Доля – бути музою

27.08.2017 06:00 Культура
Фото з radikal.ru Фото з radikal.ru
Дочка харківського купця надихала на творчість двох видатних митців.

Муза для поета

«Я люблю тебя, ту самую, // Все нежней и все тесней, // Что, назвавшись мне Оксаною, // Шла ветрами по весне», – писав Асєєв у 1926-му. Він відверто зізнається: «Ты – всему была заказчица, // Что в строке отозвалось». І через 35 років нічого в їхніх почуттях не змінюється: «Я ничего не хочу ждать, // Кроме твоих драгоценных шагов». Дружина завжди залишалася його музою, його Ладою, які б негаразди їх не спіткали. Микола Асєєв називав себе ліриком аж до самих кісток, але безпосереднє зіткнення з війною, а потім з революцією серйозно переінакшило його життя, думки, шукання. За просочену революційними ідеями книгу віршів «Бомба», видану у білогвардійському Владивостоці, Асєєва збиралися заарештувати – і молоде подружжя спішно виїхало в Читу. У 1922-му вони перебираються до Москви – уже назавжди. Робота в ЛЕФі («Левый фронт искусства»), напружені творчі шукання (про нього казали, що Асєєв – чорний трудівник вірша, перепробував усі розміри та жанри в пошуках проникнення в сучасну тему з усіх боків), унікальна біографічна поема «Мяковскій починається», і все це ускладнюється нападами страшної хвороби – туберкульозу, підхопленого ще в окопах Першої світової. Під час Другої світової поет з дружиною був в евакуації в Чистополі. Асєєв написав поему про те, що там відбувалося, і збирався її опублікувати. Але «у верхах» вирішили, що він наклепницьки зобразив радянський тил; його викликали в ЦК і влаштували страшенний рознос. «Вступати з ними в боротьбу я не бачив сенсу. Ми повинні років на п’ять замовкнути і навчити себе нічим не обурюватися», – говорив потім друзям Асєєв. І поет замовк – тільки не на п’ять, а на цілих 10 років. Він захопився теорією вірша, історією Давньої Русі і давньоруської літератури, багато займався молодими талановитими поетами, вишукуючи і «просуваючи» самородків. Весь цей час Оксана – його Лада, його Ксаночка – була з ним. Виходжувала, втішала, піклувалася. Дітей у них не було, і коли Микола Асєєв у 1963-му помер, вона залишилася одна – муза Срібного століття, яка доживала свій вік у великій квартирі письменницького будинку в Камергерському провулку Москви.

Муза для художника

фото з svoykrug.com

За кілька років у її квартиру знайомі ввели розпатланого напівп’яного чолов’ягу з підверненою ногою і сказали, що це – дуже талановитий художник-авангардист Анатолій Звєрєв, що він біля її під’їзду послизнувся, не може йти, і що завтра його заберуть. Ніхто, звичайно, його не забрав. За три дні Ксенія Михайлівна не знала, як його позбутися, а він... закохався. Хуліган, п’яниця і талановитіший художник (його називатимуть російським Ван Гогом) закохався в жінку, яка була удвічі старшою; у пристойну вдову відомого поета; у музу Срібного століття. Закохався звіряче: писав їй дику кількість листів, купував букети, безперервно її малював. Незабаром уся Москва гула: Звєрєв оселився в Асєєвої! Який скандал! Який мезальянс! Але «оселився» – це не зовсім точне слово. Він міг зникнути на кілька днів, потім знову з’являвся. Ксенія Михайлівна намагалася його не пускати, але він влаштовував такий гармидер у під’їзді, що сусіди викликали міліцію. А вона кричала: «Бережіть його руки – він геній!»

Фото з 7days.ru

Звєрєв жив де доведеться, працював у чужих майстернях, спав, загортаючись, як їжачок, у газети. З диким риком жбурляв мазки на папір, пив до білої гарячки, міняв на спиртне полотна, які колекціонери згодом продавали на міжнародних аукціонах за великі гроші, і носив сорочки навиворіт («У художників дуже ніжна шкіра», – жартував він). Він водив на поводі тих, хто його любив, і Ксенію Михайлівну теж. Він її називав «стара» – а бачив молодою, і малював такою ж. Іноді – по кілька портретів поспіль. «Вона сидить поруч – платівка грає, я малюю. Встане, піде – замовкла платівка... Стара, – кричу, – негайно сядь назад!» – розповідав Звєрєв. Він ревнував її до минулого і міг кинути в пічку томик віршів Асєєва; міг облити її крижаною водою; і навіть піднімав на неї руку. А Ксенія Михайлівна називала Звєрєва «Анатоль», бачила в ньому блискучий талант і сприймала як привіт з власних далеких двадцятих. Він був рівня друзів її молодості – Пастернака, Маяковського, Хлєбнікова, ніби людина з її великого минулого, що чудесним чином загубилася в часі. І вона залишалася його музою майже 20 років, до самого кінця, а в перервах – турботливою нянькою, доглядальницею, другом і першим критиком. Ксенія Михайлівна померла в 1985 році. Анатолій Звєрєв пережив її всього лише на рік.

Інна Можейко

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта