вуглежогство. Зате в подробицях описується справжній земний рай: «Слобода Угільці в даний час залишається майже єдиним місцем, яке ще утримує в собі характер давнього слобідського життя черкасів (українців, що жили кожен на своєму хуторі, але в той же час утворюючи загальне поселення – Ред.), – пише Філарет (Гумілевський). І додає: – У весняний і літній час ці хутори тонуть у садах, і під тінню дерев – картина чарівна! Жителям є за що дякувати Господу...»

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №46 від 17.04.2014

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта