Французьке диво у Валках. Історія провінційного фотоательє губернського значення

25.07.2014 09:37 Культура
фото Валківського краєзнавчого музею фото Валківського краєзнавчого музею

Великому винаходу ХІХ століття – фотографії – ми завдячуємо двом французам Жозефу Ньєпсу та Луї Дагеру.

Французьке коріння має і фотомистецтво нашого краю. А пов’язана ця історія з невеличким містом Валки.

Учень Айвазовського

Зупинити неповторну мить… Довгожданий промінь сонця у вікні, перші весняні квіти, грайливу веселку після дощу, дорогу посмішку рідної людини. Колись про таке можна було лише мріяти. А сьогодні для того, щоб втілити мрію в життя, достатньо просто мати під рукою фотоапарат.

Найстарішу фотографію, яка дожила до сьогодні, було зроблено французьким фізиком Ньєпсом за допомогою камери-обскури у 1826 році. Це був вид із вікна фотомайстерні. Справу Ньєпса продовжив його співвітчизник – видатний художник Луї Дагер. У 1837 році він сфотографував доволі складний натюрморт, отримавши перший у світі знімок з порівняно високою якістю зображення. Так народилася фотографія.

Французьке коріння має і валківське фотомистецтво. Його родоначальником виступив російський художник французького походження Григорій Миколайович Оже. Цього року виповнилась 180-та річниця від дня його народження.
Майбутній фотограф народився 9 січня 1834 року в Євпаторії. Його батько – Микола Антонович Оже – був вихідцем із родини французькопідданих емігрантів. Працював повітовим лікарем. До речі, Микола Антонович закінчив медичний факультет Харківського університету. Саме його заслугою є розвиток Сакських і Євпаторійських грязелікарень.

Сім’я Оже мала п’ятьох дітей, і Григорій був найстаршим із синів. Здібний хлопець сам опанував ази малювання, присвячуючи улюбленому заняттю весь свій вільний час. Отримавши домашню освіту, 18-річний Григорій вступив до Петербурзької Академії мистецтв у клас живопису. Навчався юнак у відомого на той час російського художника-романіста Максима Воробйова. Але студентське життя виявилося коротким: смерть батька змусила кинути навчання та повернутися до Євпаторії. Закоханий у живопис, Григорій не полишив улюбленої справи.

У Криму доля подарувала юнаку зустріч із відомим художником-мариністом Іваном Айвазовським, який погодився стати його вчителем. Через три роки Григорій продовжив навчання у рідному закладі в Петербурзі, після закінчення якого у 1857 році отримав звання вільного художника пейзажного живопису. Але початок своєї художньої кар’єри Григорій Оже чомусь вирішив пов’язати з фотографією. Так, у 1858 році у Петербурзі з’явився його перший фотографічний заклад. На цей час припадає і початок видавничої діяльності. «Светопись» – таку назву мав перший в Російській імперії фотографічний журнал, видавцем якого був Оже. Ілюстроване видання потребувало чималих фінансових витрат, а тому за два роки журнал припинив своє існування.

Завдяки Григорію Оже, до нас дійшли фотографічні зображення багатьох художників того часу. У колекції дагеротипів (так називалися перші фотографії) Російського музею в Петербурзі зберігаються декілька ранніх робіт Оже, зокрема, портрет російського художника Федора Моллера.
Однак у Петербурзі Оже не прижився. Далі починаються його поневіряння країною.

Перший у повіті

Що привело відомого російського фотографа до Валок, достеменно невідомо. Як повідомила працівник Валківського краєзнавчого музею Тетяна Сосненко, у Державному архіві Харківської області зберігся дозвіл на відкриття фотографічного закладу в повітовому місті Валки Харківської губернії. Документ датовано 3 травня 1872 року. Варто зазначити, що фотоательє у Валках з’явилося одним із перших серед міст Харківської губернії. До 1872 року, тобто до появи Оже у Валках, фотографічні заклади існували лише в місті Білопіллі (сучасна Сумська область) та місті Старобільську (зараз – Луганська область). У Харкові перші фотографії з’явилися ще в 1850-х роках.


Фотоательє Оже розташувалося в будинку валківського купця Белібашова (за іншими даними – Белібашева). Свого часу у Валках була вулиця Болюбашівська (сучасна назва – Дзержинська), на якій міг мешкати купець, і на честь якого вона могла називатися. Приблизно у валківський період, зазначають дослідники, Григорій Миколайович одружився. Але точно не відомо, хто була його дружина, чи були в цьому шлюбі діти.

Фотографічний заклад Оже у Валках проіснував шість років. А з 1879 року в місті працював інший фотограф – штаб-ротмістр у відставці Віктор Петровський.
Згодом Оже одне за одним відкриває ательє у Твері, Бежецьку, Ржеві, Ярославлі та Тулі. Скрізь працює по 3–4 роки. Фотографує, працює художником у провінційних театрах, пише на замовлення портрети. Але, судячи з усього, справи його йдуть кепсько. Юрій Сергєєв у книзі «Фотографы Невского проспекта» зазначив, що в 1887 році в Петербурзі існувала «Фотография художника Императорской Академии художеств Г. Н. Оже».

У 1894 році Оже відкрив нове фотоательє в Оренбурзі. А потім подальше життя пов’язав із Владикавказом, де жив його молодший брат Євген. Фотографія там була лише можливістю додаткового заробітку. Основним же його заняттям став розпис Владикавказьких храмів.

Останнє фіаско

Перебуваючи у Владикавказі, 63-річний Оже почав стрімко втрачати зір. Зрозуміло, що для фотографа, а тим більше художника, це стало катастрофою.
Із Владикавказа Оже переїхав до Нижнього Новгорода. Відкривши чергове фотоательє, співпрацював з видатними фотомайстрами Максимом Дмитрієвим та Андрієм Кареліним. У цьому місті Григорій Миколайович налагодив випуск листівок, альбомів, які тепер є унікальними документальними свідченнями Нижнього Новгорода.

У 1905 році сфотографуватися в художника Оже пощастило і жителям містечка Обоянь Бєлгородської області. І тут останнє ательє фотографа, якому на той час виповнився 71 рік, зазнало фіаско. У 1906 році Григорій Миколайович написав тодішньому ректору Петербурзької Академії мистецтв Василю Силовичу Кривенку листа, в якому просив помістити його в яку-небудь «богадільню», адже на той час він втратив усе: зір, сім’ю і гроші на існування. «Я так много проработал на провинциальных театрах, что имел бы право проситься как бывший декоратор театральный в убежище для престарелых артистов при Русском театральном Обществе, но это могло бы осуществиться только в таком случае, ежели бы Его Высочество наш Агустейший Президент принял бы во мне участие, но я не смею утруждать Его Высочество и прошу хоть в какую бы то ни было богадельню меня пристроить, чтобы не умереть на улице», – йдеться у листі від 30 листопада.
Богадільні для літніх художників не було, а тому в проханні Григорію Миколайовичу було відмовлено. Де і за яких умов помер художник, що сталося з його родиною, – невідомо.

Таким бурхливим виявилося життя, і таким гірким його кінець для людини, яка подарувала валківчанам фотографію. До речі, Валківський краєзнавчий музей буде вдячний кожному, хто поділиться своїми старими світлинами. Можливо, серед них знайдуться надзвичайно рідкісні роботи славного Оже.

Підготувала Тамара Кіч, матеріал з газети "Слобідський край" № 88 від 24.07.2014

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта