Листи Клавдії Шульженко зберігає харківський ветеран (ФОТО)
Проте цей день – 23 серпня – увійшов у пам’ять місцевих мешканців навіки як день остаточного звільнення Першої столиці від німецько-фашистських загарбників. Одним із бійців, які, ризикуючи власним життям, йшли тоді на барикади, був 17-річний Микола Тітов.
Двічі приходила похоронка
Зараз Миколі Тітову 89 років. Він очолює Харківську обласну організацію інвалідів війни, Збройних Сил і учасників військових дій. На кітелі у ветерана вісім орденів, з них три бойові. Велику Вітчизняну Микола Григорович згадує із болем за сотнями загиблих товаришів.
– 21 липня 1941 року в моїй 73-й школі у Харкові був випускний вечір. Ми йшли зустрічати схід сонця, коли почули повідомлення про початок війни. Я разом з іншими хлопцями з мого випуску одразу ж пішов у військкомат записуватися добровольцем, – згадує ветеран. – Із 42 чоловік з моєї школи у живих з війни прийшли лише четверо.
Микола Тітов пройшов усю війну артилеристом і повернувся додому лише у 1945-му. Двічі звільняв Харків від фашистів, брав участь у кривавих Сталінградській і Курській битвах, пройшов Севастополь, а останні дні війни був учасником штурму Кенігсбергу.
Звільнення Харкова ветеран пам’ятає епізодами. Пригадує, що радянські війська пробиралися у місто через парк Горького. Та додому Микола Григорович навіть не встиг зайти, треба було з військами рухатися далі. До того ж, удома він і не застав би нікого – на той момент уся родина була в евакуації, а батько, учасник громадянської війни, теж був на фронті.
– Із батьком була дуже цікава історія. Він також брав участь у Сталінградській битві, а я навіть не знав про це, – розповів ветеран. – На війні взагалі інформація доходила із запізненнями, і не завжди достовірна. Наприклад, моя родина двічі отримувала повідомлення про мою загибель. У мене і «могила» є у Смоленській області. Я навіть бачив її та випив із другом по чарці горілки на тому місці. А вийшло так через те, що під час бою мене засипало землею. І мої вирішили, що я загинув та відправили додому похоронку. А я потім вибрався і прийшов до свого полку. Друга ж похоронка прийшла додому вже з Німеччини, але я досі не знаю, чому так вийшло.
За словами Миколи Тітова, удома в трагічні вісті не повірили. Мовляв, мати відчула, що син насправді живий.
Шпиталь подружив зі знаменитостями
На війні полягло багато друзів та бойових товаришів Миколи Григоровича. Були такі моменти, коли його полк майже повністю знищувало. З кількох тисяч солдатів після важких битв залишалося по 30 чоловік. Не одне поранення пережив і сам харків’янин. Так, на його рахунку шість легких поранень і два важкі, з якими лежав у польових шпиталях. До речі, саме на лікарняному ліжку харків’янин познайомився із видатними діячами культури Радянського Союзу – письменниками Михайлом Шолоховим і Костянтином Симоновим. Тоді вони працювали військовими кореспондентами та приходили до шпиталю до простих солдат.
– Після того як мене виписали, я ще тривалий час листувався з ними, – поділився спогадами Микола Тітов. – У шпиталі мені також пощастило зустріти народну артистку СРСР Клавдію Шульженко. Після війни, коли вона переїхала до Москви, я майже щороку приїздив до неї в гості на 9 Травня.
Ветеран зізнався, що і досі зберігає листи та фотографії Клавдії Шульженко.
Ірина Гудзь, матеріал з газети "Слобідський край" №100 від 22.08.2013
